Розділ «Дахлакський щоденник»

Ми ще раз переконуємося в справедливості наших висновків, що докладніше вивчити морських тварин можна, тільки спостерігаючи їх у природних умовах. Усі ми, і в першу чергу наші «вчені», так і робимо. Багатюща фауна Червоного моря дозволяє нам провадити найрізноманітніші безпосередні спостереження.

Ані хвилини перепочинку не мають Баск'єрі та його підлеглі. Вони збирають, аналізують, порівнюють різноманітні дані. Товариші з групи Баск'єрі показували мені сьогодні грубезний зошит із записами спостережень, примітками, кресленнями і малюнками, все це пересипано безліччю найскладніших назв.

— У мене таке враження, — каже Баск'єрі, — що ми вже переробили силу-силенну роботи, стільки побачили! А насправді ми тільки нігтем колупнули велетенську гору, яку треба просіяти, щоб здобути бодай зернину істини. Ми, пихаті й самозакохані «володарі Всесвіту», тільки тут, у мовчазних коралових джунглях, починаємо розуміти, що не маємо навіть поверхового уявлення про свої «володіння»!

Ентеара, 20 лютого

Кілька днів тому Джіджі Стюарт поділився з нами однією дуже правильною думкою. Він вважає, що не треба поводитися з акулами так легковажно, опираючись тільки на висновки, зроблені зразу ж після перших зустрічей з ними. Ми ще не мали справи з великими небезпечними хижаками, такими, як голуба і тигрова акули.

І, наче навмисне, наступного ранку після цієї розмови Джорджо і я зустрічаємося з мільбертовою акулою, про яку вже розповідалося. А сьогодні Букеру, Вайлаті та мені довелося зустрітися з грізною тигровою акулою. 1 в першому і в другому випадку акули не виявили агресивних намірів і тому здалися нам не страшнішими від інших.

ОСЬ ВОНА, ТИГРОВА АКУЛА!

Схил мадрепорового бар'єра біля острова Ентеара надзвичайно крутий. Вчора вночі сильний вітер скаламутив воду, перемішавши її з прибережним піском. Та, на щастя, брудні лише верхні чотири-п'ять метрів, а коли спуститися нижче, вода стає прозорішою і прохолоднішою. Яка насолода пірнути крізь цю білувату хмару аж до шару прозорої води і завмерти біля строкатого мадрепорового муру серед незчисленної кількості найрізноманітніших риб. Після сліпучого сонячного проміння очі приємно пестить розсіяне в товщі води матове світло.

Ми не відходимо далеко один від одного. Я почав знімати підводного мисливця серед зграї жовтих умбрин. Справа виявляється зовсім нелегкою, і ми непомітно відстаємо від усіх. Саме тут і відбувається історична зустріч.

Акула з'являється з боку моря, як і завжди, майже понад самим дном. Вона уповільнює швидкість, помітивши Букера, який стоїть до неї ближче від усіх, змінює напрямок і уважно розглядає людину. Тримається риба, звичайно, на безпечній відстані, стріляти в неї неможливо. Ми одразу розуміємо, що це не проста акула. Коли я думаю, що вона може виявитися «тигром», мене непереможно тягне додому, в рідний Рим. Уже тільки самі її розміри, не кажу вже про інші ознаки, примушують нас насторожитися. В довжину хижачка має метрів три з половиною, а може, и усі чотири. Плеската морда з широчезною пащею теж переконливо свідчить, що це тигрова акула. Немає й натяку на обтічний «ніс», характерний для інших акул. Хвіст тонкий, вигнутий, шкіра темна, з великими плямами. Коли, підручник, добре визубрений мною у свій час, не бреше, то, за всіма ознаками, ми маємо справу саме з тигровою акулою.

Букер і Вайлаті негайно пливуть акулі назустріч, щоб перевірити, як вона поводитиметься; я кидаюсь за ними слідом, плекаючи надію зробити вдалий знімок. Грізна цариця моря, побачивши, що до неї наближаються якісь незвичайні істоти, робить глибокий віраж і зникає точнісінько так, як і інші акули. Ну, добре, добре, я не такий вже впертий і великодушно припускаю, що втекла вона величніше, ніж інші, й не одразу, а тільки після того, як подивилася на нас з близької відстані.

Увечері я переглянув свій підручник, і в мене не залишилося сумніву, що ми познайомились сьогодні з самим «тигром»! Дорослі акули цієї породи досягають інколи дев'яти метрів у довжину і важать близько шести центнерів. Ми зустрілися, очевидно, з молодою людожеркою. Про це говорить насамперед її розмір та плями на шкірі, які під старість зникають зовсім. Але, що там не кажіть, ми маємо підстави радіти! Хай акула була й молодою віком, але мала чотири метри довжини, і коли б їй заманулося накинутися на когось із нас, ніхто не зміг би стати їй на перешкоді…

Та перед людиною-амфібією, як бачите, навіть грізна акула вирішила за краще «накивати п’ятами».

Гундабілу, 22 лютого

Шоста година ранку. «Форміка» кидає якір за півкілометра від берега. Море гладеньке, наче калюжа нафти. Та поки ми оглядали спорядження, спокійна поверхня раптом узялася хвилями. Спочатку ми вирішили, що це грають сардини. Але через деякий час витикається і одразу зникає плавець… Та ні, мабуть, два спарених плавці…

Кидаємось до борту і уважно стежимо за тим, що там діється.

— Акула!

— Аж дві акули! І кожна не менше п'яти метрів завдовжки!

— Дивіться, який стовп води підняли! Погляньте, погляньте он туди!

— Нема вже!