Розділ 2. ПОЛІТИЧНА КАРТА СВІТУ

Політична карта світу в суто технологічному сенсі є географічною картою, яка відображає розміщення країн на нашій планеті. Політичні карти поділяються на загальні (оглядові) і спеціальні. Загальні передають особливості розміщення держав, найважливіших політичних і стратегічних центрів, міжнародних і внутрішньодержавних комунікацій. На спеціальних політичних картах показують окремі політичні проблеми, явища і події.

У загальному сенсі поняття політична карта світу відображає динамічний стан різних форм державних утворень нашої планети в їх еволюції і постійних взаємовідносинах.

2.1. Держава і країна. Форми їх правління та адміністративно-територіального устрою

2.2. Етапи формування політичної карти світу. Типи країн

Формування сучасної політичної карти світу — дуже складний і тривалий процес, який триває вже декілька тисячоліть. Нині на межі двох століть і тисячоліть на очах сучасників на політичній карті планети лише за декілька років відбулися величезні і вражаючі зміни. Постійно змінювалася політична карта і в минулому. Цей процес триватиме і в майбутньому.

Можна виділити чотири етапи формування політичної карти світу: стародавній, середньовічний, новий і новітній.

Стародавній етап розпочався з виникненням, розквітом і занепадом перших державних утворень. Одним з перших (можливо, взагалі першим) державним утворенням була знаменита Трипільська цивілізація (культура), яка виникла і розквітла на теренах нинішньої України. Після її занепаду на надзвичайно багатій природними ресурсами території країни в найкращих на планеті природних умовах одне за одним послідовно виникали все нові державні утворення: Велика Скіфія, Велика Сарматія, Антський союз, Київська Русь. З нинішньою державою Україна вони споріднені генетично. Всі ці держави, а також Давній Єгипет, Давня Греція, Давній Рим, Індія, Китай та ін. зробили великий внесок у розвиток світової цивілізації. Вони розпочали через систематичні завоювання близьких і далеких територій політико-географічний поділ існуючого на той час географічного простору. В той час державні кордони переважно збігалися з природно-географічними рубежами. Цей етап тривав до V ст. н. е.

Середньовічний етап формування політичної карти світу охоплював V—XVII ст. Це формування феодалізму. Відбувались суттєві зміни функції держави. Почало швидкими темпами розвиватися господарство. Виникли ремісні цехи із дуже сильною внутрішньою організацією. Зародження елементів ринкової економіки поєднувалося з поширенням феодальної роздробленості. Поступовий розвиток ремесел і особливо торгівлі починає поєднувати феодальні і церковні володіння, міста-держави. З'являються реальні передумови для об'єднання країн під владою монархів. Так виникають феодальні держави в Індії, Китаї, могутня Османська імперія. В Європі вже з раннього середньовіччя існували держави Київська Русь, Візантія, Священна Римська імперія, Англія та ін. Зміцнення цих держав сприяло посиленню їхнього прагнення до далеких територіальних завоювань. Наприкінці середньовічного етапу розпочалась епоха Великих географічних відкриттів. За рівнем державно-територіального поділу суходолу попереду безперечно була Європа. Певною мірою до неї наближалась Азія. Африка, Америка, Австралія з Океанією залишалися далеко позаду.

Новий етап творення політичної карти світу тривав із середини ХУП ст. до Першої світової війни на початку XX ст. Він ознаменувався утвердженням і пануванням ринкових відносин. Розквіт епохи Великих географічних відкриттів заклав підвалини європейської колоніальної експансії. У сферу ринкових відносин починають втягуватися найвіддаленіші куточки планети. Колоніальні завоювання, розпочаті Іспанією і Португалією ще в часи середньовіччя, охоплюють різні куточки Землі. До них приєднуються молоді капіталістичні країни — Нідерланди, Англія, Франція, а згодом і Німеччина. Росія захоплює Україну, Кавказ, величезні простори Сибіру і Далекого Сходу.

Водночас розростання площі колоніальних володінь, які стають все більш віддаленими від держав-метрополій, а тому мало керованими, створює передумови для виникнення на уламках імперій нових держав. У ХУШ ст. вибороли незалежність Сполучені Штати Америки. На початку XIX ст. звільнились іспанські й португальські колонії Латинської Америки. Виникло 15 нових незалежних держав.

