Історія України-Руси. Том 1

8) Ак. Шахматов, заговоривши в останнїй книзї своїй (Розысканія о древн. русскихъ лЂтоп. сводахъ с. 309-310) про те, що „упорная традиція указывала на варяжское происхожденіе кіевской княжеской династіи и княжескихъ дружинниковъ“, на доказ сього вказав на слова проложного життя Володимира: „съ бысть сынъ Святославль отъ племени воряжська князь Володимиръ“, і на наведену вже Ключевским апострофу слова на недїлю митаря і фарисея до „благородних“: „не хвали ся родом, не кажи батько у мене боярин і мученики Христові брати менї“: Ключевский толкував се як похваляннє своїм варязьким родом — спорідненнєм з київськими мучениками-варягами. Одначе перший текст треба вважати ґльосою проложного життя, бо маємо тексти без сього додатку (див. Чтенія київ. істор. тов. II с. 28), а наведена Ключевским апострофа, навіть приймаючи його толкованнє, говорить про дружинну моду — хвалити ся варязьким походженнєм, але не має нїчого до династиї. А хоч д. Шахматов наводить се тільки для прикладу, думаю, що більших і виразнїйших прикладів у нього не знайшло ся, коли потім ще покликав ся тільки на родинні звязки Ярослава з варязькими конунґами, мов би то вони „мають значіннє для питання про варязьке походженнє київської княжої династиї . Не тільки про „упорну“, а взагалї про яку не-будь традицію варязького походження династиї трудно говорити — поза лїтописю.

9) Див. Гилярова Преданія русской начальной лЂтописи с. 69 і далї, теж у Жданова Русскій былевой эпосъ с. 605, і Халанского Экскурсы въ область древнихъ рукописей — в Трудах предварит. комитета XII арх. съЂзда т. I с. 412-8, 422. В ширших версіях київські братя — розбійники новгородські, засуджені на смерть, але натомість пущені з землї; з тридцятьма иньшими Новгородцями вони приходять на Днїпро й засновують там місто. Цїкаво при тім, що коротшу версію сього оповідання, де говорить ся тільки про побіду Ігоря (в иньших — Олега) над Києм і його братами (з поминеннєм Аскольда і Дира) маємо в досить раннїх компіляціях (Гиляровъ с. 72), і вона повторяєть ся в великім числї збірників. Се промовляє за тим, що ми маємо тут не якусь пізнїйшу модіфікацію лїтописного оповідання, а самостійну версію, і вона аж пізнїйше була злучена з лїтописною, а з сеї контамінації вийшло, що пущених Олегом київських братів побивають Аскольд і Дир, посли Олегові, а сих побиває Олег (як в варіантї „ЛЂтописца вкрЂтцЂ) — Гиляровъ с. 70).

10) Другу версію маємо і в 1 Новгородській лїт., третю — нпр. у. Гілярова с. 139 (хроноґраф XVI в.).

11) Як вже згадував, в пізнїйших компіляціях (Гиляровъ с. 140) маємо версію, що Аскольд і Дир були „Кієві племянники“. Звідси ще оден крок — і Ігор стане Києвим внуком. В новгородській версії Повісти Кий від Ігоря хронольоґічно стоїть зовсїм недалеко: оповіданнє дає таке вражіннє, що Варяги підбили Новгородцїв, а сї їх прогнали дуже скоро по часах київських братів.

12) Говорю тут про Повість в її остаточній редакції, але завязки сих поглядів бачимо і в початковій редакції.

13) Про неї дивись II екскурс.

14) Се звісна фраза, оцїнена вже норманїстом Соловйовим (І с. 115):„БЂша у него Варязи и СловЂни и прочи прозвашася Русью“, і реконструована Шахматовим в такім видї: „БЂша у него мужі Варязи и оттолЂ прозвашася Русию“ (Розыск. с. 542). Пор. вище с. 192.

15) Про се див. в екскурсї II.

16) Див. вище с. 190.

17) „Новугородьци — ти суть людье отъ рода варяжьска, прежде бо бЂша СловЂни“, каже Повість.

