Розділ «Глава 10. ЛЮДИНА І НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ»

Сьогодні хвильова енергія вже перейшла від стадії досліджень до практичного застосування й ефективно використовуються в економіці ряду країн, особливо після успішного пуску в 1986 р. першої дослідно-промислової установки в Бергені (Норвегія) і досить хорошої роботи збудованих услід за цим хвильових електростанцій в Японії, Англії, Австралії та Індії. В Україні пошуки нетрадиційних джерел енергії (сонячної, вітрової, геотермальної, біомаси тощо) також мають прискорити розв'язання питань використання сили хвиль Чорного та Азовського морів.

Енергія морських хвиль у цілому має невичерпні екологічно чисті поновлювальні ресурси. Потужність потоку хвильової енергії досягає у відкритому морі 130, а в океані — 600 кВт на 1 м хвильового фронту. З іншого боку, максимально можлива її кількість, яка може бути відібрана в океані, становить лише тисячні частки від її загального обсягу, що гарантує збереження природної рівноваги і не становить жодної загрози навколишньому водному середовищу. А хвилегасна дія хвильо-енергетичних установок біля узбережжя лише підвищує екологічну чистоту прибережної зони та гарантує збереження берега.

Цілком ймовірно, що одержана з океанічних і морських джерел енергія буде використана для виробництва такого перспективного палива, як водень. Методи отримання водню можуть бути різними — електрохімічними, термохімічними, хімічними і т. д. Розробкою цих технологій активно займаються в теперішній час спеціалісти різних галузей науки, і в цьому напрямі уже зроблено чимало. Слід відмітити практично необмежені можливості використання води Світового океану для одержання водню. Водень називають паливом майбутнього. Перш за все йому властива значна енергоємність. Теплотворна здатність водню майже втричі більша, ніж у нафти, і приблизно в чотири рази — ніж у кам'яного вугілля. При згоранні водню в середовищі кисню утворюються тільки пари води, тому його застосування як основного палива найбільш перспективне з точки зору екології.

Всі енергетичні джерела Світового океану, дозволяють отримати електричну енергію, не завдаючи жодної шкоди навколишньому середовищу. Приборкати грізну силу океанічних хвиль і примусити працювати на людину водень, суттєво підвищити ефективність використання інших енергетичних дарів природи — життєво важливі завдання науки в недалекому майбутньому.

10.5. Антропогенні зміни навколишнього середовища

Людина змінює навколишнє середовище як стихійно, так і свідомо. У першому випадку це є побіжним і одночасно дуже поширеним наслідком її трудової діяльності, спрямованої на забезпечення своїх життєвих потреб. У процесі господарського освоєння незайманих земель відбувалося поступове руйнування природних екосистем і заміна їх антропогенними, порушувалася рівновага між окремими видами рослинного і тваринного світу. Цей небажаний вплив трудової діяльності на природу особливо проявляється на сучасному етапі розвитку людства, який характеризується надзвичайно стрімким демографічним зростанням і швидким науково-технічним і соціально-економічним розвитком суспільства. У міру збільшення чисельності населення зростають негативні наслідки тотального наступу на природу, що вкрай загострює проблему екологічної кризи.

Одночасно в усі періоди свого існування людина цілеспрямовано впливала на оточуюче середовище, використовуючи його різноманітні природні ресурси. Однією з перших свідомих змін природного середовища було будівництво людиною житла та виготовлення предметів одягу, з допомогою яких вона підтримувала необхідний температурний режим, охороняла себе від несприятливих кліматичних впливів, забезпечувала відповідні умови свого повсякденного життя. Поступово дуже великих змін зазнало навколишнє середовище під впливом вирубок величезних масивів лісів, розорювання земель, розробки родовищ корисних копалин, промислової діяльності, здійснення різного роду меліорацій тощо.

Невід'ємною ознакою сучасних сильно видозмінених ландшафтів стала наявність майже у всіх куточках земної кулі малих і великих населених пунктів. Особливо багато їх на землях з благодатним кліматом і розвиненим сільським господарством, а також в районах з інтенсивною гірничорудною промисловістю, в долинах рік і гірських улоговинах, на узбережжях багатьох морів та океанів. Відчуження містами, селищами, селами, промисловістю величезних територій разом з їх здебільшого родючими ґрунтами збіднює видовий склад рослинного і тваринного світу.

Окрім земель, зайнятих під житлове будівництво, на значній площі колись продуктивних угідь зараз прокладені дороги, побудовані різні господарські і промислові об'єкти. До екологічних втрат слід віднести також території, зайняті різними складами, кар'єрами, підземними шахтами, териконами, виробничими відходами, газо- і нафтопроводами, лініями електропередач тощо. Загальна площа земель на планеті, які зайняті нині населеними пунктами, промисловими підприємствами, гірськими розробками і надземними комунікаціями, становить близько 3 млн км2. Це в 5 разів більше за територію України.

Зі зростанням кількості населених пунктів і виробничих об'єктів, інтенсивною розробкою родовищ корисних копалин тісно пов'язана проблема накопичення побутових і промислових відходів, які забруднюють навколишнє середовище. Це погіршує санітарно-гігієнічний стан у багатьох містах та селах і є однією з причин поширення епідемічних захворювань, особливо в країнах з жарким кліматом. Звалища сміття завдають великої шкоди ґрунтам і підземним водам внаслідок забруднення їх токсичними речовинами.

