Розділ «Танець морських дияволів»

Отрута, фарби, зустрічі з «носорогами», акулами, скатами… Кожний день збагачує наші знання про Шостий континент, про його мешканців, про їхні повадки.

До речі, про фарби: я зняв Присціллу Гастінгс під час малювання найцікавіших екземплярів риб, виловлених сьогодні. Майже кожного вечора, закінчивши роботу, ми дивимося, як на великих аркушах паперу народжуються малюнки, якими Баск'єрі ілюструватиме свої статті та книги. Для нас це щоденна розвага. При цьому кожного вечора обов'язково перевертається пляшечка туші (добре, що її у нас багато).

КРАБИ ЗОВСІМ РОЗПЕРЕЗАЛИСЯ

Та навіть ці мирні надвечірні хвилини не приносять нам повного спокою: настає час війни з крабами. Тільки-но сяде сонечко, пісок навколо нас вкривається ямками, і відтіля, начебто трошки ніяковіючи, виповзають білясті краби з зеленими вусиками. З кожною хвилиною вони смілішають і, переконавшись, що ми займаємося своїми вечірніми справами, швидко починають шастати їв різних напрямках, ніби територія нашого табору їхній… ну, крабодром, скажімо. Крабів з непереборною силою ваблять блискучі речі, і тому вони полюють за ковпачком моєї автоматичної ручки — це єдина річ, яка ще трошки блищить; все інше окислилося і заіржавіло. Кожного разу, коли я збираюся писати, доводиться витрачати багато часу на розшуки моєї ручки, і кінець кінцем вона виявляється десь у зовсім несподіваному місці. Якось я ледве встиг видерти її з клешень здоровенного краба, який любовно притискав здобич до себе!

Згадавши пригоди Ганса Гасса в Карібському морі з тамтешніми крабами, які таскали у нього не автоматичні пера, а галети, шоколад, ножі та виделки, ми визнаємо, що наші краби безперечно стоять на щабель вище в своєму інтелектуальному розвитку.

До того ж вони, виявляється, неабиякі жартівники: один краб учора ввечері вперто лоскотав п'яти Джанні Рогі. А коли Джанні, лаючись на чому світ стоїть, покинув читати останній номер журналу «На полювання» (це його найулюбленіше заняття) і захотів провчити краба-жартівника, той хитрими маневрами начисто обставив переслідувача. В запалі погоні славний Рогі перевернув кришку від ящика, на якій стояли склянки з чаєм, і впав сам, потім налетів на Присціллу (та якраз малювала), надавши трагічності щовечірньому інциденту з пляшечкою туші, і нарешті збив з ніг Тесфанк'єля, що саме солив суп.

Ми аплодуємо і йдемо на парі. Краб, задерши ніс від гордощів, шугнув у палатку. Джанні прожогом — за ним. Чверть години з перемінним успіхом вони вовтузяться всередині. Нарешті Джанні з'являється перед нами і визнає себе переможеним. Очі його налиті кров'ю.

Але на цьому ще не кінець. Через півгодини, коли ми лягаємо на своїх надувних матрацах, кладемо зручніше подушки під голови, гасимо карбідну лампу і починаємо засинати, лунає нелюдський крик:

— Бодай тебе! Ось він! Ось він!

Ми підхоплюємося зі своїх місць. Краб заліз у подушку і, щоб гідно закінчити свій день, лоскотав вухо одному з учасників експедиції.

ЗАМАХ

Цього спокійного ранку мені загрожувала найстрашніша небезпека. Тільки не подумайте, що це акула, морський диявол або спрут — нічого схожого!

Я пливу слідом за Баск'єрі, щоб зняти його за роботою у мадрепорових хащах, коли бачу схожу на конус черепашку. Такі я вже бачив, але ця значно більша: п'ять або шість сантиметрів. Піднімаю її і кладу за пасок купальних трусиків. Звідси черепашка не вислизне, — вона сильно притиснута до тіла.

Через годину ми повертаємося в човен. Тільки ми вилізли з води, я показав знахідку Рогі:

— Подивись-но, яку чудову черепашку я знайшов.

— Кинь її! Кинь зараз же! Обережно! — кричить Джанні. Я кидаю черепашку і здивовано дивлюсь на нього. Він пояснює:

— Це ж «конус»! Та ще й великий! Він страшенно отруйний. Укол його хоботка — майже вірна смерть!

Я ковтаю слину, дивлюсь на черепашку. Вона лежить на дні човна така смирна, навіть приваблива. Гаряче дякую в душі Всевишньому за те, що він врятував мені життя, і вирішую відмовитись од колекції черепашок, яку я тільки-но почав збирати. Досить з мене марок… вони — я в цьому певний, — абсолютно нешкідливі.

Це просто окремий випадок, ні з чим не зв'язаний, один з багатьох пережитих мною. Але я розповів про нього, щоб яскравіше передати небезпечні умови, в яких кожного дня працювала група, ретельно і систематично збираючи матеріали на морському дні.

Наша робота — не прогулянки вздовж берега з маскою на обличчі і не короткочасні занурення в коралові глибини, щоб дістати мадрепору або черепашку (чи щось інше — це не змінює суті справи). Тут йдеться про «розшуки», важкі небезпечні розшуки. Залазячи рукою у підводний грот чи зриваючи самітну підводну квітку, як правило, боляче обпечешся, подряпаєшся або небезпечно наколешся. Та й спускатися під воду часто буває важко, а коли робити це раз у раз — сильно виснажуєшся. Кожна крихітка мозаїки, яку Баск'єрі кінець кінцем складе, — наслідок важкої праці, витримки, сміливості. Я вже розповідав про невеликі вибухи, після яких налітало десять, п'ятнадцять, двадцять акул, і ми разом з ними кидалися на здобич. Я оповідав про це тоді ніби жартома, бо мені хотілося звернути вашу увагу насамперед на надзвичайність цієї сцени: люди та акули налітають одне на одного — хто скоріше вхопить здихаючу рибину. Але — я певен — крім усмішки, ця сцена мала викликати ще й думку про те, що не кожний наважився б наражатися на таку небезпеку.