Історія України-Руси. Том 1

17) Низше побачимо, що се число — коло двадцяти досить трівко тримаєть ся в серединї Х в.

ХОЗАРСЬКА ЗВЕРХНІСТЬ, ЗДОГАДИ ПРО ЇЇ ВПЛИВ НА ПОЛЇТИЧНУ ОРГАНЇЗАЦІЮ РУСИ. РОЛЯ ТОРГОВЕЛЬНИХ ЦЕНТРІВ. ВАРЯЗКІ ДРУЖИН Й ЇХ ЗНАЧІННЕ, РОЗВІЙ КНЯЖОЇ ВЛАСТИ

В результатї завязки державного житя київського відсовують ся гень за межі IX віка, і орґанїзація сильного війська і князївської власти в Київі (що мусїла випередити всякі підбивання сусїдів і далекі походи) іде в глубину VIII в., або й ще далї. Ми таким чином, ідучи назад, наближаємо ся до тих часів, коли за першим Sturm-und Drang-періодом словянської кольонїзації наступили спокійнїйші часи на середнїм Поднїпровю — десь в VI-VII в., і могла розвинутись наново торговля й інтензивнїйший господарський промисел. Тодї м о г л а наступити на сам перед серед ріжних проб оборони та воєнна десяточна орґанїзація, а далї — мусїв розвинутись і князївсько-дружинний устрій; се сталось би — найпізнїйше в VIII віцї.

Можна б ще піднести, як хронольоґічний момент, що в лєґендї про хозарську зверхність над Київом виступає в ширшій версії київська громада — Поляне, про князя нема згадки. Коли б можна було покладатись на детайлї сеї лєґенди, з неї виходило-б, що в ті часи, як Хозари підбили під свою зверхність Київ, там ще не було сильної князївської власти, хозарська-ж зверхність могла зявитись тут десь в другій половинї VII чи в першій половинї VIII в. -найдальше. Але на детайлї народньої традиції покладатись не можна, особливо на таку подробицю, як у данїм разї.

Що Поляне дїйсно якийсь час були під зверхністю, чи полїтичним впливом Хозарів, се можна приймати за певне: крім народньої традиції про дань 1), переказаної в Повісти, про се ж свідчить хозарський титул „кагана“, що прикладав ся до київських, взагалї до руських князїв (в слові Іларіона XI в.-великий каган Володимир, в Слові о полку Ігоревім — каган Олег, у ібн-Русте й ин. король Руси зветь ся хакан-Рус). Він і давнїйше, видно, уживав ся князями: руський король, призвищем хакан (себ то каган), що посилав 839 р. своїх послів до імператора Теофіля, був, правдоподібно, теж київський князь (про хозарського кагана нїяк не можна тут думати, бо з ним Візантия мала близькі й вигідні зносини через кримські провінції, й не потрібувала-б пересилати його послів аж через західню імперію, як то стало ся з тими руськими послами 839 р.). Про те, як Кияне вибили ся з під хозарської зверхности, автор Повісти вже не знав нїчого (сама лєґенда про хозарську дань переховалась як приповідка, привязана до ріжницї меча й шаблї, й віщує пізнїйшу побіду Киян над Хозарами). Сей факт може свідчити тільки, що се стало ся дуже давно. В усякім разї на початках IX в., коли князївсько-дружинний устрій прийшов до значного розвою, хозарської зверхности над Київом не могло бути.

В сїй хозарській зверхности пробувано вказати важний поворотний момент в утворенню Руської держави: коли стала упадати сила Хозарської держави, що опікувала ся торговлею, торговельні міста мусїли подбати самі про своє забезпеченнє, й се змусило їх до орґанїзації воєнних сил 2). Се дуже привабне обясненнє дало-б нам і хронольоґічний вихідний момент, та тільки воно зовсїм ілюзоричне. Хозарська держава меньше всього була полїцейською новочасною державою і дуже мало могла впливати на відносини далеких словянських племен Поднїпровя 3). Тутешнї богатші, торговельні міста мусїли дбати про забезпеченнє своїх інтересів і їх охорону зовсїм незалежно від хозарської власти, хоч би й були ще під хозарською зверхністю. І найбільший торговельний центр — Київ мусїв думати ще скорше, нїж упала сила Хозар, над забезпеченнєм свого місцевого торгу й свобідної комунїкації по торговельним дорогам, скоро тільки такий торговий рух почав розвивати ся, — а се вкінцї мусїло само собою привести до розвою воєнних сил й сильної княжої власти.

