Розділ 3. ОПЕРАЦІЯ «КРИМНАШ»

У Крим, без перебільшення, повернувся 1937 рік. За повідомленням «Української правди», опівдні в Сімферополі озброєні люди відібрали в журналістів техніку під міським комісаріатом — після захоплення там розташувалася так звана «кримська армія». З приміщення вийшли озброєні автоматами люди з балаклавами на головах і почали розбивати техніку, викручували руки журналістам, що були поряд. У більшості журналістів відібрали техніку: планшети, телефони, камери. Черговий пояснив, що техніку відібрали, бо представників ЗМІ «просили не знімати». Журналісти стверджували, що всі вони перебували за межами комісаріату. Речі пообіцяли повернути «після перевірки».

О 3:27 Владислав Селезньов повідомив, що російські військові знеструмили частину окремої радіотехнічної роти в селі Уютне (в районі Євпаторії): «Як повідомив командир окремої радіотехнічної роти Олександр Юрга, сьогодні о 3-й ранку 11 військовослужбовців РФ на чолі з російським офіцером захопили технічні позиції підрозділу, дислокованого в с. Затишне в околицях Євпаторії, та знеструмили їх. Наразі українські військовослужбовці здійснюють патрулювання території для недопущення знищення військового майна»594.

Микола Балан так згадує сьогодні події цього дня: «У нас не захопили жодного містечка. Спроби були. У Кізілташі командир полку достатньо жорстко відреагував, до того, що він віддав наказ прийняти бій, адже всі були озброєні, і ті взагалі відійшли. У Сімферополі було декілька спроб — під час однієї з них машиною виламали на другому КПП запасні ворота. У результаті вони були відразу ж відкинуті, плюс наші військовослужбовці ще й пішли в контратаку й стали по периметру. Тоді довелося використати спецзасоби. Усі позиції були зайняті, був даний наказ відкривати вогонь на ураження в разі порушення периметру та нападу на військові містечка. Тут уже не треба наказу з Києва — згідно зі Статутом Збройних Сил військовослужбовець має на це право».

Турчинов видав указ, яким скасував декларацію про незалежність АР Крим та Севастополя: «Зупинити дію постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 11 березня 2014 № 1727-6/14 „Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя“ як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Цей указ набирає чинності з дня його опублікування». Проте виконати його на практиці вже не вистачило ні сил, ні часу.

Єдиною політичної силою у Верховній Раді України, яка виступила проти розпуску Верховної Ради Автономної Республіки Крим, що не дивно, була Партія регіонів. Зокрема, один із найбільш одіозних представників режиму Януковича Михайло Чечетов цього дня зробив доволі неоднозначну заяву, у якій закликав до продовження діалогу з представниками сепаратистів, аргументуючи це тим, що якщо парламент АР Крим розпустити, то завтра не буде з ким вести діалог у Криму. Звичайно, такі дивні заяви членів колишньої партії влади викликали тільки роздратування в українському суспільстві.

Цей день запам’ятався ще однією невеселою новиною. Уперше в українській історії було демонтовано Державний Герб України. Сталося це на найбільшій офіційній установі півострова — будівлі Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Представники місцевої «самооборони» демонтували монументальний символ із центрального фасаду будівлі, лишивши тільки герб АР Крим, також вивісили там подарунок від делегації Володимирської області Росії — державний прапор РФ.

О 16:00 у соціальних мережах з’явилися повідомлення, що «самооборона» намагається штурмувати ще один об’єкт ЗС України. Частину «Цоколь» у Севастополі оточили нападники, загалом 60 озброєних «самооборонівців», які прибули на двох «КамАЗах» і вимагали допустити їх на об’єкт під приводом «необхідності огляду». Командування «Цоколя» ультиматум відкинуло.

З’явилася критика на адресу західних союзників щодо невиконання ними своїх зобов’язань перед Україною згідно з Будапештським меморандумом 1994 року. Таку заяву зробив один із найбільш авторитетних представників Республіканської партії США сенатор Джон Маккейн. У Twitter він написав: «Кожен український лідер, з яким ми зустрічались, запитує про військову допомогу — і ми маємо її надати».

Олександр Турчинов на зустрічі з Маккейном поскаржився, що «Росія не дала жодного сигналу про можливість мирного розв’язання конфлікту»: «Росія не прибирає свої війська зі східного кордону України. Сьогодні протистояння перейшло фактично на новий рівень: або переможе нова молода демократія, або тоталітарна завіса впаде на Україну».

Крім того, американці пробували якщо не домовитися, то хоча би зрозуміти, як далеко готова зайти Росія в протистоянні із Заходом. Глава Держдепу Джон Керрі, який раніше відмовився зустрічатися з Путіним, провів переговори із Сєргєєм Лавровим. Проте в підсумку Керрі визнав, що росіяни нічого не хочуть чути й досягти домовленостей стосовно Криму з ними не вдалося: «Путін не готовий приймати рішень по Україні до референдуму в Криму. <…> Ми вважаємо, що ратифікація рішення про включення Криму до складу Росії буде фактично анексією. <…> Якщо Росія наполягатиме на агресивному розв’язанні конфлікту, то підуть досить жорсткі санкції»595.

