Розділ «Шейх-Саїд»

— Сто чортів! — волає він. — Я підстрелив її, чуєте, підстрелив! — і піднімає вгору уламок рушниці, на якому безпорадно висить пружина. Коли ми розмовляли, барракуда була в нього під ногами. Пірнувши, він опинився на відстані пострілу від неї і вдарив, майже не прицілюючись. Через якусь долю секунди Джіджі відчув страшенний ривок, схопив приклад обома руками і втримав його. Ще ривок, і щось сухо хруснуло. Зламалася рушниця! Риба з гарпуном в тілі блискавично зникла, тягнучи за собою лінь з уламком ствола.

Увечері на борту «Форміки» товариші недовірливо слухають нашу розповідь. Та нам щастить: в місті ходять чутки, що якийсь рибалка сіткою витяг велетенську барракуду. Ми стрімголов кидаємося до нього і дізнаємося, що мертва риба плавала догори черевом за кілька миль від Шейх-Саїду. Це наша барракуда, не може бути жодних сумнівів. Рибалка відвіз її на тукову фабрику.

Десь коло одинадцятої години ночі, голосно сперечаючись, ми підходимо до воріт цього смердючого підприємства. Наляканий сторож відчиняє ворота і веде нас у холодильник. Там ми знаходимо свою барракуду. Але, на жаль, вона вже без голови.

Тільки тепер, коли всі бачать її на власні очі, суперечки припиняються.

Сторож, тримаючи в руках барракуду, здивовано дивиться нам услід.

ВАЙЛАТІ ЗДОБУВАЄ «ГІТАРУ»

Після барракуди надійшла черга риби-гітари. Ця акулоподібна риба належить до сімейства рохлів, яке входить у підряд скатів. За формою голови рохлі являють собою перехідний ступінь від акул до скатів.

Сьогодні Вайлаті після звичайної підготовки спустився, нарешті, під воду. Риба-гітара, палаючи цікавістю, не витримала і обережно наблизилася до нього. Бруно — спортсмен, відрізняється надзвичайною кмітливістю і швидкістю. Він блискавично прицілився, вистрілив і влучив; для наших вчених це дуже цікава здобич.

ВІЗИТ НЕГУСА

Увечері, повернувшись до Массауа, ми повісили на кормі «Форміки» акулу-гітару за хвіст як трофей.

Сонце вже сідало, коли ми звернули увагу на маневри американського міноносця, на борту якого хтось мав плисти в Джибуті. Несподівано урочистість заходу сонця порушує подія, завдяки якій нам (нарешті!) вдалося одержати перепустку в Дахлак.

З маленького автомобіля вискакує товстенький чоловічок в білих штанцях та сорочці. Обличчя в нього розчервонілося від хвилювання та напруги, він розмахує руками, наче намагаючись схопити щось у повітрі, кричить:

— Негус! Негус! — і біжить до «Форміки».

Його крики не дуже хвилюють нас. Відколи ми перебуваємо в Массауа, вже разів двадцять лунав цей крик, бо імператор під час прогулянок частенько заїздив у порт. У перший раз ми вибігли на палубу, щоб подивитися на нього, але поступово наш інтерес вщух.

Гладенький панок прямував зараз до нас. Ось він уже біля самого корабля, не перестає кричати:

— Негус! Негус! — Потім зупиняється, переводить дух і роз'яснює: — Негус, негус прибуде сюди зараз! Він має намір відвідати вас, скоро буде тут!

Усі дванадцять членів експедиції разом підхоплюються на рівні ноги і, переконавшись, що гладенький панок «не схожий на пройдисвіта», прожогом кидаються до кают, щоб замість купальних костюмів надіти щось пристойніше.

Від губернаторського палацу, де знаходиться зараз резиденція негуса, долинають звуки труби, які сповіщають про вихід імператора. Вайлаті після короткої розмови з панком повідомляє тим часом, що найясніший гість з невідомих дипломатичних міркувань не підніметься на борт, а залишиться на пристані. Тому необхідно розкласти все спорядження на землі не пізніше, ніж через чотири хвилини, поки автомобілі їхатимуть від палацу до порту. Негуса, певно, дуже зацікавить наша апаратура, а з пристані навряд чи він зможе побачити її. Неймовірно, але факт: за чотири хвилини з трюму витягли десяток рушниць, списи, гарпуни, респіратори, балони, маски, ласти. Чотири хвилини на палубі «Форміки», наче ураган, літають люди. Вони наскакують одне на одного, метушаться, бігають уверх і вниз по трапу, провалюються в люки, перелазять через перила, тягнуть, переносять на спині незвичайні речі…

Я сам один несу великий ящик з кіноапаратурою. Він важить з півцентнера. Хтось з верхньої палуби кидає униз мадрепори, черепашки, засушені риби. Всі ці речі дуже колються, і той, хто ловить їх внизу, тихо стогне.

— Здається, тепер усе? Усе.