Розділ «Експедиція в повному складі»

Вже давно маю бажання зняти Букера під час полювання. Під водою я ще його не бачив. Занурившись у море, чекаю, поки чемпіон підготується до спуску, а він, як завжди, робить це дуже старанно.

Коли Букер починає занурюватися, я пливу за ним слідом. Він поволі спускається униз, наче справжня водяна істота, широко вимахуючи руками і ритмічно працюючи ластами. Ось він уже підо мною на глибині вісімнадцяти метрів. Праворуч від нас з самого дна піднімається скеля. Зараз Букер на рівні її вершини. Визначити глибину неможливо, бо підніжжя скелі не видно.

З'являється великий багатоколючник, цікавий і верткий. Він завмирає недалеко від чемпіона в очікувальній позі, властивій для цих риб: тулуб тримається абсолютно вертикально і зовсім нерухомо, величезний рот трошки відкритий, злегка рухаються тільки бокові плавці.

Букер обережно наближається до риби, але перш ніж йому вдається підплисти на відстань пострілу, багатоколючник сильно б'є хвостом і тікає вниз. Букер враз перетворюється з повільного та обережного мисливця на стрімкого, мов блискавка, переслідувача. Я бачу, як напружуються його м'язи і він швидко пірнає навздогін рибі. При цьому з такою силою б'є ластами, що йому могла б позаздрити будь-яка риба. Через секунду людина щезає на двадцятип'ятиметровій глибині, паче розчинившись у зеленкуватій голубизні моря.

Я піднімаюсь, продовжуючи дивитись униз. Минуло досить багато часу, поки Букер випірнув з пучини. Він наздогнав багатоколючника на глибині тридцять метрів, підстрелив його і тепер, проткнувши пальцями очі риби, тягне її на поверхню спокійно і впевнено, наче повертається з приємної прогулянки.

У мене майнула думка: «З таким віртуозом-плавцем можна зняти чудові сцени у Червоному морі, де нас чекають захоплюючі пригоди».

ТРОХИ ПРО БАГАТОКОЛЮЧНИКА

Оскільки мова зайшла про багатоколючника, у деяких читачів, безумовно, виникло питання, яке я ставив і собі, коли вперше почав захоплюватися підводним полюванням: чому підводні мисливці говорять саме про цю рибу? Поспішаю з відповіддю. Багатоколючник зовсім не найрідкісніша і не найцінніша морська риба. Не такий вже він і великий, хоча трапляються досить крупні екземпляри.

Та все ж таки ця риба притягує до себе увагу з цілого ряду причин. По-перше, через свою природну кмітливість багатоколючник поступово навчився розпізнавати підводного мисливця і при втечі користується хитрими тактичними прийомами. По-друге, він має постійне житло — нору (нора завжди вибрана дбайливо, обов'язково під кутом до поверхні дна і має запасний вихід) і роками живе на одному місці. Неодноразово мені доводилось чути, як мисливці розмовляють «про того багатоколючника, який живе під тамтою скелею, в тамтій норі, на тамтому місці…» Як ви бачите, існують легендарні багатоколючники, яких кожний бачив, але нікому не вдалося піймати. Недалеко від Понци є острівець з численними підводними гротами, де живе велетенський багатоколючник, кілограмів на тридцять. Не раз на нього полювали славетні підводні мисливці, і кожного разу він «викидав з ними який-небудь жарт».

І, крім того, багатоколючник зовсім не боягуз: він не тікає, коли бачить людину, а пливе назустріч і уникає випущеної в нього стріли, зробивши кілька ударів хвостом. Навіть відступаючи, він намагається дивитись в обличчя ворогові.

Багатоколючник, поранений у своїй норі, ще довго чинить опір. Він чіпляється за стінки, настовбурчивши зяброві кришки, притискається до скелі, скаламучує хвостом воду, роздратовано б'є плавцями — усіма засобами намагається не дати витягти себе з нори та підняти на поверхню.

Двобій можна вважати виграним тільки тоді, коли мисливцеві вдається проткнути йому очі пальцями. Лише в такий спосіб можливо цілком паралізувати рибу і витягти її на поверхню.

На закінчення розповім про один випадок, який дає яскраве уявлення про багатоколючника. Про цей випадок я чув від Вайлаті. В 1947 році під час підводного полювання біля Капрі один відомий італійський підводний мисливець Джіджі Боччя поранив у норі великого багатоколючника. Близько двох годин прововтузився мисливець, але витягти рибину з нори не вдалося. Тоді кінець гарпуна, що стирчав з голови рибини, прив'язали сталевим тросом до корми моторного катера, який зразу ж рвонув уперед. Трос напнувся, наче струна, гарпун, який не міг вийти з рани, бо його вістря після попадання роздвоюється у вигляді літери «Т», з велетенською силою потяг за собою рибину.

Але багатоколючник не здався, не виліз з нори, доки страшним ударом йому не розчавило голову. Тільки після цього вдалося витягти рибину: мертву, але непереможену.

БУКЕР ВИКЛИКАЄ СЕНСАЦІЮ

Пожовкле вбрання острова і тишу, яка запанувала в селищі, ми помітили лише тоді, коли похолоднішала вода і частішими стали шторми. Дні промайнули як один, літо закінчилося. Замовкли радіоприймачі на дачах та в ресторанах, зникли червоні кофточки, жовті вузькі спідниці, лілові штани, блідо-голубі шарфи, зелені купальні костюми. На острові залишилися тільки місцеві жителі. Отже, літо вже позаду: відійшов серпень, закінчився перший тиждень вересня.

А як же ми?

Ми також згортаємо свою базу. Час припинити випробування, тренування і повернутися до міста, щоб там довершити все, що планувалося тут, на острові. Один по одному від'їжджають в різні місця учасники експедиції. Вони зустрінуться знову на головній пристані Неаполя тільки в день від'їзду.

Але в останню хвилину приймається важливе рішення: більшість з нас повинна зустрітися трохи раніше. Букер має продемонструвати глядачам занурення на, глибину тридцять метрів без скафандра з метою підтвердити світовий рекорд. Сподіваємося таким чином привернути увагу громадськості до нашої експедиції.

Букер у прекрасній формі, — останніми днями ми мали досить можливостей переконатися в цьому, — і безперечно досягне визначного результату. Бруно Вайлаті. вважає, що сенсація піде на користь експедиції, і Букер, як справжній товариш, охоче погоджується на цей сміливий план.