Розділ «Змістовий модуль IV ДЕРЖАВА І ПРАВО УКРАЇНИ РАДЯНСЬКОГО ТА ПОСТ РАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДІВ»

Проте, органи державної влади всіх рівнів діяли під тотальним контролем монопольно правлячої більшовицької партії. Партійні з’їзди, пленуми та інші органи приймали загальнообов‘язкові рішення від затвердження п’ятирічних планів до резолюції політбюро чи секретаріату з конкретних питань життя республіки. Жодне рішення державного будівництва не набувало чинності без попередньої згоди партійних органів. Партійними рішеннями затверджувалися на посадах номенклатурні чиновники республіканського, регіонального та місцевого рівня, керівники заводів, банків, установ, організацій та їх підрозділів. На місцях діяли „партійні уповноважені”, адміністративно-командні методи роботи яких часто нанівець зводили роль представницьких і виконавчих органів влади.

Утворена за Конституціями 1936, 1937 рр. система вищих і місцевих органів державної влади й управління та партійного керівництва державним життям майже не змінилася до останніх років існування СРСР.

Судова система республіки протягом 20-30 рр. зазнавала істотних змін. Початок її реформуванню поклала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 р., яка затвердила Положення про судоустрій УСРР. Скасовувались революційні трибунали й існуючі до цього судові органи у різноманітних складах. Встановлювалась єдина система народних судів: народний суд (у межах повітового або міського району) - губернський суд - Верховний Суд УСРР.

Окрім того, «тимчасово» діяли спеціальні суди: а) військові трибунали — у справах про злочини проти Червоної Армії; б) військово-транспортні трибунали - у справах про особливо небезпечні злочини, що загрожували транспорту; в) особливі трудові сесії народних судів - у справах про злочини, що стосувалися порушень Кодексу законів про працю; г) центральна та місцеві арбітражні комісії - у майнових спорах між державними органами.

Головною ланкою судової системи був народний суд у складі постійного народного судді або того ж постійного судді і двох народних засідателів. Губернський суд розглядав підсудні йому справи і здійснював функцію нагляду за всіма судовими установами на території губернії, окрім військових та військово-транспортних трибуналів. Верховний Суд УСРР здійснював судовий контроль за всіма судовими установами УСРР, окрім військових та військово-транспортних трибуналів, розглядав у касаційному порядку справи, вирішені губернськими судами та у порядку нагляду - справи, вирішені будь-яким судом республіки, окрім військових та військово-транспортних трибуналів, у якості суду першої інстанції - справи особливої важливості.

Нагляд за дотриманням законів, безпосередній нагляд за попереднім слідством та дізнанням, підтримання звинувачення на суді здійснювала державна прокуратура.

З метою забезпечення трудящим юридичної допомоги у цивільних справах та здійснення захисту у кримінальних справах при губернських судах створювались колегії захисників.

Для забезпечення виконання судових рішень при губернських та народних судах діяли судові виконавці. При судових установах працював державний нотаріат.

Положення передбачало створення інституту народних слідчих при відповідних слідчих дільницях, кримінальних відділеннях губернських судів, Верховному суді УСРР, відділі з розслідування найважливіших справ прокуратури Наркомюсту.

Вищезазначене «Положення» було основою у подальших реформах судової системи. Певні зміни у зв’язку із прийняттям у 1924 р. Основ судоустрою Союзу РСР і союзних республік та переходом на триступеневу систему управління внесло Положення про судоустрій УСРР від 23 жовтня 1925 р. Згідно з ним запроваджувалась єдина система судових установ: народний суд - окружний суд - Верховний Суд УСРР. У Молдавській АСРР запроваджувались народні суди і Головний суд Молдавської АСРР. Продовжували діяти й спеціальні суди: арбітражні комісії, судово-земельні комісії тощо. Справи про військові і деякі інші злочини, вчинені військовослужбовцями, розглядалися військовими трибуналами, що створювалися при всіх військових з’єднаннях. Порядок їх діяльності визначався схваленим у 1926 р. ЦВК і РНК СРСР Положенням про військові трибунали і військову прокуратуру.

Подальші зміни й доповнення у судовій системі спричинило видання нового Положення про судоустрій УСРР, яке було затверджене ВУЦВК і РНК УСРР 11 вересня 1929 р. Воно зберігало існуючу єдину систему судових установ та спеціальні суди. Окружні суди мали таку структуру: а) пленум; б) цивільний відділ; в) кримінальний відділ; г) надзвичайна сесія; д) особлива сесія у справах про неспроможність кооперативних організацій. Положення визначало й склад Верховного Суду: президія, пленум, колегії, надзвичайні сесії. Народні судді обиралися з’їздами та пленумами міських рад.