Виходячи з понятя про торговлю як движучу силу, що в тих обставинах дрібного натурального господарства одна збирала засоби, капітали в їх тодїшнїх формах і давала імпульс до творення нових форм суспільного ладу, нових відносин суспільних і полїтичних, — ми можемо собі представити, як забезпеченнє торговельних зносин і вигід торговлї мусїло потягнути за собою утвореннє певної полїтичної системи. Забезпеченнє торговельних доріг само собою мусїло потягнути за собою будову в найбільше небезпечних місцях, або в більших центрах торговлї „городків“, де київські князї саджали „своїх мужів“, а найбільше неспокійні племена приходило ся при тім „примучувати“. Контрібуції й дани, які при тім зберали ся з них, і саме примучуваннє, получене з забираннєм людей в неволю, давало цїнний запас товарів київській купецькій дружинї, і се мусїло заохочувати київських князїв до розширення сих примучувань і -„полюдий“ — походів за данею на примучені і замирені вже території. В парі з тим ішли все дальші походи, морем і суходолом. І сї також теребили торговельні дороги (бачимо наприклад, що походами на візантийські землї здобували ся ріжні полекші для руської торговлї на Візантию), але ще більше мали на метї здобичу, та й добру службу служили повазї київських князїв — зміцняючи їх власть і впливи. Так в тїснім звязку з охороною київської торговлї виросла б державна система, що як з одного боку служила інтересам торговлї і зверхньої купецько-вояцької верстви, так з другого боку сама стає цїлею для правительства й дружини, що правила сею системою й жила з її доходів.

Такий характер має київська державна система Х в. і се може служити на попертє гадки, що власне інтереси торговельні, потреби і рахунки київського купецького патриціату послужило тою пружиною, що пустила в рух полїтичне житє Київа і його системи 4). Але так схематично-правильно під впливами одного торговельного фактора вона, розумієть ся, не розвивала ся, бо він не впливав ізольовано-одиноко. Ті воєнні сили, на котрі опирала ся торговельна дїяльність Київа, вносила нераз сильні пертурбації, бо були занадто незалежні від неї, приходячи в житє київської громади звідки инде.

На зустріч запотрібоваванню Київа в воєнних силах ішло їх предложеннє з далекої скандинавської vagina gentium.

Від першої половини IX в. він міг користувати ся для своіх сил найкращими дружинними контінґентами з скандинавських виходнїв-„Варягів“. Тим часом як одні ватаги Норманів прямували на береги Франції та Анґлїї, иньші пускали ся за грошима й здобичею в „східнї краї“ (Austrvegr). Наша лїтопись переказує, що на певний час Варяги підбили собі новгородських Словен, Кривичів і сусїднї фінські народи і збирали з них дань. Иньші ватаги їх пускали ся далї на полудень, шукаючи добрих оказій, воєнних успіхів і здобичи в самостійних воєнних заходах чи в службі місцевих династів та громад. Київські князї, чи може старшини, так само старшина иньших значнїйших торгових гнїзд на великім Днїпровім шляху могли брати їх для оборони своєї чи своїх караванів; сї гнїзда служили етапами, де збирали ся сї варязькі авантуристи і з них проторювали собі дорогу далї до моря і за море. Київ служив їм стацією до Візантиї, куди Варяги пускали ся в походи з київськими князями, а пізнїйше (особливо в XI в.) і на службу. Швендяло їх сею дорогою потім так багато, що Днїпро став „путем із Варяг в Греки“ уже в перший половинї Х в., коли Константин з уст прихожих Норманів записав під іменем „руських“ кілька норманських назв Днїпрових порогів 5). На сїм шляху Київ був головним пристановищем для Варягів і варязькі ватаги заважили тут велико і в ріжних ролях мусїли виступати. Завдяки тільки варязьким дружинам завязки полїтичної орґанїзації, які були в Київі і його близших околицях, могли так скоро вирости і поширити ся, обхопити таку величезну просторонь і звязати її в досить міцну систему. Чи варязькі конунґи при тім засїдали і на київськім княжім столї, сього не можемо сказати напевно, не вірячи в лїтописні оповідання, але й незалежно від того варязькі дружини, приймаючи участь в місцевих відносинах, суперечках і війнах, не раз, певно, тримали в своїх руках правлїннє, роспоряджало долею міста й його людности. Згадати такі епізоди, як прихід Володимира або Ярослава на Київ з варязькою силою, або повстаннє Новгородцїв против варязьких дружин за Ярослава, що закінчило ся крівавою різнею, заданою Новгородцям Ярославом.

Навіть не приймаючи зовсїм лїтописної теорії про варязький початок Руської держави й княжої династиї, треба признати чимале, хоч би й служебне значіннє варязьким ватагам в процесї будови сеї держави в IX-Х в. З Варягів виходили намістники в підвласні народи: між Ігоревими князями чимало мають норманські імена (що до декотрих імен зістають ся сумнїви — чи вони справдї скандинавські). Богато Варягів було в вищій і низшій дружинї, в близшім окруженню князя: варязький вплив був остільки сильний на київським дворі, що молодим княжичам Х в. давали варязькі імена; такий напр. „нетий“, се бто племенник кн. Ігоря Якун (руська перерібка скандинавського імени Гакон). Се почалось уже з 1-ої пол. IX в.: вже посли руського „кагана“, послані в Візантию десь 838-9 р., були правдоподібно Варяги. Тривало-ж воно до часів Володимира Вел., ба навіть ще й Ярослава, що в своїй боротьбі з братом Мстиславом найняв варязьку ватагу під проводом Якуна (Гакона). Аж в 1-ій пол. XI в., коли перейшла на їх мода на Руси, Варяги починають більше мандрувати далї на полудень і в 1-ій пол. XI в. часто стрічають ся на службі в Візантиї: до тих часів у Візантиї знали переважно таких Варягів, що служили у руських князїв і для того звали ся Русию (порівняти руські назви порогів). Не диво, коли автор Повісти під впливом сих обставин уложив теорію, що не тілько київська династия була норманська, але й сама Русь — то Нормани, Варяги (хоч цїкава річ — тодї як в Київі аж роїло ся від Варягів, члени київської династиї носять словянські імена, як Святослав, Ярополк, Володимир, а імена Олега, Ігоря, Ольги не зовсїм певні що до свого початку, хоч їх з правдоподібністю обясняють з норманських).

