Історія України-Руси. Том 1

Але се в IX-Х в. був тільки неясний відгомін минулого. Старі родовоплемінні орґанїзації, правдоподібно, значно ослабли, або й потратили ся в часах словянського розселення й пізнїйших кольонїзаційних змінах. Ті племена, які виступають перед нами в X- XI, занадто великі, занадто екстензивні, аби в них могла держати ся традиція спільної ґенеальоґії. Певні племінні імена могли бути принесені з правітчини; навіть основою нових племінних ґруп могли послу-жити старі родовоплемінні орґанїзації (особливо на територіях близших до правітчини, до вихідних точок розселення). Але на новій теріторії племена сформували ся безперечно під рішучим впливом ґеоґрафічно-кольонїзаційних обставин — тим більше рішучим, чим то було дальше від правітчини, а близше до кольонїзаційної періферії.

Примітки

1) Новійші соціольоґи кладуть сильний натиск на те, що в основі своїй родові орґанїзації не були (або не мусїли бути) звязані спорідненнєм, і ся звязь крови тільки пізнїйше входить в представлення членів роду.

2) Zbiór wiadomosci X с. 51, XI с. 137. Сей рід дослїдники (Охримович ор. с.) уважають матріархальним. Чи був він колись матріархальним, се лишаю на боцї (справа стоїть в звязку з питаннєм про матріархат у наших племен взагалї), а беру тільки вказівки на істнованнє родів. Иньші вказівки, з історичних часів, вказують на рід патріархальний. Чи він розвинув ся з матріархального, чи без нього сформував ся, се иньше питаннє. Так само не зачіпаю питання про ґенетичні відносини рода і родини, бо се питаннє спірне і вповнї виходить за наші історичні перспективи.

3) Сей текст лїтописи про полянські „роди“ дав підставу для теорії родового побуту, як основи суспільної орґанїзації давньої Руси. Її виставив, очевидно — під впливом науки історії нїмецького права, дорпатський професор Ґустав Еверс у своїй голосній працї Das älteste Recht der Russen, 1826. Потім сю теорію талановито розвинув, перевівши через цїлу історію давньої Руси, Соловйов в книзї: О родовыхъ отношеніяхъ между князьями древней Руси, 1846, осібно п. н.: Исторія отношений князей Рюрикова дома, 1847, і потім в історії Росії (особливо т. І гл. 3 і т. II гл. 1). Другим впливовим репрезентантом сеї теорії був Кавелїн (статї, зібрані 1859 p. в його Сочиненіях, є й нове виданнє). Далї треба назвати Чічеріна (Опыты по исторіи русскаго права, 1858), Нікітского (Внутренняя исторія Пскова, 1873), по части Забєлїна (Исторія русской жизни, 1876). Против теорії родового побуту виступили славянофили, уважаючи основною формою руського суспільного устрою громаду (общину). Особливо важною була критика родової теорії (як її представляв Соловйов) у К. Аксакова (Сочиненія т. І). Потім ся громадська теорія положена була в основу праць сеї школи, як Лєшкова Русскій народъ и государство, 1858, БЂляєва Разсказы изъ русской исторіи, 1865. Як посереднїй погляд між сими двома теоріями явила ся потім теорія задружна чи родово-громадська. Вона о стільки була сильнїйша, що оперла ся на конкретнім фактї — анальоґіях полуднево-західнїх Словян.

4) Іпат. с. 19.

5) Іпат. с. 6.

6) Іпат. с. 6.

7) Новг. с. 3.

8) Schrader Reallexicon с. 218 і далї, Grosse Die Formen der Familie розд. IX.

9) Перший звернув увагу на суспільний устрій західнїх Сербів і покористував ся ним до реконструкції історичного побуту Словян взагалї Г. Іречек в працї Slovanske právo v Čechach a na Moravê. Спеціально до старо-руського устрою приложив його анальоґії Леонтович-О значеніи верви по Русской ПравдЂ и Полицкому стотуту сравнительно съ задругою юго-западныхъ Славянъ, Ж. М. Н. П. 1867, потім в статї Задружно-общинный характеръ политическаго быта древней Руси, Ж. М. Н. П. 1874 (статя нескінчена, і автор не пішов далї загальних фраз). Погляд Леонтовича був принятий Бестужевим-Рюміним в його Русскій Исторії I, гл. І, 4, і потім його стрічаємо й у декотрих Иньших російських дослїдників. Туж задружну форму клали в основу суспільної еволюції в історії иньших словянських народів — нпр. для Чехії Vacek Vývoj society a prava slovanského v Čechách (Aletheia, 1897), для Польщі — Balzer Kewizya teoryi o pierwotnem osadnictwie w Polsce (Kwartalnik hist. 1898) й ин. Задружну форму положив в основу словянського господарського житя й кольонїзації також Майцен в звісній своїй книзї А). Meitzen Siedelung und Agrarwesen der Westgermanen, der Kelten, Romer, Finnen und Slaven II, 1895). При тім одначе не обходило ся без довільностей і натягань задружної інституції, що мусїли викликати протести. Такі натягання нпр. у Леонтовича й ин. викликали критику Яґіча, Боґішіча, Собестіанского, Самоквасова. Фактично, задруга стала копальнею золота для ріжних будівничих суспільних теорій і кождий знаходив собі там, чого йому було потреба, наповняючи фантазією або натягаючи, чого бракувало. Тому такі критичні остороги були дуже на місцї. Але деякі дослїдники пішли в противний бік і попробували викинути задружний устрій з історії давнього суспільного устрою, як форму пізнїйшу. Перший виступив з таким поглядом сербський учений Новакович в статї: Село (Глас. срп. акад. XXIV, 1891), добачаючи в задружній орґанїзації впливи візантийської і турецької податкової системи, отже явища пізнїйші. Потім розвинув його погляди і ще далї пішов в тім напрямі Peisker в статї Slovo о zádruze (Národopisny sbornik českoslovansky, 1899) і ширше по нїмецьки Forschungen zur Social und Wirtschaftsgeschichte der Slaven 3. Die serbische Zadruga, Берлїн, 1900 (Zeitschrift für Social- und Wirtschaftsgeschichte, VII); його підтримали також иньші дослїдники старо-словянського устрою як V. Levec (Vêstnik Slov. starožitnosti, III ч. 29), Рамм в Globus 1900, Zum Streite über altslavische Hausschipschaften „Zadruga“, Серґєєвіч в III т. своїх Юрид. Древностей (1903). Та попри деякі цїннї остороги й замітки, ся гадка — звести до самих пізнїйших фіскальних впливів ті родинно-суспільні форми, які між иньшим доховали ся в задружній органїзації, розумієть ся хибна. Критики, що виступили проти сього погляда — як Balzer О zadrudze słowiańskiej (Kwartalnik hist. 1899), Смирновъ — Очеркъ культурной исторіи южныхъ Славянъ (Зап. Каз. ун. 1900, V), Kadlec К „Slovu о zádruze“ (Narodopisny Sbornik 1900), Markovič Die Serbische Hauskommunion. 1903, Липськ, — стоять тут на міцнім ґрунтї фактів. Але там де починають ся доводи істновання задруги, се понятє береть ся нераз занадто широко, і під нього підтягають ся явища не конче відповідні.

