Історія української літератури. Том 6

Будучи в’язнем, а хотячи стати вільним, він приписує чоловікові великі речі, які прикладаються тільки до самого Бога. А русь ніколи не бувала така неуважна, щоб так неоглядно писати, — та й потреби до того ніякої не було. Тому приписуй цей лист тому в’язневі, а не народові руському, і ти тим листом своїм, з-під лави видертим, не можеш у нас мати ніякої поваги" (39).

Лист патр. Нифонта Мужилівський збуває ще коротше, що він неймовірний, тим саме, що греки, як сама "Апологія" признає, Флорентійського собору не прийняли, отже, й патр. Нифонт не міг покликатись на той собор.

На кінець "Антидот" ще раз повертається до того болючого питання — чому на ті помилені погляди, допущені "скрибентами", ніхто не відізвався і їх писання допускались до друку. Цим разом автор згоджується, що це був непорядок, який пояснюється тяжкими й анормальними відносинами в руській церкві:

"Насамперед — церква ваша, затурбована апостатами, при згашеній ієрархії церковній не могла того завести, щоб книги не виходили без цензури і хто що хотів писав. Тепер же, як за волею божою ієрархія настала як бути має, такі писання вже виходити не будуть, і на останнім соборі це застережено, аби ніхто в народі руськім не видавав нічого без цензури про догмати віри іменем східної церкви".

Нагадує при тім Смотрицькому, що так і "Апологія" була тим собором виклята; наводить звісного нам листа Смотрицького, котрим він піддався юрисдикції собору, і його відречення від "Апології". При тім, мабуть, нагадавши, що на початку книги зазначив, що випускає свою книгу без церковної цензури — отже, підтинає своє запевнення, що вже надалі в руській церкві не буде таких невідповідальних виступів, повторює, що в своїй книзі він не мав заміру входити в порушені "Апологією" питання (догматичні), а тільки "захоплений жалем" (що Смотрицький не додержав свого відречення, "коли тобі Дермань відбирано по повороті з Києва"), хотів показати світові його "нестаток" (39 об.).

Кінцеві поклики до духовенства мало цікаві. Можна підчеркнути хіба високі похвали чернечому станові. ("Що міг би сказати до вас, земні ангели, небесні мужі? не знаю, з чого почати мову свою, бо ваші молитви всіх нас спомагають; ангели дивуються вашій чистоті, дворяни небесні вам завидують! ви світ лишили і тільки для самого Христа живете! вас, отже, ні остерігати, ні напоминати не годиться, тільки до молитов ваших, немов під крила побожної мислі, утікати".) Цікавіший же зміст знаходиться тільки в довгому кінцевому відклику "до народу шляхетського", що заграванням "Апології" на класових, матеріальних інтересах шляхетських старається протиставити більш ідеальні й благородні міркування. Наскільки ця аргументація була влучна, показують сердиті зауваження, приписані на боках пізнішим католицьким читачем:

"Преславний народе руський! Ти, що родився в вільності, предками твоїми кров’ю набутій, і кров’ю ж силуєшся її затримати й оборонити — прихили трохи ухо твоє і послухай мене, завсіди тобі жичливого 1. Не пожалуєш того, коли зрозумієш, що я дораджую тобі річ пристойну, корисну, більш того — святу. Вільність, в котрій ховалися предки твої, і ти нею й тепер маєш в руках своїх, і твої потомки схочуть по тобі її вживати 2, цю вільність чоловіка, зложеного з тіла й душі, Сенека вважає добром неоціненним 3; бо його ні золотом, ні іншою платою оплатити не можна. Тому що й Бог сотворив чоловіка вільним, утратити вільність, позбутися даного Богом — це не чоловікові, але нерозумній худобі (пристоїть). З цеї причини кожний, почуваючи себе людиною, бажає собі вільності на світі. Але що буду казати: людина? І німі звірята завсіди прагнуть її заживати!

1 На боці польська дописка: "Не треба тебе, дурня, слухати".

2 В цім місці є кілька помилок і неув’язок, які порушують граматичний і лексичний зв’язок; я виправляю їх, бо кінець кінцем хід думок ясний.

3 На боці: "Seneca. Epist. 76".

Та вільність змушує вас боротися з неприятелями пограничними, що на неї роззявили свою пащу — грудьми своїми замість шанців, кров’ю замість золота. Супроти неї ніщо для вас маєтності, ніщо здоров’я, труди, голод і холод. Зате всі народи величають те славне королівство, що велика в нім вільність!

Ти, в нім пробуваючи, ніколи не пропустиш ніякого походу, але, попліч з іншими стоячи, його борониш, при нім стоїш. Коли б я хотів порахувати тих героїв — гетьманів народу твого, княжат й інших багатьох 1, що полягли, мужньо боронячи вітчину, і вам, потомкам, лишили вічну окрасу, забракло б мені скорше часу, ніж рахунку славних мужів народу твого, котрих і тепер в походах число немале!

Але це не моє діло — я чоловік не воєнний, викладач не людських діл, а слова божого 2, пускаю це повз себе і цю зверхню вільність лишаю тобі самому до уваги.

Друга вільність — в Христі, котрої набули ми найдорожчою кров’ю Христовою, — це моє діло, і про нього я починаю говорити безпечно за ап. Павлом: "Ціною викуплені ви, не будьте невільниками людськими!" Викупив вас Христос; сталисьте наслідниками царства небесного.

Знайте ж гідність свою, не тратьте набутого скарбу неоціненного! Не уступаючи ні кроку, бороніть те, що вам предки передали, не без відваги набувши, себто вільне визнання віри і вживання богослуження, згідного з поданням св. східних отців. Бо коли відвернете лице своє від тої золотої вільності, неприятель величатиметься і в зневагу подасть старовіцький нарід твій.

Стій при ній, щоб не зменшити, а примножити ту золоту вільність! 3

Маєш права безспорні.

Маєш самий звичай, скріплений старинністю.

Маєш нарешті й дух благородний!

Тільки охоту май — Бог тобі з неба поможе постояти мужньо при вірі своїй.