Історія української літератури. Том 6

— Бо й не можете! Але хочеться нам позискати їх для нашої вселенської римської віри і до єдності, згідно з собором Флорентійським, привести.

Я того не ганю — коли б вони то чинили пристойно і згідно з наукою Христовою.

Але чи дійшла згода на Флорентійськім соборі? Хто-небудь скаже, що дійшла. А чому ж звада, коли згода дійшла?

Тому нехай то кажуть, хто того докладно не знає!

Вже то давно сам Спаситель сказав, і вселенські собори того дізнали, що коли до духовних справ мішаються світські

сили, там ніколи нічого втішного бути не може. Бо то відразу противне науці Спасителя, що тільки духовних справ сам шукав і учням своїм шукати казав. А на той Флорентійський собор приїхав цісар і патріарх — більше для рятунку від турків. І коли описувано згоду того собору, в ній кладено, скільки війська на сухопутті й морі мали дати грекам. А що має до віри військо? Його потім не дано, і через те з тої згоди нічого не вийшло, і греки згинули.

Вживу мови пана канцлера (Замойського): він так говорив євангелікам: "Коли б то могло бути, щоб усі були папежниками, я б на те віддав половину життя мого. Тому половину, аби, другою половиною живучи, тішитися з тої святої єдності. Але коли хтось вам буде ґвалт чинити, віддам усе моє життя при вас, аби на ту неволю не дивитись".

Тож я і кожний із нас почтивий шляхтич — я так розумію — повинен так мовити: "Просимо, будьте нашої папежської віри, бо, безсумнівно, тільки вона добра й певна і має на те докази безпомильні. Але коли вас ґвалтом до неї хочуть приневолити, ми своє життя при вас і перед вами положимо!"

Але чого ж хочуть від них? Щоб нашими папежниками були? Якими ж способами того доходять? Коли так як Спаситель сказав: учачи, пророчачи, чуда роблячи, то не тільки вони, але і я буду мати ксьондза Крупецького за апостола*. Але гайдуками церкви відбивати, позвами на трибуналах докучати, попів ловити, ченців виганяти, то не згоджується з волею і наукою Спасителя нашого. Скорше на них ті слова падуть:

"Шукаєш своєї користі, а не Христової!"

Коли шукають духовних речей, чому не духовними способами? А духовний спосіб чи може бути вказаний від кого-небудь ліпший, ніж від Христа? Не тільки божевілля, але й богохульство — хотіти щось робити інакше від науки Спасителевої.

А коли шукають грошей, доходів, сіл, то чому відразу не беруть того ґвалтом, як звик неприятель, не сквернячи Письма Св. і духовних наук не натягаючи на покриття свого лакомства?

На Тридентськім соборі французькі духовні закидали гішпанським, що неслушно і не християнсько поступає король гішпанський в Індії **.

* Мова про перемиського владику-уніата, що, діставши це владицтво після Копистинського, силоміць відбирав церкви від православних в єпархії Гербурта.

** Це слово пропущене в "Антапології", доповняю його з вид. в "Документах".

Бо коли хоче навернути на християнську віру, чому не навертає, згідно з Христовою наукою казанням, приреченням і чудами? Але війська й гармати, котрих не вживав ні Христос, ні всі правдиві його ученики, не повинні мати там місця.

Гішпанське духовенство відповіло, що король гішпанський хоче навернути індіан з християнської любові і посилає до них проповідників. А щоб вони їх не побили, посилає при них війська, не чинить індіанам ґвалту, тільки проповідників своїх охороняє, щоб їх індіани не побили.

Всі розсміялись на таку відповідь гішпанську, а більше про це говорити заборонено.

Отже, я в цій справі мовлю: коли (уніати) хочуть показати їм кращу дорогу, нехай слухають Господа Бога, що сам дорога, правда й життя. Але коли в Індії шукають золота, а на владицтвах руських шукають грошей, нехай занехають тої маски релігії.

Але що ж просить у Бога Русь? Аби з нею поступали згідно з законом. Не мають прав? Припустім, що не мають на пергамені або на папері, але вони мають в умислах людських право найліпше і матір усіх прав — ЗВИЧАЙ*.