Розділ «Змістовий модуль І ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ РОЗВИТОК НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ ЗА СТАРОДАВНІХ ЧАСІВ ТА ЗА ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДОБИ»

Помер благовірний князь Михайло, якого звали Святополком, квітня 16... На другий же день, 17 квітня, кияни влаштували раду, послали до Володимира (Мономаха), кажучи: «їди, князю, на стол батьків і дідів».

Почувши це, Володимир багато плакав і не пішов (у Київ), горюючи по братові. Кияни ж розграбували двір Путяти тисяцького, напали на євреїв, розграбували їхнє майно. І послали знов кияни до Володимира, кажучи: «Іди, князю, в Київ; а як не підеш, то знай, що багато лиха вчиниться, це не тільки Путяти двір чи соцьких, чи євреїв пограбують, а ще й нападуть на невістку твою, і на бояр, і на монастирі, і будеш ти відповідати, князю, коли пограбують і монастирі». Почувши це, Володимир вирушив у Київ.

(Витяги)

...Ці слов'яни прийшли і сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли між Прип'яттю й Двіною й назвалися дреговичами, інші сіли на Двіні й назвалися полочанами по річці, що впадає в Двіну й носить назву Полота. Ті ж слов'яни, котрі сіли біля озера Ільменя, прозвалися своїм ім'ям — слов'янами, й побудували місто та назвали його Новгородом. А інші сіли по Десні, й по Сеймі, й по Сулі й назвались сіверянами. І так розійшовся слов'янський народ, а по його імені і грамота назвалась слов'янська...

Поляни ж жили в ті часи окремо й володіли своїми родами, бо й до тієї братії були вже поляни і жили вони родами на своїх місцях, володіючи кожні своїм родом. І були три брати: один на ім'я Кий, другий — Щек і третій — Хорив, а сестра їх була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що нині зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, котра прозвалась по ньому Хоревицею. І збудували городок в ім'я старшого свого брата, і назвали його Київ, і був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там звірів, і були ті мужі мудрі та тямущі, і називались вони полянами, від них поляни й до сьогодні у Києві.

...По смерті братів цих поляни пригноблювались древлянами та іншими навколишніми людьми. І знайшли їх хозари сидячими на горах цих у лісах і сказали: «Платіть нам данину». Поляни, порадившись, дали від диму по мечу. І віднесли їх хозари до свого князя й до своїх старійшин, і мовили їм: «Ось нову данину захопили ми». Ті ж спитали у них: «Звідкіля?» Вони ж відповіли: «В лісі на горах над рікою Дніпром». Знову спитали ті: «А що дали?» Вони ж показали меч, і мовили старці хозарські: «Не добра ця данина, княже: ми добули її зброєю, гострою лише з одного боку, тобто шаблями, а у цих зброя на два боки гостра, тобто мечі: стануть вони коли - небудь збирати данину і з нас, і з інших земель». І збулося це все, бо ж не по своїй волі говорили вони, а по божому повелінню.

В літо 6360 [852 рік], індикта 15, коли почав царювати Михаїл, стала прозиватися Руська земля. Дізналися ми про це тому, що при цьому цареві приходила Русь на Цареград, як пишеться про це в літописанні грецькому. Ось чому з цієї пори почнемо і числа покладемо.

В літо 6390 [882 рік]. Виступив у похід Олег, взявши з собою багато воїнів і варягів, чудь, слов'ян, мерю, весь, кривичів, і прийшов до Смоленська з кривичами, і прийняв владу у місті, і посадив у ньому своїх мужів. Звідти відправився вниз і взяв Любеч, і також посадив своїх мужів. І прийшли до гір Київських, і довідався Олег, що князюють тут Аскольд і Дір. Заховав він одних воїв у лодіях, а інших залишив позаду, а сам підійшов до гір, несучи малого Ігоря. І підійшов під Ігорське, заховавши своїх воїв, і послав до Аскольда і Діра, говорячи їм: «Ми купці, йдемо до греків від Олега і княжича Ігоря. Прийдіть до нас, до родичів своїх». Коли ж Аскольд і Дір прийшли, усі сховані воїни вискочили із лодій, і мовив Олег Аскольду та Діру: «Не князі ви і не князівського роду, але я князівського роду», а коли винесли Ігоря, додав: «Ось він, син Рюрика». І вбили Аскольда та Діра, віднесли на гору й поховали: Аскольда — на горі, що зветься нині Угорською, де тепер Ольмин двір; на тій могилі Ольма поставив церкву святого Миколи, а Дірова могила — за церквою святої Ірини. І сів Олег, княжуючи, у Києві, і сказав Олег: «Це буде мати містам руським». І були у нього варяги, і слов'яни, й інші, що прозвалися Руссю.

[988 рік]. І просвітився Володимир сам, і сини його, і земля його. Було ж у нього 12 синів: Вишеслав, Ізяслав, Святополк, Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис і Гліб, Станіслав, Позвізд, Судислав. І посадив Вишеслава у Новгороді, Ізяслава в Полоцьку, Святополка в Турові, а Ярослава в Ростові. Коли ж помер старший Вишеслав в Новгороді, посадив у ньому Ярослава, а Бориса в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в Древлянській землі, Всеволода у Володимирі, Мстислава у Тмутаракані. І мовив Володимир: «Недобре, що мало градів біля Києва», й почали ставити городи по Десні, і по Острі, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І почав набирати мужів кращих від слов'ян, і від кривичів, і від чуді, і від в'ятичів, і ними заселив гради, бо була війна з печенігами, і воював з ними, і перемагав їх...

