Історія України-Руси. Том 1

Початок Олегового князївства можна трохи посунути на пізнїйше з огляду на звістку про війну Дира (в лїтописи розумієть ся — Аскольда і Дира) з Печенїгами: до конфлїкту з Печенїгами у київських князїв ледви могло прийти скорше як при кінцї 80-х років IX в. Крім того аналїза лїтописної хронольоґії приводить до виводу, що в подїях кінця IX і початку Х в. вона, правдоподібно, спізнюєть ся на 3-4 роки 21). Отже Дир міг жити в 980-х рр.

Але коли пішло вже на могили, то треба ще згадати за одну могилу — Олегову. Що могилу сього „віщого“ князя показували в ріжних місцях („погребоша и на горЂ, иже глаголеть ся Щековица“, а знов „єсть могила єго в ЛадозЂ“) 22), то ще не велике диво; але-ж бо і в самім Київі було аж дві Олегові могили — одна на Щекавицї, друга десь недалеко старих „Жидівських воріт“ (як думають, на місцї теперішньої обсерваторії). Се наводить на гадку — чи не було у Київі двох князїв того імени, одного на початку Х в., а другого перед тим, напр. десь в першій половинї IX в.? Се могло-б нам почасти пояснити й те, чому в лїтописи так богато скуплено подій коло Олега 23).

Нарештї міг бути київським князем той Бравлин, що ходив на Сурож, але так само міг бути якимсь князем на полуднї, залежним від Київа, або київським воєводою 24).

Отже по тих наших елюкубраціях реєстр старших київських князїв виглядав би так:

Олег??

Бравлин??

Аскольд — правив між 860 і 867, може й довше.

Дир — при кінцї 880-х рр. правдоподібно ще княжив.

Олег — одинока певна дата його князївства се 911 р. (умова з Греками), умер правдоподібно яких 4-5 лїт по тім.

Ігор, вмер по 944 р., а перед 948-9 рр.

Ольга — реґентка в 940-950 рр.

Святослав — вмер 972 p.

Примітки

1) Про ранїйші нїби то згадки про Русь див. прим. 9: Непевні або хибно до Руси прикладаю звістки VII-IX ст.

2) Про обидва епізоди дивись вище с. 393. Лїтература: Васильевскій: Русско-византійскія изслЂдованія (основні моноґрафії про обидва жития: давнїйші розвідки по них стратили значіннє); новійше: Халанскій Къ исторіи поэтическихъ сказаній объ ОлегЂ ВЂщемъ, Ж. М. Н. П. 1902. VIII (сурозьку лєґенду вважає він руською перерібкою амастридської); Шахматов (Корсунская легенда и крещеніе Владиміра — Сборник Ламанского і осїбно, с. 121) пробував відновити давнїйшій погляд, що сурозька лєґенда говорить про корсунський похід Володимира; против сього замітки Шестакова в Ж. М. Н. П. 1908, І, і в новійшій редакції своїх виводів (Разысканія о древн. лЂтоп. сводахъ) Шахматов уже не повторив сього погляду. Вестбергь О житіи св. Стефана Сурожскаго (Виз. Врем. 19 7) поправки до студії Васїлєвского.

3) Саме імя Бравлина (вар.: Бравалинъ, Бравленінь, Бранливъ) як імя власне, признаєть ся не всїма. Востоков (Описаніе Румянцевскаго музея с. 689) висловив гадку, що правдива лєкція — се „князь бранливъ“ (отже — воєвничий князь). Се толкованнє було піддержане Голубінским (Ист. рус. церкви І. 1 с. 59) але воно було збите арґументами, що сей варіант — поправка пізнїйших копістів, і в старім письменстві слова „бранлив“ не знаємо. Новійшими часами дано нове толкованнє — що Бравлинъ вийшло помилкою з Мравлинъ. Таку гадку піднїс Веселовский — Мелкія замЂтки къ былинамъ, Ж. М. Н. П. 1890, III с. 22, пор. Карловича Germanische Elemente im slavischen Mythus und Brauch (Archiv fü r Religionswissenschaft, 1900), а розвинув далї Халанский (Въ исторіи поэтическихъ сказаній объ ОлегЂ ВЂщемь с. 313). Веселовский се „Мравдинъ“ розумів як словянську перерібку грецького Μυριμδών Халанский — як стягнену форму Моровлинъ — Муровленинъ — Мурманинъ, розуміючи тут князя мурманського (норманського) Олега, котрого дублетом признає він Ілю Муромлянина — Муромця. Обидва сї толковання одначе більше дотепні нїж певні. Простїйше з них толкованнє проф. Халанского, але й воно опираєть ся на цїлім рядї гіпотез, дуже рисковних — як перерібка народньої форми Моровлин в народнїх устах в абсурдне Боровлин, потім штучна архаізація його в Бравлин, опущеннє імени князя, а долишеннє самото епітету, і т. и.

4) Про джерела й лїтературу сього походу див. в примітках (10).

5) Текст у Дорна — Каспій с. 5 і 464, над близшим означеннєм року сього походу застановляв ся тамже с. ХLVIII Кунїк, але не прийшов нї до якого певного виводу, а хоч і прихиляв ся до гадки, що то мало бути коло 880 р., але при тім виходив з хронольоґії Повісти, так що сї його виводи не мають нїякої цїни. Дорн (с. ХLVIII) пробував підперти сю гадку вказівкою на монети абу-Зейда 880-3 р., що говорять про побіду над поганами: він догадуєть ся що то була побіда над Русю, але сам далї наводить комбіновану звістку Зегір-ед-Діна (XV в.) і ель-Хасана про побіду абу-Зейда над поганами-Турками в 873|4р.

6) Лїтопись рахує на корабель по 40 мужа в походї Олега. Похід лєґендарний, але сю подробицю можемо прийняти як вповнї реальну.

7) τούς πέριξ α'υτω̃ν δουλωσάμενοι κακει̃θεν 'υπέρογκα φρονηματισθέντες — Photii epistolae, ed. Valetta, Londini 1864 p. 178.