Історія України-Руси. Том 1

біле личко пішло й так 11).

Але се память реальних явищ значно давнїйших нїж XI вік. В оповіданню Повісти про Полян, здаєть ся, бачимо уже початки посагу — так мабуть треба розуміти се „приношаху что по ней вдадуче“ 12). А посаг був явищем розмірно дуже пізнїм, і для становища жінки в родинї чоловіка незвичайно важним.

Умичка і купно жінки були взагалї основними формами шлюбу у індоевропейських племен і в більше або меньше сильних пережитках задержали ся у ріжних народів в історичних часах, так само як і у нас (вони з рештою не були якоюсь виключною прикметою Індоевропейцїв і загально звістні по цїлім світї) 13). Бачучи їх лише в обрядових пережитках в перших історичних часах у наших племен, ми тим самим мусимо признавати їх шлюб і родинне житє взагалї дуже сильно виробленими. Се дїйсно показують иньші — історичні й лїнґвістичні свідоцтва. Не тілько в початках історичного житя українських племен, а навіть в часах прасловянських ми бачимо вироблену вже патріархальну родину й патріархальні родові відносини. Лїнґвістичні факти показують, що патріархальний побут панував уже в цїлій силї в часах перед роздїлом індоевропейських племен. Коли припустити, що індоевропейські племена дїйсно перейшли через такі форми шлюбу й родинного житя, як стадна й родова спільність жінок, спільний шлюб братів і матріархальний рід, як то приймає певна школа соціольоґів, — то прийдеть ся заразом признати, що сї форми були пережиті предками індоевропейських племен десь давнїйше перед їх роздїлом, бо в часах безпосередно перед роздїлом, як свідчить язиковий запас, патріархальний тип мав повну перевагу.

Але се зістаєть ся взагалї великим питаннєм, чи індоевропейськими племенами були пережиті такі форми як стадна спільність жінок, спільний шлюб братів, або матріархат. Звісна схема еволюції супружества, уставлена згаданою школою (Багофена, Морґана, Мак-Лєнана й ин.), парне патріархальне супружество чоловіка й жінки вважає кінцевим явищем в довгім ланцюху еволюції супружества, що вийшовши з неунормованих, стадних відносин чоловіків і жінок, переходило через спільність жінок родову, братську, взагалї форми полїандричні, характеризовані матріархатом, і аж вкінцї дійшло до форм патріархальних 14). Але ся схема має характер тільки гіпотетичний і зовсїм не може бути признаною за унїверсальну, инакше сказавши — про полїандричні й матріархальні форми родини напевно можна говорити лише у тих племен чи рас, де є виразні докази істновання сих форм, бо розвій супружих і родинних відносин не мусїв конче переходити у всїх племен через отсї форми 15).

Для українських племен, і для словянських народів взагалї таких дуже певних доказів ми досї не маємо. Ті слїди й пережитки, які вказують ся в сучасній етнольоґії на доказ істновання у них полїандрічних і матріархальних фаз супружества, переважно дуже непевні. Належить памятати, що супружі відносини підлягають дуже сильним впливам ріжних економічних, культурних і релїґійних чинникїв, в них бувають кроки наперед і назад, і ніяк не можна всякі прояви ослаблення супружого союза й морального житя уважати без дальших церемонїй за пережитки початкового неунормованого супружества. Тому наприклад добачати в слабкости супружих звязей у козаків останки початкового стадного житя, а в куницях, плачених за дозвіл на шлюб дїдичеви, викуп за право, яке старшина мав до всіх жінок роду, або в великоросийськім снохачестві — останки сього права, досить небезпечно. Що було-б, як би ми не знали, що ослабленнє супружества у деяких великоросийських сектантів було випливом новійшої релїґіозної доктрини 16), або наприклад, що поява зовсїм реального купна жінок у українських осадників Таврії стала ся найновійшими часами, очевидно під впливом татарських взірців, — та й схотіли б добачати тут пережитки колишнїх форм супружества?