В літо 6545 -[1037 рік]. Заклав Ярослав місто велике, в якому зараз Золоті ворота, заклав і церкву святої Софії, митрополію, і потім церкву святої Богородиці благовіщення на Золотих воротах, потім монастир святого Георгія і святої Ірини. При ньому почала віра християнська плодитись та поширюватись, а чорноризці почали множитися і монастирі з'являтись. Любив Ярослав церковні устави, попів любив дуже, особливо ж чорноризців, і до книг був прихильний, часто читаючи їх і вночі і вдень. І зібрав книгописців багато, котрі переводили з грецької на слов'янську мову й письмо. І написали вони багато книг, по яким віруючі люди вчаться й насолоджуються вченням божественним. Як буває, що один землю зорає, другий же засіє, а треті пожинають та споживають страву неоскудну, так і тут. Адже батько його Володимир землю зорав і спушив, тобто хрещенням просвітив. Цей же засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, отримуючи вчення книжне. Велика бо користь бува від вчення книжного, книги наставляють та навчають нас шляху покаяння, бо мудрість здобуваємо і стриманість у словах книжних. Це — ріки, що тамують спрагу всесвіту всього, це джерела мудрості.

Тема 3. Давньоруське право

Джерела давньоруського права

Загалом джерело права - це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, який засвідчує їх загальнообов’язковість. Це засіб існування й вияву правових норм як певних установок у поведінці людей, що характеризуються владністю й підтримуються державним примусом. Джерела права не віддільні від поняття юридичної норми. Вони є формою вираження правових норм. Джерела права завжди є більш чи менш визначеними.

Основними джерелами права у давньоруській державі були: звичаєве право, договори Русі з Візантією, князівське законодавство, канонічне (церковне) законодавство, Руська правда.

Домінуючим джерелом права було звичаєве право, що утворилося шляхом постійного дотримання протягом віків народних правових звичаїв та підпорядкування звичаєвим правилам правового побуту. Це історично первісна форма існування правових норм, перше джерело права. За переддержавного періоду єдиним правотворчим джерелом був сам народ, що встановлював правила суспільної поведінки і підтримання правопорядку. Предки українського народу протягом додержавної доби досягли високого рівня культурного розвитку і створили значну кількість правових звичаїв, якими керувалися в громадському і приватному житті. Ці неписані норми зберігалися у народній пам’яті у формі певних психологічних переживань, почуття справедливості й свідомості чинити так, як указують „закони предків”.

Зовнішній вияв первісних норм звичаєвого права, як правило, супроводжувався особливими обрядами-символами. Найдавнішими з них можна вважати невербальні юридичні символи (лук і меч, як символ досягнення юнаком повноліття; дерн, як символ передачі землі у власність; схрещені на грудях руки убивці, як символ прилюдного визнання своєї вини та ін.). Правничий зміст мали також фразеологізми, приказки, віщування. Так за допомогою віщувань, а також шляхом жеребкування вирішувалися спірні питання роду, з’ясовували хто злочинець, вибирали юнаків у військо.

Первинне формування звичаєвого права відбувалося на ґрунті родинних, майнових, спадкових, зобов’язальних, трудових, кримінальних та кримінально-процесуальних відносин. У сфері останніх, зокрема, поширенними були звичаї, якими встановлювалися види та способи покарань, процедури слідчих дій та суду. У літописах і повідомленнях зарубіжних авторів містяться дані про правові звичаї східних слов’ян ще до утворення Київської Русі. Це, наприклад, норми, що регулювали порядок здійснення кровної помсти, „віри”, проведення деяких процесуальних дій (присяга, „свод”, ордалії, оцінка показань свідків та ін.).

У процесі становлення класового суспільства звичаї, що використовувалися в інтересах пануючого класу, поступово трансформувалися у норми звичаєвого права. Оскільки їх санкціонувала держава, вони ставали загальнообов’язковими для виконання. Держава забезпечувала їх дотримання, але вони діяли, переважно, у сфері общинного суду. Норми звичаєвого права були тісно пов’язані з нормами моралі, і вони сприймались як справедливі, моральні. На ці норми змушена була зважати і панівна верхівка.

Серед істориків права поширеною є думка, що в Давньоруській державі ще задовго до появи „Руської правди” діяла система звичаєвого права „Закон руський ”. Прямі посилання на цю самобутню систему уперше зустрічаються у русько-візантійських договорах 911 р. (ст.5) та 944 р. (ст.6). На думку О.М. Мироненка характерними рисами „Закону руського” були: 1) поступовий відхід від поширеної у дофеодальному і ранньофеодальному суспільстві кровної помсти; 2) початок заміни принципу талону (покарання, за силою рівне злочинові) матеріальним відшкодуванням заподіяних збитків; 3) наявність чітко визначених санкцій за крадіжку та інші злочини.

Важливими першоджерелами давньоруського права були русько- візантійські договори 907, 911, 944 років. Вони дійшли до нас не в оригіналах, а у вигляді копій з грецьких тестів у складі «Повісті минулих літ». Перший усний договір, укладений князем Олегом у 907 р., вважають ніби вступом до наступного договору 911 р. Договір 911 р., укладений також князем Олегом, доповнював договір 907 р. і містив норми міжнародного публічного і приватного права. Наступний договір був укладений князем Ігорем 944 р. з візантійськими імператорами Романом, Константином і Стефаном.