Розділ «Дахлакський щоденник»

— Ось знову!

— Ось вони, ось вони… Аж дві акули!

— Та ні, це одна велика…

Порядні люди після таких розмов сиділи б собі цілий день на «Форміці» і навіть не підійшли б до води.

Але не минуло, мабуть, і двох хвилин, як від борту «Форміки» тихенько відчалює човен і обережно прямує до загадкових плавців. У човні Вайлаті, Джорджо, я і, як завжди, Ідріс. Він ще не второпав, що ми хочемо робити, і перебуває в чудовому настрої. Тим часом ми надіваємо маски, взуваємо ласти… А де моя маска? Я забув іі, а повернутися по неї вже не можна. Тихенько лаючись, я залишаюся в човні.

Вайлаті озброюється рушницею, Джорджо бере фотоапарат, і вони пірнають у воду. Та заздрити їм нема чого. Вода на цьому місці дуже темна (дна не видно), глибина не менш як тридцять-сорок метрів, і в цій пучині чекає на них «щось» велетенське. Можливо, акули.

Я примостився на носі — стежу за рухами людей і загадкових плавців.

Товариші мої посуваються поволі вперед. Плавці зникають, знов показуються з води і невпинно наближаються до водолазів.

— Обережно, обережно! — кричу я з човна.

— Так це ж морський диявол! — чую у відповідь крик Вайлаті.

Так і є! Перед нами «морський диявол», або «манта», — скат з двома широченними плавцями. Їх кінчики оддалік здалися нам спинними плавцями двох окремих рибин!..

ПОСТРІЛ ПО МОРСЬКОМУ ДИЯВОЛУ

— Джорджо і Бруно божевільні! — скиглить Ідріс. Він похапцем, поки є час, пояснює своє ставлення до дивовижної рибини. Човняр уперто твердить, що морський диявол крутитиметься на цьому місці доти, поки «Форміка» стоятиме на якорі.

— Ця риба, — захлинається словами Ідріс, — любить якорі. Він плавай під самбука, чіпляти рогом за якір і тягну самбука в море. Він чухай роги об якір.

Поки Ідріс розводить теревені про чудернацький потяг морського диявола до якоря, Вайлаті і Джорджо після безрезультатної гонитви за рибою повертаються назад до човна.

Минає півгодини. Від «Форміки» одчалює другий човен і підпливає до мадрепорового бар'єра: Букер, Граціолі та Цекка розпочинають підводне полювання.

У глибокій тиші, бо стоїть мертвий штиль, наче удар батога, лунає крик Цекки:

— Морський диявол! Він тут, унизу!

Вайлаті, Букер та Граціолі поспішають на зазначене місце, швидко й безшумно працюючи ластами.

Джорджо і я — за ними, але не встигаємо ми підплисти до місця, де причаївся морський диявол, як Вайлаті стріляє і влучає в голову страховиська, точно між очі. Рибина загрозливо піднімається з дна. Це велетенський скат, він розлючено б'є «крилами» по воді, здіймаючи хмари дрібного піску. Спереду в нього стирчать довгі «роги» — два м'ясистих відростки, схожі на стріли.