ПОЧАТОК, РУСЬКОГО ІМЕНИ, ПЕЧАТКИ ПОЛЇТИЧНОЇ ОРҐАНЇЗАЦІЇ В КИЇВЩИНІ, ДЕСЯТОЧНА ОРҐАНЇЗАЦІЯ; МОЖЛИВИЙ ПОЧАТОК ЇЇ, РОЗВІЙ ДРУЖИННИХ СИЛ КИЇВА, ЗВІСТКИ ПРО НИХ; ХРОНОЛЬОҐІЯ ПОЧАТКІВ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Наша держава зветь ся в свійських і в чужих джерелах Руською — так зве її Повість, Араби IX і X в., Візантийцї (Константин Порфирородний). Вони знають, що Русь — се загальна назва і заразом центр сїєї держави, головний нарід, нарід-володар; се імя переносить ся й на той елємент, що передовсїм звязував тодї собою сю державну орґанїзацію,-на дружинну верству, так що імя Руси пристає й до Варягів, котрі перебували на службі в сїй державі, і вони з сим іменем ідуть потім далї, хоч перед тим сї назви не мають. Але заразом імя Руси спеціально звязуєть ся з землею Полян, з київською околицею: се Русь, Руська земля хατ'έξοχήν, і під сим іменем вона противставляєть ся всїм иньшим, як „муж руський“ (Киянин) противставляєть ся під сим іменем людям з иньших країв 1). Сю спеціалїзацію руського імени на Київі й Киянах з одного боку і на її державі з другого найприроднїйше можна обяснити тим, що імя Руси, яке-б не було його походженнє, було спеціальним іменем Київщини, Полянської землї тодї, коли вона ставала центром тої ширшої „Руської“ держави і йдучи з Київа, як з її племінного центра, ся назва обіймала де далї ширші круги 2). Уже з того одного виходило б, що й ся державна орґанїзація мусїла вийти з Київа, коли імя руське, що перейшло потім на цїлу сю державу, ішло з Київа.

Що Київ став такою вихідною точкою нової державної орґанїзації, се було зовсїм природно. Він був найбільшим торговельним і найбогатшим містом на цїлім просторі тієї пізнїйшої Руської держави. Його далека торговля документуєть ся находками монет римських, візантийських, арабських на його території 3), а від IX в. маємо й письменні звістки про його широкі торговельні зносини. Торговля, богацтва вимагали оборони завсїди, а особливо в ті часи, коли племінна боротьба була звичайним явищем, і Поляне, як пригадує собі Повість, „быша обидими Деревляны и инЂми окольными“. Київ, положений на границї Полянської землї 4), на узькім клинї, висуненім між Сїверянами і Деревлянами, виставлений на напади всяких річних піратів, особливо вимагав для своєї торговлї і для своїх купецьких караванів такої оборони — певної, орґанїзованої, сильної. Певно, що про неї мусїли здавна подбати ті „лїпшиї мужі“, що „держали“ „Руську“ землю, богаті натриціанські роди Київа, безпосередно інтересовані в його торговлї. Тільки при забезпеченій оборонї могла розвинути ся торговля в такім пограничнім містї. Широка ж сіть торговельних зносин Київа, яку бачимо вже в IX віцї, була неможлива без орґанїзованих, завсїди готових до оборони воєнних дружин, і вони мусїли зявити ся тут дуже рано.

Як, при яких саме обставинах зявили ся в Київі дружинні полки, того ми докладно сказати не можемо й правдоподібно — нїколи вже не зможемо. Не пояснить нам того теорія Повісти, що Київ опановала прихожа варязька династия з своєю дружиною, бо певно в усякім разї (поминаючи повну непевність сїєї теорії), що Київ не стояв отвором, чекаючи, аж прийдуть варязькі ватаги й органїзують в нїм оборону, як то представляє Повість: Аскольд і Дир „поидоста по Дънепру, идучи мимо, и узрЂста на горЂ городок и въспрошаста, ркуще: чий се городъ? Они же ркоша: была суть три братья, Кий, Щекъ, Хоривъ, иже сдЂлаша городъ сий и изгыбоша, а мы сЂдимъ — роди ихъ и платимы дань Козарамъ. Асколдъ же и Диръ остаста въ городЂ семъ, и многи Варягы съвокуписта, и начаста владЂти Польскою землею“. Такої ідїлї не можна собі представити на Днїпровім торговельнім шляху, у „обидимих сусїдами“ Полян. Не пояснить нам того і лєґенда про київських братів, бо се, як я сказав, етимольоґічний міт, всунений в переказ про часи, коли Київ не мав сильної орґанїзованої княжої власти і Поляне „живяху кождо съ родомъ своимъ“ 5). Може найбільше привабна з усеї традиції подробиця пізнїйших хроноґрафів про Кия кондотієра, ватажка дружини — але вона занадто пізня, аби з нею що небудь зробити.

