Розділ «На кордонах Шостого континенту»

Джіджі розкурює сигарету і підпалює нею коротенький гніт. Присцілла мерщій заплющує очі, а в цей момент підводна «атомна бомба» падає у воду і, булькаючи, йде на дно. Деякий час її добре видно у воді. Зграйки різноманітних цікавих риб весело кружляють навколо неї. Вони і не підозрівають, що несе їм цей пакунок.

Сильний, приглушений водою удар зловісно прокотився по дну затоки. Зразу ж після цього ми чуємо різкий плескіт на поверхні — з моря вискочили риби найрізноманітніших видів. Вода навколо нашого човна в радіусі п'ятдесяти метрів на мить з голубої стає сріблястою.

Менше ніж через три секунди після вибуху ми всі у воді. Присцілла теж з нами, незважаючи на те, що Баск'єрі просить її залишитися в човні, лякаючи жінку грізною тигровою акулою. (Якщо вірити словам Баск'єрі, то тигрова акула — не акула, а якийсь вовкулака-перевертень). Та коли Присціллі заманулося спуститися у воду, її не стримають навіть десять тигрових акул. Джорджо і я, — обидва в респіраторах, — сідаємо біля самої підошви бар'єра спиною один до одного. Кілька секунд над нами гасають тільки «вчені мужі», збираючи оглушену рибу.

Потім з'являються великі дентекси з суворими заклопотаними мордами та білуваті, дуже великі багатоколючники. Вони урочисто, з незалежним виглядом підпливають, хапають яку-небудь умбрину, що лежить на дні догори черевом, і мерщій зникають.

Над нашими головами пропливають трахіноти. Своєрідну сцену заповнюють нові дійові особи. Увага! Зграями і поодинці підходять барракуди. З лівого боку суне якась темна маса. Обертаюсь… Ось вона, перша акула! Креслячи зигзаги, риба мчить понад самим дном і раптом завертає назад.

Як виявляється, хижачка шукала своїх подруг, і тепер вони повертаються втрьох. Три… потім ще одна — чотири! Четверта акула, товста і довга, привертає до себе нашу увагу. Очевидно, це акула «мако». Три метри довжини, міцно збудоване тіло, У велетенській пащі враз зникає оглушена риба-папуга.

Ми з Джорджо користуємось тим, що акули старанно полуднують, і робимо один знімок за другим — виходить ціла серія фотографій. Раз у раз спалахують фотолампи. Як і слід було чекати, акули лякаються і кидаються врозтіч, сцена знову пуста.

Трохи віддаляємося від берега, і мені видно, як одна з чотирьох акул (але не найбільша) смілішає і повертається туди, де працює наукова група.

Стюарт теж помітив її, пірнає і намагається підкрастися до хижачки на постріл, поки вона нерухомо стоїть перед трьома дохлими рибами, вибираючи, яку з'їсти. Я став свідком найкращого «підхідного маневру» за все наше підводне життя у Червоному морі. Зіщулившись, Джорджо скрадається між скелями і кожного разу завмирає, коли акула повертається до нього боком.

Але мисливцю не везе: коли він хоче прицілитися, рушниця чіпляється за коралову галузку, шум лякає хижачку і вона кидається у відкрите море.

Акула втекла від Джіджі, але не врятувалася! Налякана небезпекою, вона шарпнулася вперед, та страх засліпив її. Зопалу хижачка опинилася біля ніг Баск'єрі, просто під гарпуном. Чекко натискає на спусковий гачок, і сталевий спис проколов акулу наскрізь позаду зябер (саме там, де в риб містяться життєвоважливі органи). Кінець гарпуна стирчить з другого боку.

Кров б'є товстою цівкою; здобич піймана. Усі події займають не більше хвилини, але в цій хвилині — і підступність, і страх, і відвага, і несподіванка, і рішучість, і агонія — одне слово, всі переживання «великого полювання».

АЕРОДРОМ МОРСЬКИХ ДИЯВОЛІВ

Ми з Джорджо продовжуємо рухатись у напрямку відкритого моря і зупиняємося від несподіванки!

Перед нами аеродром! Двадцятип'ятиметровий аеродром на морському дні. На дрібному пісочку розташувалося з десяток морських дияволів — наче винищувачі перед вильотом. Дияволи невеликі в порівнянні з тими, на яких ми полювали біля Ду-Ріг-Ріга і яких бачили біля Дур-Гелли, але все ж таки солідних розмірів — метрів два від плавця до плавця.

Ми вже сфотографували дияволів на «аеродромі», тепер непогано б «клацнути» їх у «польоті». Я кричу, страшенно галасую, але скати спокійнісінько продовжують дрімати на піску і не подають жодних ознак життя.

Вирішую плисти назустріч цим опудалам, поки Джорджо наводить апарат. «Підпливу ближче, — думаю собі, — і вони прокинуться». Між нами залишається два метри… метр… півметра. Ось я вже над першим дияволом… Простягаю руку і торкаюся хвоста, тільки тоді риба прокидається, робить кілька рухів, ніби обтрушуючись, і починає набирати «висоту». Решта прокинулись теж і потяглися за першим.

Дияволи всі враз б'ють плавцями по воді, здіймаючи густу хмару дрібного піску, яка огортає мене і засліплює очі.

Але скоро вода навколо прояснюється і мені добре видно, як Джорджо прикипів до візира і знімає кадр за кадром.,

У цей самий час Сільверіо Цекка на протилежному краю острова переживає таку саму пригоду. Тільки закінчується вона інакше.