Позиція Росії, озвучена Лавровим, як завжди, була дуже зухвалою: «Крим для Росії означає набагато більше, ніж Комори для Франції чи Фолкленди для Великої Британії. Те, що в Криму всі відзначають відсутність якихось серйозних правопорушень, зумовлюється саме тим, що були вжиті додаткові заходи, що народні дружини самооборони були повні рішучості не допустити повторення того, що сталося на Майдані, де, до речі, і далі залишався наметовий табір»596.

Не просунувшись ні на йоту в переговорах, американці пообіцяли «швидко» відреагувати на референдум, якщо той відбудеться. Про це заявив офіційний представник Білого Дому Джей Карні: «Подивимося, як розгортатимуться події в найближчі кілька днів. Ми готові відреагувати, якщо референдум відбудеться в неділю»597.

Позицію США традиційно прийняли в НАТО. Альянс від самого початку не мав ілюзій стосовно справжніх намірів Росії. Більше того, своїми діями «зелені чоловічки» зробили величезний подарунок НАТО, адже військова агресія в Криму дала військово-політичному блоку друге дихання. НАТО тепер знову було потрібне, як і в кращі часи «холодної війни». Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен висловив своє бачення й підтримав Україну, щоправда, лише на словах: «Запланований на 16 березня так званий референдум в українській Автономній Республіці Крим буде прямим порушенням Конституції України та міжнародного права. Якщо він відбудеться, то не матиме юридичної сили чи політичної легітимності. Сьогодні ці проблеми були обговорені на засіданні всіх 50 членів програми „Партнерство заради миру“ в Раді Євроатлантичного партнерства на прохання нашого партнера України. Діалог і переговори повинні дати шанс на успіх по забезпеченню деескалації ситуації та політичного рішення»598.

У той же час глава місії України при Альянсі Ігор Долгов розказав, про що ще йшлося на засіданні і що не варто чекати миротворців НАТО в Криму. Ігор Долгов: «Україна не є членом НАТО, а отже, розраховувати на те, що війська НАТО загалом або декількох країн — членів Альянсу військовим шляхом братимуть участь у врегулюванні кризи в Криму, не доводиться. Для цього немає юридичних підстав. РЄАП однозначно засудила ситуацію, у якій опинилася Україна після окупації Криму. Усі висловилися на підтримку територіальної цілісності України та її незалежності й за потреби пошуку дипломатичних каналів подолання кризи»599.

Цього дня помічник Генерального секретаря ООН із прав людини Іван Шимоновіч на зустрічі в Києві з першим віце-прем’єром Віталієм Яремою заявив про наміри ООН розгорнути на території Криму спеціальну місію Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Щоправда, в ході телефонної розмови, яка відбулася між Генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном та президентом Владіміром Путіним, ця тема взагалі не обговорювалася, а російське дипломатичне відомство продовжувало наполягати на неможливості відкриття такої місії.

Зрештою ні місія ООН, ні місія ОБСЄ так і не змогли почати свою роботу на території Криму. Більше того, протягом 2014–2015 років навіть офіційні особи ООН та ОБСЄ жодного разу не були допущені на територію окупованого півострова, а всі спроби дипломатів потрапити туди зупинялися російським дипломатичним відомством.

Шимоновіч зробив у Києві заяву, що в окупованому Криму спостерігається зростання випадків порушення прав людини, що в ООН знають про факти необґрунтованого затримання, тортур, перешкод вільному пересуванню й жорстокого поводження на півострові. Шимоновіч також закликав до роззброєння всіх неурядових сил.

На сайті Кремля тим часом з’явилося повідомлення, що Владімір Путін провів телефонну розмову з Генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном, у ході якої знову підтвердив, що вважає референдум у Криму легітимним: «Обговорювалася ситуація в Україні, зокрема з урахуванням майбутнього 16 березня ц. р. референдуму з визначення статусу Республіки Крим. Путін, зокрема, підкреслив, що рішення про його проведення повністю відповідає нормам міжнародного права й Статуту ООН»600.

На тлі активності ООН, ОБСЄ, урядів США та Євросоюзу різко виділялися своєю пасивністю країни СНД. Спроби МЗС України домогтися спеціального засідання в рамках СНД, аби отримати від них реакцію на брутальні дії Росії в Криму, завершилися нічим. Андрій Дещиця скаржився: «СНД і його учасники ніяк не реагують на вимоги України скликати екстрене засідання на рівні міністрів закордонних справ у зв’язку з останніми подіями в Криму. Дана організація не грає ніякої ролі, <…> ніхто не прореагував на ситуацію, коли одна з сусідніх країн збройним шляхом напала на іншу»601.

В ексклюзивному коментарі для книги Андрій Дещиця розповів, чому країни СНД не підтримали Україну: «Країни — члени СНД були шоковані й боялися. Ми тоді головували в СНД й ініціювали проведення зустрічі міністрів закордонних справ країн СНД. Але ніхто на це не погодився. Молдовани були готові приїхати, можливо — грузини. Але ніхто не підтвердив. Вони пояснювали це якимись дивними формулюваннями — мовляв, не на часі. Молдовська колега Наталя Герман казала, що вони готові, але за умови, що всі інші теж приїдуть. Вона проводила переговори з Грузією, і вони висловлювали готовність приїхати, якби й інші приїхали. І ми тоді прийняли рішення не проводити ради МЗС і заявили, що знімаємо із себе головування в СНД».