Розділ «Танець морських дияволів»

Йєменці, звичайно, думають, що ми збираємося тільки дивитися, як вони рибалять, і весело готують снасті. Але коли я взуваю ласти, натягаю маску і збираюся пірнути у воду (Джанні, як завжди, залишається в човні на веслах), вони підскакують усі разом, майже перевертаючи свої вутлі самбуки, і відчайдушно мотають головами, роблять заперечливі знаки руками і намагаються, вигукуючи арабсько-італійською сумішшю: «Акула кебір… кебір акула!» — втлумачити нам, що ми затіваємо дуже небезпечну справу. Море — наче олія на блюдечку — жодної хвильки. Ніде не помітно ні плавця, ні клекотіння води. Я пірнаю з човна у море.

Перше почуття, яке охоплює тебе, коли спускаєшся під воду у відкритому морі, — почуття власної нікчемності. Як ніколи, гостро відчуваєш себе маленьким, крихітним у порівнянні з неосяжним морем, вмить з'являється примара грізної небезпеки за плечима, і кожні півхвилини у тебе виникає огидне бажання повернутися назад у човен.

СВ1ТЛО В КОНУСІ ТІНІ

Планктон дає надзвичайно цікавий світловий ефект. Зараз я маю можливість спостерігати його. Снопи сонячного світла майже перпендикулярно падають у воду. Освітлений планктон клубочиться у воді білуватим туманом, який не дозволяє бачити далеко. Я пірнаю углиб метрів на десять і дивлюсь угору. Трошки праворуч над головою погойдуються кілі самбук, і висять порожні сітки іржавого кольору. Вони роздуваються мішком, потім зморщуються, поступово спускаючись все нижче й нижче, поки не зникають у темній пучині. Навколо човнів снопи світла пробиваються у воду, наче крізь отвори між хмарами, а від днища самбуків конусом падає тінь. Конус тіні все ширшає, доки зовсім не пропадає в пучині. І тут виявляється цікава річ: там, де сонце освітлює воду, планктон перетворюється на туман і не дає змоги нічого розгледіти, а під човнами, куди не досягають промені сонця — чудово видно на глибину кількох десятків метрів. Тут планктонний пил не виблискує в проміннях світла і не перешкоджає бачити.

Одне слово, в конусах тіні видимість чудова. На глибині десяти метрів підо мною пропливає рибина. Зараз її не видно, бо вона проходить освітлену сонцем зону, та ось риба потрапляє в конус тіні, і я бачу її, як на долоні. Припадаю оком до апарата і націлюю його на темну зону. Поодинці велично з'являються великі «риби-ангели» і щезають знову. Окремі екземпляри «цієї породи риб досягають значних розмірів. Тіло їхнє, зовсім плескате й кругле, нагадує кришку від каструлі, але тримаються вони вертикально. Ледве помітно коливаються плавці та хвіст… Луска на них привабливого золотавого кольору, якому вони, мабуть, і зобов'язані своєю назвою.

На полювання!

Яскравий підводний килим

Щось цікаве!

Риба-свиня

На дні морському

Зграйка риб-папуг

Сітка, поставлена науковою групою, вже через кілька годин наповнюється рибою