Припустивши навіть, що київська династия Х в. була чужа, варязька (хоч, повторяю, ся звістка йде з дуже непевного джерела), се мабуть була-б тільки переміна династиї, як і представляла то собі старша редакція лїтописи: нова варязька династия заступила-б місцеву, київську. Що найбільше — дїдичні варязькі князї з своєю дружиною заступили місце давнїйшої воєнної орґанїзації, без котрої неможливо собі представити тутешнього житя. Київ і варязька династия з горсткою своїх Варягів, що скоро розплили ся в руській стихії, могла хиба прискорити темп тієї суспільної еволюції, що розпочала ся далеко скорше, нїж собі Повість представляла.

Треба тут піднести один факт, що може бути пережитком перших кроків воєнної орґанїзації, коли Київ не був ще одиноким центром оборони на всю Полянську землю. Сей факт — істнованнє тисяцьких у Київщинї не тільки в Київі, але й у Білгородї й Вишгородї. Сю тисячну воєнну орґанїзацію стрічаємо готовою вже в перших відомих нам близше часах Руської держави (кінець X віка): земля подїляєть ся на сотки і на десятки, на чолї десятків стоять десятники, а на чолї соток — соцькі, і се все разом становить тисячу, на чолї її — тисяцький, инакше воєвода, найвищий воєнний урядник землї чи князївства. Початки і розвій отсеї десяточної орґанїзації, звістної у ріжних індоевропейських і иньших народів (Перуанцїв, Монґолів і ин.), мало відомі і в історичних часах вона виступає уже доволї слабо 6). Після того як розвинулась дружинна орґанїзація і на неї перейшла вся вага в оборонї, тисячна орґанїзація тратить свій чисто-воєнний характер: в Новгородї напр. соцькі й тисяцький мають судові й адмінїстративні компетенції, на Волини XIII в. „сто“ стає адмінїстрацийним і фінансовим округом. Ще пізнїйше — в XIII-XV в. вона подекуди, де її бачимо, сходить на орґанїзацію сільської людности, безпосередно залежної від княжого замку 7). В військовій орґанїзації XI-XII в. тисячна орґанїзація вже мало дає себе знати, крім того що тисяцький лишаєть ся головним воєводою. Слїд незвичайно високого значіння тисяцького зістав ся в тім, що події в Київщині датують ся не тільки іменем князя, але також іменем тисяцького. Сї факти приводять до гадки, що ся воєнна орґанїзація була старшою від князївсько-дружинної; через те в період найбільшого розвою дружинного устрою, за династиї Володимира, ми застаємо ту тисячну, взагалї десяточну орґанїзацію в періодї упадку й роскладу.

Слїди сїєї орґанїзації ми бачимо скрізь на просторі давньої Руської держави, та очевидно, вона не скрізь була місцевою, і коли взагалї державна орґанїзація йшла з Київа, то правдоподібно, що й ся десяточна орґанїзація не була з якої иньшої з східно-словянських земель перенесена князями в Київщину, але навпаки — тут була переведена з давен-давна і звідси, бодай в деяких фраґментах (як уряд тисяцьких, соцьких і т. и.) переносила ся в иньші землї. Досить можливо, що то була місцева стара, перед-дружинна орґанїзація оборони в „Руській“ (Полянській) землї. І тут треба піднести сю цїкаву обставину, що тим часом, як по иньших землях ми бачимо по одному тисяцькому на князївство 8), на маленькім просторі старої Полянської землї бачимо трох тисяцьких — в Київі, Вишгородї й Білгородї; тим часом сї останнї два городи грають тодї при Київі дуже скромну ролю й дуже рідко бувають княжими столами, а тисяцьких стрічаємо тут і тодї, як не було в них осібних князїв, і перше навіть, нїж вони стали осібними княжими волостями.

