Розділ «5.4. Країни Євразії»

Провідними галузями харчової промисловості є м'ясна, маслоробна, борошномельно-круп'яна, соляна та тютюнова. Річка Урал і Каспійське море дають Казахстану цінних промислових риб. У прибережній зоні розвинута рибоконсервна промисловість.

Майже 24% ВНП Казахстану створюється в сільському господарстві. Переважає тваринництво здебільшого екстенсивно відгінно-пасовищного типу. Головною його галуззю є вівчарство. За поголів'ям овець (близько 34 млн голів) Казахстан посідає 7-ме місце у світі. У північних районах та приміських зонах розвивається м'ясо-молочне скотарство, птахівництво та свинарство. Переважно на місцевій сировині працює легка промисловість. П найважливішими галузями є шкіряна, овчинно-шубна, переробка вовни та бавовняна. На їх основі розвиваються взуттєва, трикотажна, швейна.

Майже 60% зерна вирощують на півночі країни. Крім зернових культур є посіви бавовни, картоплі, овочів, фруктів, цукрових буряків. У цілому технічні культури займають відносно невеликі площі. У південних і південно-східних областях поширене садівництво і виноградництво.

Основою транспортної системи Казахстану є залізниці. На них припадає до 95% вантажообігу. Протяжність залізничних магістралей становить понад 14 тис. км. У перевезенні пасажирів зростає значення автомобільного та авіаційного транспорту. На Іртиші, Уралі та деяких інших річках розвинуте судноплавство. Є порти на Каспійському морі. Прокладено декілька магістральних нафто- та газопроводів.

Культура та соціальний розвиток. У Казахстані налічується декілька десятків вищих навчальних закладів. Найбільшими серед них є Казахський університет в Алмати, Карагандинський університет і Туркестанський міжнародний університет. У країні 40 театрів, численні музеї та бібліотеки. Письменних у країні 97%. Найбільші газети "Егемен Казахстан", "Казахстанская правда".

Республіка Казахстан визнала Україну 13 грудня 1991 р. Дипломатичні відносини встановлено з 23 липня 1992 р. У Києві працює посольство Республіки Казахстан.

5.4.3. Туреччина

Загальні відомості. Офіційна назва — Республіка Туреччина. Столиця — Анкара (близько 3 млн осіб). Площа — 779 тис. км2 (36-те місце у світі). Населення — понад 66 млн осіб (17-те місце). Державна мова — турецька. Грошова одиниця — турецька ліра.

Географічне положення. Туреччина — євразійська держава, оскільки знаходиться у двох частинах світу — Азії та Європі. Вони від ділені одна від одної Мармуровим морем і протоками Босфор і Дарданелли. Близько 97% території країни розміщується на півострові Мала Азія. Північ, захід і південь Туреччини омивається водами Чорного та Середземного морів. На північному сході Туреччина межує з Грузією, Вірменією та Азербайджаном, на сході — з Іраном, на південному сході — з Іраком і Сирією, на північному заході — з Грецією та Болгарією. У цілому географічне положення країни можна оцінити як сприятливе для соціально-економічного розвитку.

Історія виникнення та розвитку. В XI ст. н. е. турки-сельджуки завоювали значну частину сучасної Туреччини, створивши Конійський султанат. У XIV ст. виникла Османська держава. Постійна її експансія привела до створення великої багатонаціональної імперії (Османської), яка у XVI ст. пережила розквіт і згодом поступово занепала. Вона захопила значні землі в Європі, перетворившись у типову євразійську державу. В результаті нападів на українські землі звідси було вивезено сотні тисяч бранців. Українці-мусульмани стали основою найбоєздатніших загонів турецької армії та навіть імператорами. Після революції 1908 р. брала участь у Першій світовій війні на боці Німеччини. Після поразки втратила більшість національних околиць. Виник турецький національний рух під проводом К. Ататюрка, в результаті чого у 1922 р. було ліквідовано халіфат, а у 1923 р. Туреччина стала республікою. Після Другої світової війни стала членом НАТО (1955 p.). З 1964 p. Туреччина асоційований член ЄЕС. У 1974 р. окупувала північну частину Кіпру. В 1960 та 1980 pp. пережила два військові перевороти. У 1984 р. була відновлена парламентська демократія та діяльність політичних партій. Незважаючи на те, що на сході Туреччини багато десятиліть триває партизанська війна курдів за створення незалежної держави, отримала дозвіл на майбутній вступ до Європейського Союзу. В Туреччині відбувається постійна боротьба євро-інтеграційних ідей із ідеологією ісламського фундаментализму. Освічені військові виступають за світський характер держави.

