Історія України-Руси. Том 1

Із слів того-ж Масуді виходило-б, що жінка мусїла вмирати обовязково; одначе воно ледве чи було так. Він сам каже, що жінки се чинили добровільно; з слів Маврикія виходить, що не всї жінки заподївали собі смерть, а у ібн-Русте смерть жінки виступає як акт любови, до котрої, розумієть ся, нїкого не присилуєш: як у небіжчика було кілька жінок (він каже: три жінки), то задушуєть ся з них та, котра твердить, що набільше любила небіжчика.

Так благородні мотиви підсували ся з часом сїй неблагородній установі, як і цїлий круг супружих відносин взагалї, вийшовши з нелюдсько-реалїстичних початків, ідеалізував ся, ублагородняв ся з часом, переймаючись все більше елєментами симпатії, рівности, обопільного обовязку. Образ сих нових відносин, що утворив ся серед старих пережитків, дає нам нпр. наше Слово о полку Ігоревім в супружій парі Ігоря і його княгинї Ярославни. В часи сформовання Руської держави (а мабуть і ще скорше) первісні погляди на жінку як на власність і слугу чоловіка взагалї були вже анахронїзмом і держали ся лише в пережитках. Староруське право признавало жінку рівноцїнною чоловіку, й за убийство жінки (без вини її) чоловік платив таку-ж кару як за кождого иньшого 13). Бачимо початки й економічної самостійности — завязки осібного майна жінки. Зрештою маєткові права членів родини за житя її голови — чоловіка-батька не нормують ся правом, бо майно признаєть ся не виключною власністю батка, а спільним майном цїлої родини: тим поясняєть ся, що право розпорядження ним було обмежене для самого батька. Взагалї відносини членів родини між собою, за житя її голови, право взагалї не мішаєть ся, в повній силї признаючи власть чоловіка супроти жінки й дїтей і тільки крайнї ексцеси змушують право до вмішання.

З смертю батька на перший плян виступає мати, як голова родини. Розклад родової орґанїзації поставив її на становище безпосереднє по чоловіцї; опікуна дїти достають лише в такім разї, коли мати виходить вдруге замуж. Образ матери-вдови, розсудної, обовязкової, зручної й навіть суворої господинї або правительки рисуєть ся в нашім старім письменстві, як побачимо, сильними рисами. Він сам по собі каже припускати широку участь жінки в справах її родини й за житя чоловіка, і дїйсно ми маємо й безпосереднї вказівки про широку сферу інтересів і дїяльности жінок та досить широку свободу їх 14).

Примітки

1) Див. Delbrück Indogerm. Vennandtschaftsnamen, Schrader Reallexicon sub vocibus Ehe, Heiratd, Familie.

2) Про сей ряд див. І. F. ХXIII с. 124.

3) Шрадер (ор. с.) доказував навіть, ідучи ще далї від Дельбріка, Що тих імен в індоевропейськім запасї нема зовсїм. Против сього виступає Гірт (Untersuchungen zur indogerm. Altertumskunde, I. F. XXI), доводячи, що назви вуя, зятя, шваґра й ин. належать теж до індоевропейського запасу.

4) В тій близькости виразів „жінка“ і „рід“ бачать слїд матріархату його оборонцї.

5) Іпат. с. 50.

6) Іпат. с. 50 і 53, Ал-Бекрі с. 54. Порівняти теж слова ібн-Русте: „як небіжчик мав три жінки“... Поминаю оповіданнє ібн-Фадлана (с. 101) про руського короля, що засїдає на тронї з своїми сорокома підложницями, бо се оповіданнє в дїйсности ледве чи належить до Руси (може до Хозарів).

7) Правило м. Іоана § 6 і 21, Іпат. с. 117, 442.

8) Стратеґіка Маврикія XI. 5, Тактика Льва XIII § 105 (у Міня, er. gr. m. LXXXIX N. 760), аль-Бекри вид. Розена с. 18.

9) Отчета Бартольда с. 123.

10) Цезар Мотивує у Ґалїв істнованнє сього звичаю навіть безпечністю чоловіка, аби жінка його не звела зі світу.

11) Ібн-Даст с. 30, Кардізі, Масуді у Гаркаві с. 129.

12) Мотиви і звичай широко росповсюджені взагалї на індо-европейськім ґрунтї, про нього спеціальна студія О. Шрадера: Totenhochzeit, Єна, 1904.

13) Оглядь постанов права в т.III гл. 4.

14) Про родинні відносини і вплив християнства на них в XI-XIII в. див. тамже — в т. III гл. 4.

РІД, РІД „ПОВІСТИ“, ШИРША РОДИНА, ЗАДРУГА, ДВОРИЩЕ І ПОСЯБРИНА. ПЛЕМЯ. УПАДОК РОДОВОГО УСТРОЮ

Оперта на патріархальних основах родина входила в склад ширших родинно-економічних орґанїзацій.