10) Про ширші родини на українській території: І. Франко: Карпатські Бойки і їх родинне житє-Перший вінок, 1887. Pič Rodový byt na Slovensku а v uherské Rusi (Časopis musea král. Českého, 1878). Лучицкій Сябры и сябринное землевдадЂніе въ Малороссіи (CЂверный ВЂстникъ 1899, І і II і осібно, по нїмецьки в Jahrbücher Шмолєра: Zur Geschichte der Grundeigenthumsformen in Kleinrussland). Ал. Ефименко ИзслЂдованія народной жизни, 1884. А. Щербина Договорныя семьи (CЂверный ВЂстникъ 1888, IX). Самоквасовъ Семейная община въ Курскомъ уЂздЂ (Записки геогр. общ. по отделу этнографіи т. IV, 1878). Для полудневої Словянщини головний матеріал дає збірник В. Боґішіча Zbornik zadašnjih pravnih običaja u južnih Slovena, 1874; з лїтератури назву Боґішіча D'une forme particulière de la famille rurale chez les Serbes et les Croates (Revue de droit intern. XVI, 1884), Гешова Задружно то владЂнне и работание въ България (Период. Списание 1889), Йовановича Историjски развитак српске задруге, 1896 (Білград), E. Miller Die Hauskommunion des Südslaven (Jahrb. der internat. Verbin. für vgl. Rechtswissen. III). Бобчевъ Българска челядна задруга, 1907 (Сборникъ за нар. умотв. XXII). Dopsch Die südslavische Hauskommunionen (Oester. Rundschau 1909). Для Словаків і Поляків — Цитовані працї Піча й Бальцера. Лїтературу й матеріал про ширшу родину у Словян подає книжка Кадлца (K. Kadlec) Rodinny nedil čili zadruha v pravu slovauskim (1898). Загальнїйше — G. Cohn Gemeinderschaft und Hausgenossenschaft (Zeitschr. f. vergl. Rechtswiss. XIII. 1899).

11) Див. Архивъ Юго-зап. Россіи ч. VIII II, ч. 96.

12) Лїтература: В.-Буданова Формы врестьянскаго землевладЂнія въ Литовско-русскомъ государст†XVI в. — Кіевскій Сборникъ 1892, Єфименкової Дворищное землевладЂніе въ Южной Руси, в І т. зб. „Южная Русь“, Любавского Областное дЂленіе в. кн. Литовскаго с. 453-4, моє — Економічний стан селян на галицькім Поднїстровю (Жерела т. I с. 7-4, про дворища в Галицькій Руси), Лучицького Сябры и сябринное землевладЂніе.

13) Акад. код. § 1, варіанти у Калачова с. 178-9.

14) Bogišić Zbornik с. 511 і далї, Krauss розд. III.

15) Тут племя означає ширший рід. В старословянськім письменстві воно як і родъ значить свояків, рід, але також нарід і φύλη , tribus (сї слова в св. Письмі перекладають ся через „племя“), і в сїм останнїм значінню я його уживаю, в противставленню до „рода“ (gens, γένος ).

16) Про се і звязані з сею справою неясности див. т. VI с. 500-2.

СЇЛЬСЬКА ГРОМАДА, ВЕРВЬ

З розвоєм осїлого житя на нових територіях, при значній екстензивности нової кольонїзації, родові звязи, очевидно, слабли далї, і за границями ширшої родини почутє споріднення все більше обмежало ся певним моральним значіннєм, без якихось реальнїйших прикмет. Над ним беруть гору мотиви територіальної близькости, сусїдства, солїдарности територіальної й економічної, принціп громадський і з другого боку-індівідуальний. За ілюстрацію може нам знову послужити наш весїльний обряд, де місце традиційного рода вкінцї заступають сусїди, члени сїльської громади, вже зовсїм не звязані спорідненнєм. Молода спрошує на весїлє всіх сусїдів, або й все село, і сї сусїди в обрядових піснях титулують ся по традиції родом.