Історія української літератури. Том 1

«Як же я зійду в неділю рано,

Я обігрію гори-долини,

Гори-долини, темні лісове,

Темні лісове, чистеє поле».

Вихвалює ся третій товариш,

Третій товариш — сам Біг небесний:

«Як же я спущу дрібного дощу,

Зрадує ми ся весь мирний світок...»

(Гн., 172).

Я навів сю колядку задля її першої половини, котра добре умотивовує сю сцену. Господар приймає у себе «трьох товаришів» всім, що йому Бог дав. Товариші, трапезуючи, похваляються, хто найбільше прислужився господареві до сього врожаю. Сей мотив ще помітний тут (виступають «гори-долини господаренька», в інших він затрачений; я вважаю його старшим і первісним супроти інших, де сонце, місяць і дощ похваляються, хто з них корисніший і потрїбніший для людей. Зате в сих варіантах, дуже численних, третім гостем являється сам дощ, а не Біг, що його посилає:

А дощик каже: не є над мене,

«Ой як я впаду три рази на яр,

То врадуються жита, пшениці,

Жита, пшениці, всякі пашниці!» 1

В іншій пісні сі гості приходять з дарами:

Ой із-за гори з-за високої

Ой іде-бреде сам ясен місяць.

Гой за ним, за ним ясна зірниця,

Ясна зірниця, його сестриця.

— Місяцю брате, погоди мене!