Історія української літератури. Том 6

Кого Дімасом лаєш?’

Кого силами світу називаєш?

Кого за відступників безчестиш?

Тих, що піклуються, щоб тебе і овець твоїх відучити від убивання і мордування?

Тих, що душі свої покладають за душі ваші, аби вас з проклятої схизми вирятувати?

Тих, що вдень і вніч перед Богом і перед людьми про те побиваються, аби вас з душепогибельних блудів єретичних увільнити, а на правім визнанню віри католицької постановити?

Тих, що святу східну церкву, її віру, обряди і церемонії в руськім народі заховати, забезпечити і на вічні потомні часи затримати стараються?

Тих ото ви, невдячники, переслідуєте, тих б’єте, січете, убиваєте — топите і мордуєте!

Ще вам з рук ваших кров вами вбитих братів ваших тече, а ви себе святими Авелями, Яковами і Йосифами звати не стидаєтеся?

Кривду ви тим святим мужам тим задаєте, присвоюючи собі їх святі ймення, — ви, що вчинками своїми Ісава і братів Йосифових перевищили, а з Каїном-братовбивцем і з Юдою-отцевбивцем порівнялись! 2

1 Ап.Павло згадує якогось Діму чи Дімаса, що покинув церковні справи, "улюбивши нинішній вік". Цим словом Мужилівський назвав Смотрицького, закидаючи йому, що він задля матеріальних користей відступив від православної віри.

2 Я стараюсь скільки можна віддати цю каденцію, загострену дієслівними римами на кінці періодів.

Що правду я на вас мовлю, то вся преславна Корона і В. кн. Литовське добре свідомі, бо то в їх границях діється.

І хоч би як хотів єси вимовлятись, що то не ви, але хтось з вас, — знай то, лицеміре, що якби не ви, то ніякий хтось 1 того не важився б, і серця б у нього на то не стало!

Це ви за свою церкву схизматицьку і за блуди єретицькі своїх людей так умирати вчите.

Отими своїми "Антидотами", "Еленхами", "Апокризисами", "Ляментами", "Антиграфами", "Азаріями" 2 і їм подібними на братню кров підущаннями" (л. 4 об.).

Не такі різкі, більше в іронічному тоні тримані, але тим не менше болючі були атаки Смотрицького на нижчість православної науки й культури, її залежність від католицьких джерел, особливо сильні в оцій тираді:

"Говориш про себе: хіба не маємо пастирів? хіба не маємо проповідників? людей мудрих і добрих?

Знаю я добре й без твоєї похвалки, Антидотисте, що у вас людей мудрих, проповідників учених, пастирів чутких аж занадто! За їх чуткістю, наукою та мудрістю нарід по вашій стороні так роз’ївся на хлібі слова божого, що деякі ледве й рушитися можуть — через занадто товсті боки душі своєї!

О нещасний ти, чуткий пастире, мудрий учителю! Які докази мудрості маєш тепер і від твоїх попередників — схизматиків з недавніх літ? Чим хвалишся? Чим заносишся?