Історія української літератури. Том 6

"Бо на Русі з нашої сторони (католицько-уніатської) за ласкою божою світить сонце правди, і з вашої сторони (православної) єсть надія чогось доброго. А там — ти мариш про Константинів, Феодосіїв, Юстиніанів, Маркіанів і тим подібних, а того не пам’ятаєш, що там незносне ярмо отоманське, тяжка магометанська неволя. На листі тім, що я від о. патріарха привіз був, трьох таких митрополитів було, що їх імення й руку інші за їх проханням підписали: вони самі писати не вміли.

Та слухай тільки, я тобі ще дивнішу річ скажу (свідок мені пан Бог, що в тім усім не брешу): бачив я там і таке, що сьогоднішній блазень другого дня став митрополитом серронським. Знай же це, сліпий схизматику, що я там трапив на таких, що в спасенних речах не знаються — не можуть помітити, що патріарх — кальвінський єретик. Бо вони ні про свою, ні про чужі віри ніякого поняття не мають. А хоч деяким з них на це і вказувано, та не сміли й губи створити: бо там як турок котрогось топить, то з гармат гасло дають, а той, що ти його так високо шануєш (патріарх, очевидно), те саме робить без гасла.

Нещасна схизматицька Русь! Чи того чекаєш, аж твій патріарх побусурманиться? До того вже ближче, ніж дальше! Добре то один сусідній нам єпископ 1 того ж року, як я писав 2 у своїм листі до нього, так написав: "Не певно, чи наш патріарх християнин".

1 На боці: Іоан єпископ мукачівський.

2 В листі до патріарха Кирила, очевидно, див. вище, с. 373 і далі.

І я в цій моїй "Експостулації", дасть Бог, то тобі доведу, що ти стидатимешся того свого найвищого пастиря, з котрим так високо залітаєш! А свого часу 1, дасть Бог, докажу того, що або він зречеться своїх єресів, або ти його з єресями тими зсадиш і знати його не захочеш.

Отже, що? Трапив я там не на Русь? Добрі слова! Не маєш ти й там чим тішитися, схизматику! Скорше вже я, дасть Бог, чогось доброго сподіваюсь від східної церкви в нашім руськім народі, ніж від тих, що їх ти так високо важиш" (л. 9).

1 Очевидно, на тому сподіваному соборі.

В "Експостулації" своїй Смотрицький цієї тези все-таки не вичерпав, хоч, без сумніву, це було особливо важливо з становища завдань цієї книжки: підготування соборної дискусії на тему відлучення руської церкви від царгородського патріархату і підпорядкування її, на правах окремого патріархату, папі римському. П’ятьох сторінок, присвячених в VII "Експостулації" поглядам патріарха Кирила, висловленим у його "Катехізисі", що він ніби протестантськи мислить про євхаристію і називає "єретицькі збори Англії й Голландії святою кальвінською апостольською церквою" (л. 48 — 50), зовсім не вистачало для цієї мети. А гострі вирази на адресу Мужилівського ("дурень", "глупий єси, небоже"), що ними він цей екскурс заправив, зовсім не додавали йому сили переконання. І це з становища моменту була перша хиба цієї книжки.

Другим завданням книги була підготовка соборної дискусії в справі різниць східної й західної церкви. Та полеміка з "Антидотом", що займає переважну частину книги, нібито має це завдання. Смотрицький маркує, що Мужилівський, мовляв, в цілому ряді пунктів заявив солідарність з католицькою доктриною (л. 51), а сам у кінці зводить усі різниці і розходження між православною й уніатською стороною до оцих тільки п’ятьох пунктів, що мусять бути продискутовані на будучім соборі: частинний або індивідуальний суд божий над поодинокими померлими; пробування праведних душ у небі; примат римського єпископа; походження духа і від сина (л. 96 — 99). Сформулювавши розходження в цих тезах римської доктрини, Смотрицький пише:

"То підсумок твоїх збочень. Більше різниць між церквою східною і західною і ти не згадуєш, і я в тебе їх не шукаю. Бо й ці пункти стали різницями більше з гадання, з якогось хибного, застарілого упередження і схизмою защіпленої до сердець людських підозріливості, аніж з самої своєї істоти. Це легко може побачити кожна розумна людина, що любить Бога і єдність віри.

А я з своєї сторони, виклавши це, прошу і тебе, Антидотисте, і всіх старших і "рівенників" твоїх, перед котрими з поклоном ставлюся з тим моїм писанням. Прошу іменем Господа, що нас сотворив, викупив і освятив! Приватну ворожнечу, яку маєте до осіб тих, що пробувають у св. єдності, киньте назад себе, а печалуйтеся справою об’єднання відірваної від західної східної церкви, через єдність (об’єднання) руської церкви, з любові до Спаси теля свого і до того люду, що йде за вами.

Радьте, аби те спасенне і всею церквою божою від стількох віків пожадане діло через тих людей, котрих Господь Бог вибрав на піднесення св. східної церкви з упадку схизми через святу єдність, осягнуло свій щасливий скуток.

Не дивіться на давність схизми, але вважайте на причини її постання, її поступу і зміцнення — і як її Бог неволею, нерядом, неплодством і голодом слова божого тяжко покарав!

Як їй в чім, ніде — і на свободі, і в неволі 1 не благословляє і в нічім не любує!

Бо майже той самий упадок усього духовного добра вона терпить в свободі московській, як поносить у неволі турецькій.

Скрізь у ній потіхи духовні упали. Скрізь спасенні церковні справи захололи.

Скрізь з речами і справами спасення поводяться наче з найму і примусу, аби тільки якось було, якось відправилось!

Монастирі скрізь "посарабатились" 2.

1 В неволі під Турком, в церкві грецькій, як зараз побачимо, на свободі — в землях московських і українсько-білоруських.