Крім воєнного значіння, варязькі дружини мусїли зробити прислугу київським князям ще в сфері, про котру найменьше знаємо — внутрішньої управи. Чи київська династия вийшла з громадських князїв, підпорядкованих колись волї громади, чи з яких узурпаторів, -в кождім разї в розвою її власти в серединї самої землї мусїли важну ролю відограти сї чужі, не звязані з громадою норманські дружини, на котрі операли ся князї в IX і X в. Дуже вони їм були наручні! Роля київського князя з кінця Х і XI в. в своїй землї далеко відійшла від „демократичного“ устрою Прокопієвих Антів і деревлянської конституції: громадське віче, „старци градськии“ відійшли на другий плян перед князем і його дружиною, що взяли в свої руки і суд і адмінїстрацію.

При кінцї Х віку сей процес уже вповнї закінчив ся, коли повірити зложеній кількадесять лїт пізнїйше лїтописній повісти про Володимира; як відгомон давнїйшого виступають в його радї попри дружинниках-боярах „старци градскии“, але князь з дружиною править уже без них і без громадського віча. IX і X в. — се той час, коли мусїла сформуватись така княжа власть, а се власне час найбільшого значіння варязьких дружин в Київі і взагалї в Руській державі. Ми мусимо бачити тут щось більше, як припадкову хронольоґічну стрічу сих двох фактів.

Вже в 2-ій пол. VIII в. мусїли київські князї перейти до підбивання сусїднїх народів та далеких походів морем і суходолом. Сї походи й підбивання давали їм можливість держати далеко більшу і сильнїйшу дружину, нїж скільки-б на то коштів давала сама київська громада. Але „изодЂваючи оружьємь и порты“ свою дружину та помножаючи її, князь здобував в нїй силу, залежну тільки від нього самого, без усякого впливу громади; він сам таким чином визволяв ся з під опіки громади й земської аристократії — „лїпших людей“, і міг розширяти свої компетенції поза сферу воєнної оборони. Рядячи власновільно, через свою дружину, в підбитих землях, він поволї міг переносити тіж порядки і в саму „Руську землю“. Тим способом адмінїстрація, суд, фінанси могли по волї переходити від громадських репрезентантів усякого рода в руки княжих посадників, тивунів та ріжних иньших аґентів. Навіть самі тисяцькі та соцькі стають княжими урядниками: князь їх іменує з своєї дружини (знаємо се з XII в., але практика ся, певно, старша).

Аж ослабленнє княжої власти в другій половинї XI в. піднесло значіннє громади-віча, тай то воно не пішло у нас далї громадської контролї над княжою управою, що в своїх руках держить і далї всї галузи адмінїстрації.

Примітки

1) Сама по собі ся традиція про дань могла-б вирости і з памяти про торговельні десятини, добирані Хозарами від руських купцїв на дорозї на Схід. Свого значіння вона набирає поруч иньших даних.

2) Ключевскій Боярская дума3 с. 23, Курсъ рус. исторіи І с. 150 і далї.

3) Ще меньше можна згодити ся з гадкою, висловленою иньшим поважним росийським ученим, що початки руської державної орґанїзації були дані Хозарами-вони дали взірцї державного устрою й вищої культури руським Словянам (Ламанский Житіе св. Кирилла, Ж. M. H. П. 1903. V с. 150 і далї, пор. VI с. 352). Культурність Хозар в порівняню нпр. з київською Русию перецїнюєть ся тут зовсїм не заслужено. Примітивний устрій півкочевої орди також зовсїм не надавав ся на взірець для орґанїзації оселих племен. Орґанїзація держави Олега чи Ігоря, при всїй своїй примитивности, була степенем вищим в порівнянню з устроєм Хозарської держави.

4) Против перецїнювання значіння торговлї в історії старого житя висловлювали ся недавно Рожковъ (Обзоръ русской исторіи съ соціологической точки зрЂнія І с. 25) и ПрЂсняковь (Княжое право с. 162); вони підносять, що в глубину народнього житя впливи торговлї не проходили, і се в значній мірі вірно (пор. вище с. 302-3). Але ролю полїтичного ферменту тим центрам, де виробляла ся справдї значнїйша купецька верства, ніяк не можна заперечити. На тлї бідного, інертного житя мас сільських і пригородських сї невеличкі, але рухливі і засібні, повні енерґії й інїціативи купки городського купецтва не тільки сильно мусїли виріжнятись, але і витворювати сильні зміни в сїм життї.