Се насуває питаннє, чи істнованнє в сих київських „пригородах“ осібних тисяцьких не було останком колишньої самостійної орґанїзації в городах Полянської землї, з тих часів, коли вона не злучила ся ще в одну воєнну орґанїзацію, коли Київ не здобув повної переваги над пригородами, і кождий значнїйший город сам орґанїзував військову оборону на тій території, що безпосередно до нього тягнула? Окрім Вишгорода — звістного ще в Х в., як визначне торговельне місто, і Білгорода — пограничного з Деревлянами міста на важній торговельній дорозї на захід, може ще й яке з полудневих, пізнїйше знищених міст було центром такої орґанїзації, і ся орґанїзація була зроблена в формі подїлу людности чи городської волости на десятки й сотки? Аж пізнїйше, з розвоєм київської дружини, в такім разї стратила ся воєнна орґанїзація своє значіннє, й вожд київської дружини вповнї підбив під свій вплив сї провінціальні центри та злучив Полянську Землю в одну воєнну й адмінїстраційну цїлість. Той факт, що в Київі й надалї зістались тисяцькі, вказував би, що тим реформатором не був тисяцький — начальник земського війська, тільки хтось иньший став на чолї дружини і в свої руки взяв з часом провід воєнними силами: чи київський князь, що не задовольняючись земським військом завів свою осібну, від нього безпосередно залежну дружину; чи якийсь ватажок-кондотієр, свійський чи прихожий, взятий на службу громадою з його дружиною; чи такий узурпатор, що силоміць опанував Київ 9).

То тільки певно: розвій воєнних сил Київа, що не міг стати ся инакше як з утвореннєм спеціального війська — дружини, почав ся далеко скорше, нїж собі представляла Повість (себ то в другій половинї IX в.). На початку IX в. (коли не при кінцї VIII в.) Р у с ь (οί 'Ρω̃ς) робила вже напади на малоазійські береги Чорного моря, і в першій половинї сього столїтя була в Візантиї вже добре звістна, „як розбійничий і нелюдський нарід. Житиє Георгія Амастридського (писане в 1-ій полов. IX в., як тепер доведено), оповідаючи пронапад Руси на Амастру (тепер Амассера, недалеко Синопа), називає її „народом, я к т о в с ї з н а ю т ь, дуже суворим і немилосердим“. Житиє Стефана Сурозького (на жаль переховане тільки в перекладї) згадує про напад руського князя Бравлина на Сурож (теперішнїй Судак, на полудневім березї Криму), що мав стати ся десь в кінцї VIII або, на початку IX в. 10). А патріярх Фотий в своїм посланію (в 860-х рр.) зве Русь „народом загально звіcтним з своєї нелюдськости й воєвничости 11).

Укладчики київської лїтописи приложили звістку про похід 860 р. 12) до київської Руси. Се цїкаво-при її теорії про початок Руси, що вона не уважала можливим приложити її до якоїсь иньшої Руси і втиснула як могла між закликаннєм Варягів і приходом до Київа Олега: очевидно, вона тут ішла несвідомо і навіть проти своєї теорії за загальним переконаннєм, що Русь — се Київщина. Ся подробиця має характер і вартість історичного документу. З сею вказівкою Повісти сходять ся вказівки иньших сучасних джерел. Патр. Фотий в своїй проповіди каже, що напастники (Русь) прийшли з краю, віддїленого від Греків численними краями і племенами, морями й сплавними ріками 13). Цїс Лев в своїй тактицї (писаній при кінцї IX в.) згадуючи про подорожі по Чорному морю „так званих північних Скитів“, себ то Руси 14), каже, що вони уживають маленьких, легких і швидких човнів, бо виїздять в Чорне море з рік і тому не можуть уживати більших кораблїв 15). Сї пояснення показують, що в руських піратах IX в. не можна бачити мешканцїв самого морського побережа, бодай виключно, а похід 860 р., зовсїм певно, вийшов таки не з сього побережа, а з дальших країв. В оповіданню Бертинських анналів 839 р. про послів від руського кагана до візантийського імператора також, очевидно, йде мова про Русь не чорноморську, тільки дальшу від моря, київську мабуть. Сї посли „руського короля, прозвищем хакана“, післані до візантийського імператора не могли вернути ся безпечно назад, бо дорогу з Царгорода заступали „варварські, незвичайно дикі та великі народи“ (правдоподібно — Угри, або й Болгари, не Печенїги, як часто думають — бо вони зявились тільки при кінцї столїтя тут). Тому візантийський імператор не схотїв їх пустити назад тією дорогою, а переслав до імп. Людвика Побожного, просячи, аби він їх від себе відправив до дому 16). Се трудно прикласти до якогось чорноморського князя або до хозарського хана, тільки хиба до київського князя. Виходило б з того, що в 30-х рр. IX в. в Київі був уже мабуть якийсь сильний „король“ руський.