Іншим потужним джерелом забруднення місць компактного проживання населення е масове застосування в народному господарстві і побуті хімічних речовин. Так, лише в побуті зараз використовуються тисячі речовин, які потенційно шкідливі для природи. Серед них, наприклад, багато інгредієнтів косметичних засобів, кремів, шампунів, пральних порошків, синтетичних клеїв, лаків, фарб тощо. Своєрідними забруднювачами навколишнього середовища є деякі сучасні види медичних препаратів.

Головні джерела забруднення повітря — промисловість, транспорт, а також паливо, яке використовується для обігрівання житлових будинків. Промисловість серед них — на першому місці. Кількість забруднюючих промислових газів значною мірою залежить від якості палива, яке використовується, його мінеральних компонентів і вмісту сірки, а також від технічного стану промислових установок. Найінтенсивніший вихід відпрацьованих газів відбувається на електростанціях, заводах з виробництва кольорових і чорних металів, вуглезбагачувальних установках, хімічних і нафтопереробних підприємствах. Вони викидають шкідливі речовини в атмосферу через високі димові труби, численні витяжні установки або безпосередньо з промислових цехів.

Забруднюють повітря також відпрацьовані гази автотранспорту. Вміст оксиду вуглецю у повітрі великих міст поблизу транспортних комунікацій досягає значних величин і перевищує гранично допустимі концентрації. Вздовж доріг зі жвавим автомобільним рухом в ґрунтах нагромаджується свинець.

Пилові викиди теплових електростанцій, котелень, цементних заводів і промислових підприємств зумовлюють видимі забруднення навколишнього середовища. Розрізняють грубий пил, що швидко осідає, дрібний пил, що осідає повільно (обидва ці різновиди називаються седиментаційним пилом), і високодисперсний (завислий) пил з дуже низькою швидкістю осідання.

Потрапляючи до атмосфери, багато забруднювачів зазнає хімічних і фотохімічних перетворень за участю компонентів повітря. Кінцеві продукти хімічних перетворень вимиваються з атмосфери опадами або осідають з аерозолями на поверхню ґрунту, біологічні об'єкти, будівельні конструкції, посилюючи фізико-хімічні процеси руйнування органічних речовин, металів і неорганічних матеріалів.

Останнім часом серйозною екологічною проблемою стали кислотні дощі, які викликають загибель лісів, зниження продуктивності сільськогосподарської рослинності, корозію пам'ятників і будинків. Джерелом утворення кислотних дощів є промислові викиди в атмосферу газів, які містять сірку, азот або хлор. Ці елементи, потрапивши в повітря, легко вступають у хімічні сполуки з водою, утворюючи дуже агресивні сірчану, азотну і хлор-водневу кислоти. Майже половина кислотних викидів, пов'язаних з діяльністю людини (ЗО—40 млн т), припадає на Європу, де дуже широко використовують для палива буре вугілля і нафту з високим вмістом сірки.

Велику стурбованість у людей викликає стан прісних вод на планеті. Регулярне скидання в ріки, моря, на поверхню ґрунту або під землю стічних вод (промислових, побутових, сільськогосподарських) забруднює водні джерела, робить воду непридатною для пиття та навіть шкідливою для здоров'я. Забруднюються перш за все поверхневі води. Підземні води ще залишаються майже чистими, бо ґрунт є чудовим природним фільтром. Серед хімічних забруднювачів води зараз часто зустрічаються нітрати.

Однією з нерозв'язаних проблем залишається забруднення вод нафтою і нафтовими продуктами, що уповільнює здатність води до самоочищення у зв'язку з утворенням газонепроникних поверхневих плівок. Нафтопродукти значно знижують якість вод і є причиною масової загибелі багатьох видів водних організмів.

Зросла роль людини в руйнуванні ґрунтового покриву планети. Вирубування лісів і чагарників для забудови і палива, для землеробства і тваринництва, перевантаження пасовищ поголів'ям худоби і знищення трав'яного покриву, засолення зрошуваних територій зменшують інфільтрацію вологи в ґрунт, збільшують випаровування води, сприяють появі пилових бур, водної ерозії, рухомих пісків, збільшенню континентальності і сухості, що призводять до зменшення біо-продуктивності природних екосистем і родючості ґрунтів. Найбільше при цьому руйнуються ландшафти степів і саван. Цей досить поширений нині на Землі процес одержав назву опустелювання суші.

Забір води на зрошення посушливих земель, спорудження водосховищ знижує повені і посилює соленакопичення в долинах рік та їх дельтах, зменшує площу озер і морів. Так, одне з найбільших у світі внутрішніх морів — Аральське — нині перебуває практично на межі екологічної катастрофи, воно значно обміліло і втратило майже половину свого об'єму води. Внаслідок недосконалості зрошувальних систем, переполивів ґрунтів відбувається підняття рівня ґрунтових вод, переміщення солей з глибоких горизонтів землі в поверхневі. Це веде до вторинного засолення ґрунтів.