Для посилення боротьби зі службовими проступками і провинами державних органів відповідно до Положення про дисциплінарні суди від 3 лютого 1926 р. при окружних виконкомах створювалися дисциплінарні суди (при ВУЦВК - Головний дисциплінарний суд), які проіснували до 1928 р. Дрібні кримінальні і цивільні справи розглядалися створеними на заводах, фабриках і в державних установах громадськими (товариськими) судами та примиренськими камерами, що діяли при сільських і селищних радах. Організаційно-правові засади їх діяльності врегульовувалися Положенням про громадські суди і примиренські камери від 19 червня 1929 р. Склад громадських судів щорічно обирався загальними зборами робітників і службовців. Голова примиренської камери та його заступник обиралися сільською, селищною радою, а члени-засідателі - загальними зборами виборців. Громадські суди й камери мали право накладати такі стягнення, як попередження, громадський осуд, відшкодування збитків, штраф до 10 крб.

Ліквідація округів і перехід до двоступеневої системи управління привели до скасування у жовтні 1930 р. окружних судів і створення міжрайонних судів. Реорганізована судова система мала такий вигляд: народний суд - міжрайонний суд - Верховний Суд УСРР. У травні 1932 міжрайонні суди ліквідовуються у зв’язку з утворенням районів і переходом на триступеневу систему управління. Запроваджується нова судова система: народний суд - обласний суд - Верховний Суд УСРР.

Народні суди продовжували бути основною ланкою судової системи й розглядали більшість цивільних і кримінальних справ. Вони діяли колегіально у складі народного судді та двох народних засідателів. Склад народних судів щорічно обирався районними з’їздами рад, а містах і селищах - пленумами міських і селищних рад. На народних суддів покладалося також виконання нотаріальних функцій, керівництво роботою судових виконавців.

Обласні суди (Головний суд МАСРР) переглядали у касаційному порядку і порядку нагляду вироки, ухвали й постанови у кримінальних і цивільних справах народних судів як суди другої інстанції. Вони були також і судами першої інстанції у певних кримінальних і цивільних справах. Обласні суди здійснювали функції судового нагляду, контролю за нотаріальними органами. Постановою ВУЦВК та РНК УСРР від 20 червня 1934 р. їм були безпосередньо підпорядковані народні суди, колегії захисників, нотаріат та допоміжні судові підрозділи. Склад обласних судів щорічно обирався обласними виконкомами.

Верховний Суд УСРР розглядав у першій інстанції кримінальні й цивільні справи, віднесені до його підсудності, переглядав у касаційному порядку судові справи, розглянуті обласними судами та Головним судом Молдавської АСРР. Найвищий суд України мав також право переглядати судові справи, які були у провадженні в усіх судових установах республіки. До його функцій належало й тлумачення законів республіки з питань судоустрою та судочинства.

Подальший розвиток судової системи відбувався на основі Конституції УРСР 1937 р., в якій зазначалося, що «правосуддя в УРСР здійснюється Найвищим Судом УРСР, Найвищим Судом Молдавської АРСР, обласними судами, судами адміністративних округ, а також спеціальними судами СРСР, що створюються за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами». За Конституцією розгляд справ у всіх судах був відкритий; крім випадків, спеціально передбачених законом,- здійснювався за участю народних засідателів. Верховний Суд УРСР обирався Верховною Радою терміном на 5 років, обласні суди - обласними Радами також на 5 років, народні суди - громадянами на основі загального прямого і рівного виборчого права при таємному голосуванні на строк 3 роки.

У 30-ті роки значно посилились процеси централізації судової системи СРСР. У вересні 1933 р. Верховний Суд СРСР отримав право давати вказівки Верховним Судам республік з питань судової практики. У серпні 1934 р. у складі Верховного Суду СРСР було створено судово-наглядову колегію, яка мала право скасовувати або заміняти постанови, ухвали, рішення та вироки Верховних Судів союзних республік. Конституція СРСР 1936 р. надала Верховному Суду СРСР статус «вищого судового органу», наділивши його правом нагляду за діяльністю усіх судових органів СРСР і союзних республік. Завершенню процесу централізації судових органів слугувало прийняття 16 серпня 1938 р. Верховною Радою СРСР Закону «Про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік».

Адвокатура. Відповідно до Положення про адвокатуру УСРР від 2 жовтня 1922 р. при губернських радах народних судів створювалися губернські колегії захисників у кримінальних і цивільних справах. Членами колегій могли бути особи, які мали не менш як дворічний практичний стаж роботи в органах юстиції або відповідну теоретичну й практичну підготовку.

Основною формою адвокатської діяльності в 20-ті роки була приватна практика. З відходом від непу відбувся перехід на колективні форми роботи, що поширило можливості втручання в професійну адвокатську діяльність. Залежність адвокатури від державних органів ще більше посилилась із прийняттям 16 серпня 1939 р. РНК СРСР Положення про адвокатуру СРСР. Відтепер практична адвокатська діяльність здійснювалась через юридичні консультації. Для керівництва й контролю за колегіями адвокатів у структурі Наркомюсту УРСР був створений відділ адвокатури.