Державний устій і форма правління. Туреччина — унітарна держава, президентська республіка. Адміністративно-територіальний поділ — 8 районів. Глава держави — президент. Його обирає парламент терміном на 7 років. Законодавча влада належить Великим національним зборам. Вони обираються на 5 років. Виконавча влада зосереджена в руках президента й уряду на чолі з прем'єр-міністром.

Природні умови та ресурси. У Туреччині переважають гори та плоскогір'я. Це молода складчаста область, де період гороутворення ще не закінчився, тому часто бувають руйнівні землетруси. Найвища вершина—гора Великий Арарат (5165 м).

Клімат Туреччини субтропічний. Далі від узбережжя морів клімат стає континентальним. Змінюється температура й залежно від висоти місцевості: влітку коливається від +24 °С на північному узбережжі до +32 °С на південному, взимку температура найхолоднішого місяця змінюється від +5 °С до +10 °С. Внутрішні плоскогір'я влітку мають температуру повітря+15 °С, +22 °С, взимку—від 0 °С до —5 °С.

Річки Туреччини належать до басейнів різних морів і океанів та зазвичай маловодні. Влітку вони дуже міліють, а деякі й пересихають. На сході та у внутрішніх районах багато озер. Найбільші з них — Туз і Ван є солоними.

Ґрунтовий покрив країни доволі різноманітний. У внутрішніх районах поширені сірі та світло-бурі ґрунти напівпустель. Коричневі ґрунти переважають у прибережних частинах. На Вірменському нагір'ї трапляються чорноземи. У зоні вологих субтропіків, поблизу грузинського кордону, де випадає до 3000 мм опадів на рік, знаходяться червоноземи.

Рослинний і тваринний світ Туреччини також розмаїтий. Узбережна зона сухих субтропіків вкрита жорстколистими лісами та чагарниками. Підвищені гірські ділянки внутрішньої частини вкриті хвойними та листяними лісами. Понижені ділянки мають рослинність сухих степів і напівпустель. Серед тварин переважають представники гірської фауни (безоарові цапи, дикі барани). У лісах трапляються козулі, благородні олені, кабани, шакали, вовки, смугасті гієни. Біля кордонів з Сирією водяться газелі та рідкісні дикі віслюки-онагри.

Найбільшим природно-ресурсним потенціалом Туреччини є рекреаційні ресурси. Серед корисних копалин переважають руди кольорових металів: хромітові, уранові, ртутні, вольфрамові тощо. Є запаси вугілля та нафти.

Населення. Середня густота населення перевищує 85 осіб на 1 км2. По території країни воно розміщене дуже нерівномірно: у приморських районах —100 осіб на 1 км2, у внутрішніх напівпустельних — менше 10 осіб. На сході та півдні є кочові та напівкочові племена курдів і арабів. Міське населення перевищує 72%. Найбільшими містами, крім столиці, є Стамбул (понад 8 млн осіб), Ізмір (2 млн), Бурса (1,1 млн), Адана (1,1 млн осіб). Близько 90% населення — турки, 7% — курди. На території Туреччини живуть також араби, черкеси, вірмени, греки.

Господарство. Туреччина є індустріально-аграрною країною з середнім рівнем розвитку економіки. На промисловість припадає близько 27% ВНП, на сільське господарство — понад 15%. Випереджаючими темпами розвиваються торгівля та міжнародний туризм.

Донині у структурі індустріального виробництва провідні місця займають харчова та легка промисловість. Однак їх частка постійно зменшується. Харчова промисловість доволі диверсифікована. Основними її галузями є борошномельна, цукрова, спиртова, олійницька, тютюнова та консервна. В легкій промисловості переважають невеликі підприємства та майстерні.