З ріжних пережитків, на які вказувано, слїди старших форм супружих і родинних відносин в рітуалї українського весїля найбільше серіозні. Але й їх належить брати cum grano salis. Весїльний рітуал — се не скостенїлі обрядові схеми, донесені нам в непорушній цїлости, а поетична перерібка, амальґама ріжних обрядів, свобідно доповнена всїлякими побутовими подробицями, не звязаними навіть безпосередно з шлюбним рітуалом (таким нпр. треба вважати цїле представленнє шлюбу в княжій обстанові — князь і княгиня, бояре, дружина молодого і т. д.) 17). Тому коли нпр. в перезві бачать останок первісного гетеризму (стадного супружества), в церемонії частування-відгомони фратроґамії (спільного супружества братів), в важній ролї матери й брата (не батька) молодої у вступних церемонїях — образ матріархальних відносин 18), то все се лишаєть ся не більше як інтересною гіпотезою, поки її не потвердять иньші факти і вказівки (як потверджують ся обряди умички й купна, відносини родові, й т. и.) 19). В кождім разї, припускаючи навіть слїди таких старших форм супружества, їх треба признати значно старшими не тільки від прасловянських часів, а навіть від часів індоевропейського розселення 20)

Примітки

1) Навожу з Іпат. с. 7, даючи в нотках варіанти Лавр. й ин.

2) Имуть.

3) и къ родителемъ своимъ.

4) зять.

5) приводяху,

6) брака

7) В Повісти противставляють ся моральні звичаї Полян „звірячому“ житю иньших народів; пізнїйший книжник, котрого роботу маємо в Переяславській лїтописи, чи не зрозумівши, чи тенденцийно перекрутивши, дає зовсїм инакший образ : словянські народи давнїйше жили морально (ся моральність характеризуєть ся оповіданнєм повісти про Полян), але пізнїйше „Латина“ (або в значінню католиків, або в значінню західно-европейцїв), перейнявши неморальні звичаї „от худыхъ Римлянъ, а не отъ витязЂй“, передала їх і Словянам: „Словяне же отвращахуся ихъ, овіихь къ нимъ присташя мало“ (с. 3). По сїм наступає опись неморальности: тут вкупі маємо всякі страхи про ігрища, і уживаннє косметиків (начаша друга прЂд другою червити лице и белимъ тръти). В сумі сї моралїстичні нападки роблять вражіннє досить пізнїх додатків, підсичених фантазією черця про всякі страхи світського житя.

8) Труды экспед. въ юго-зап. край IV дод. ч. 61. Твори В. Навроцького I с. 46.

9) Ковалевский пробував відріжнити в оповіданню Повісти Сїверян, Радимичів і Вятичів, у яких умичка стала обрядом, і Деревлян, що нїби то практикували умичку зовсїм серіозно. Але се неможливо. A priori неправдоподібна така величезна культурна ріжнипя у так близьких собі племен, як Деревляне й Сїверяне, що перед якимись чотирма столїтями вийшли з спільної правітчини. Уважнїйше ж придививши ся до тексту Повісти, побачимо, що автор не робить ріжницї між сими племенами: сказане про Сїверян і иньщих лише докладнїйше розвиває коротку характеристику Деревлян; „одинъ обычай имяху“ значить — „мали такий самий звичай (як і Деревляне). Противставляють ся лише — „кроткій обычай“ Полян і „звЂрскый образъ“ їх сусїдів.

10) Іпат. с. 80, 108, адь-Бекрі вид. Розена с. 5.

11) Zbiόr wiadomości т. VII с. 158 X с. 29, Головацкій II с. 109.

12) Часто толкують се як віно, викуп за жінку. Але слова: я по ней“ вказують на посаг.

13) Див. паралєлї з ріжних країв і рас у Вестермарка Geschichte der menschlichen Ehe, 1893 розд. XVII, Hildebrand Recht und Sitte auf den verschiedenen wirtschaftlichen Culturstufen c. 9 і далї. Державинъ Обычай умыканія невЂстъ и его переживанія въ свадебныхъ обрядахъ у соврем. народовъ, 1905 (Сборникъ въ честь Ламанскаго). Пpo форми умички й купна у індоевропейських племен — Schrader Reallexicon sub vocibus Brautkauf, Baubehe.