Упродовж XIX ст. і до Першої світової війни європейські держави захопили майже всю Африку, Росія поневолила Середню Азію. Було завершено поділ світу між найсильнішими на той час державами. Закінчився і новий етап творення політичної карти світу.

Новітній етап формування політичної карти світу розпочався після завершення Першої світової війни і триває донині. На цьому етапі можна доволі чітко виділити три періоди.

Перший період почався фактично ще наприкінці Першої світової війни. Почали руйнуватися великі багатонаціональні імперії: Російська і Австро-Угорська. На політичній карті світу з'явилися держави: Польща, Чехословаччина, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Королівство сербів, хорватів і словенців та ін. Були проголошені незалежними державами Україна, Білорусь, Грузія, Азербайджан, Вірменія тощо. Однак цей процес не був однозначним. Намагання Росії відновити імперію в іншій формі в основному здійснилося. За допомогою військової окупації України та інших держав, які виникли на уламках Російської імперії, російські комуністи створили Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).

Втратила свої колонії в Африці Німеччина, яка програла війну. Розширилися колоніальні володіння Великої Британії, Бельгії, Франції та Японії.

Другий період новітнього етапу творення політичної карти світу почався після завершення Другої світової війни. Окупація деяких країн Європи і Азії радянськими та американськими військами призвела до поділу світу на два ворожі табори. Крім того, СРСР і США захопили різні частини одних і тих самих країн. Це призвело до утворення "двох" Німеччин, "двох" Корей, "двох" В'єтнамів. Утворилося і "два" Китаї (КНР і Тайвань). Одні й ті самі нації, але тепер уже в різних країнах, почали одночасно будувати різні системи — комуністичну і ринкову (капіталістичну). У людства нарешті з'явилася реальна можливість не в теорії, а на практиці перевірити, яка з них є кращою. Виявилося, що ринкова система набагато ефективніша за соціалістичну (комуністичну). Тому остання збанкрутіла і зазнала краху.

Окрім цих подій, які знаменували завершення другого періоду новітнього етапу формування політичної карти світу, в цей час відбувалося й багато інших важливих подій, зокрема розпад колоніальної системи та утворення великої кількості незалежних держав у Африці, Азії, Океанії, Латинській Америці.

Третій період ознаменувався крахом комуністичної системи. Він розпочався з 90-х років XX ст. Спочатку в єдину державу об'єдналися Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) і Німецька Демократична Республіка (НДР). Потім розпалися соціалістичні країни — СРСР, Югославія і Чехословаччина. В результаті цього докорінно змінилася політична карта Європи і Азії. У 1993 р. була змінена форма правління в Камбоджі, країні Азії. Там була відновлена монархія і вона знову стала королівством. В Африці в цьому самому році здобула незалежність Бритрея, яка відокремилася від Ефіопії. Наприкінці 1994 р. Республіка Палау (в Океанії) вийшла з Мікронезії і звільнилася від опіки США. Таким чином, у 90-х роках XX ст. виникло понад 20 нових країн. їх було прийнято до ООН і вони почали здійснювати власну внутрішню і зовнішню політику.

Новим міжнародним політичним явищем у наш час стало утворення держав, не визнаних світовим співтовариством. Ці держави є незаконними за всіма нормами міжнародного права. Однак реально (фактично) вони існують, реалізують власну внутрішню і зовнішню політику, при цьому, як правило, створюють багато проблем для світового співтовариства, так як є осередками гострих конфліктів, серйозних політичних і воєнних потрясінь, постійного тиску на політичну ситуацію в світі і його окремих регіонах. Так, у 1983 р. була проголошена Турецька Республіка Північного Кіпру, яка у світі визнана лише Туреччиною. Але найбільше таких країн виникло на теренах колишнього СРСР. До них належать Республіка Ічкерія в Росії, Абхазія і Південна Осетія в Грузії, Нагірно-Карабахська — в Азербайджані, Придністровська Республіка — в Молдові.

За будь-якими ознаками (площа, чисельність населення, природні умови і ресурси, рівень розвитку, національних склад населення, місце в міжнародному поділі праці, особливості культури тощо) знайдемо у світі чимало країн, які схожі між собою. За подібністю показників країни планети об'єднують у певні групи, тобто здійснюють їх типологію.