Розділ «На кордонах Шостого континенту»

— Бенедетто, розкажи ще щось про Дегіль.

— Молоді жінки цілий день ловлять у морі перламутрові черепашки, а старі сидять на березі і виготовляють з перламутру різні цяцьки. Красуні й рукодільниці острова відомі на все Червоне море. Жодна самбука не мине острова. Коли перламутр добрий, торгуються недовго…

Сонце піднялося височенько і виманило пасажирів «Форміки» з кают на палубу. Всі просять накуду повторити розповідь про цей цікавий острів, який поволі тане у нас за кормою.

Вибухають протести. Одностайно засуджується рішення Вайлаті не зупинятися тут. «Пропустити найцікавіше місце Дахлаку!» — сердито бурмоче Цекка.

Але ми марно протестуємо: Вайлаті спить, і не можна змінити ні курсу, ні місця призначення.

Мадоте

У Сільверіо Цекки, помічника Букера, сьогодні великий день.

Пливучи під самою поверхнею, він помічає на краю коралового урвища велетенську умбрииу — черевату темно-коричневу рибину з завжди розкритою пашею. Думаючи скоріше про смачну вечерю, ніж про гучну славу, Цекка пірнає вглиб, пливе вздовж бар'єра, підкрадаючись до рибини на постріл. Він прицілився і хотів уже натиснути на курок, коли краєчком ока помітив ліворуч темну масу солідних розмірів. Забувши про умбрину, Цекка причаївся, щоб не налякати здобич, яку, можливо, послав йому тільки щасливий випадок. Обережно повертає голову і бачить силует велетенської черепахи. Вона «пришвартувалася» до опуклого корала, що своїми обрисами нагадує мозок людини, приклеєний до муру.

Черепаху під водою можна зустріти в одному з двох положень: або вона веслує усіма чотирма лапами, така вайлувата, що, здається, наздогнати її нічого не варто (але насправді вона блискавично зникає в глибині при першому ж натяку на небезпеку), або зустрічаєш її біля скелі. Черепаха тоді майже не рухається, спершись передньою лапою на який-небудь виступ, наче якір кинула. Що вона робить у такій позі — невідомо, скоріше всього спить.

ЧЕРЕПАХА-ВЕЛЕТЕНЬ

Сільверіо Цекка помітив черепаху саме в такій позі.

Черепаха спала, але це був, без сумніву, надзвичайно чуткий сон. Не встиг мисливець поворухнутись, щоб наблизитись до неї, черепаха прокинулася і головою вниз пішла на дно. Це й погубило її: Цекка опинився у найзручнішому положенні. Він кинувся за нею і влучним пострілом поранив у потилицю. Тварина стає дибки, Сільверіо тягне до себе лінь, вода червоніє від крові. Міцно вчепившись за вірьовку, витримуючи шалені ривки, людина з останніх сил (Цекка пірнув без респіратора) піднімається на поверхню. Ще один відчайдушний ривок — і лінь, ослабнувши, повисає, — черепаха звільнилася від гарпуна!

Зверху Букерові добре видно, як черепаха вискочила з кривавого туману і швидко тікає. Та поранена в голову, вона не може рухатись швидко і впевнено. Букер пірнає за черепахою і обома руками чіпляється за задню лапу.

Але черепаха велика, і одному Букерові не під силу витягти її на поверхню, навпаки, вона тягне людину за собою. Тоді Цекка, перепочивши хвильку на поверхні, поспішає на допомогу, хапає здобич за другу лапу, і вони вдвох тягнуть її з води, кидають через борт, везуть чим скоріше (бо вона може перевернути човен) до «Форміки» і талями піднімають на палубу.

Та для Цекки день ще не закінчився: море готує для нього нову захоплюючу пригоду.

АКУЛА І… ЗНОВУ ЦЕККА

Пірнувши під воду, Цекка приблизно через годину зустрічає Джорджо та Мазіно з кінокамерою. Мазіно просить товаришів покликати його, якщо вони побачать щось цікаве. Всі троє починають методичні розшуки, залишаючись у тій самій невеликій зоні спостереження.

Джорджо ретельно нишпорить у кожній щілинці. Щойно він бачив чудову рибу-метелика, вкриту жовтими та бузковими смугами. Це дуже рідкісний для Дахлаку екземпляр. Вона сховалася десь тут, під масивним навісом, утвореним мадрепорами.

Зазирнувши в досить великий грот, Джорджо відсахнувся, серце у нього завмерло. Замість двадцятисантиметрової рибки, тонкого ніжного кольору, він побачив величезну білувату тінь. Це — акула-годувальниця, вона займає майже увесь грот. Про цих акул кажуть, що вони зовсім мирні, але опинитися несподівано віч-на-віч з таким «мирним» створінням, яке своїм величезним тілом повністю займає грот, не дуже приємно.

Джорджо миттю виринає на поверхню й кличе Мазіно та Цекку. Цекка підпливає першим. Мазіно, навантажений важким «Аквафлексом», не може рухатись швидко. Він надів кисневий респіратор, а з цією штукою жартувати небезпечно — втома дорівнює самогубству. Джорджо, ледве діждавшись Цекку, показує йому місце, де сховалася акула, пірнає і знову наближається до грота.