Розділ «ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА»

Однак широтна зональність найкраще виражена на суходолі на великих за площею рівнинах (Східноєвропейській, Західносибірській).

Для гірських областей зональний тип ґрунтово-рослинного покриву характерний переважно для підніж, а з висотою він змінюється. Цю закономірність називають висотною поясністю. Тобто висотна поясність — це закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів з підйомом у гори від їх підніжжя до вершин. Вона обумовлена зниженням температури з висотою (на 6 °С кожні 1000 м підйому) та збільшенням кількості опадів, а отже зволоженням території.

Зміна висотних поясів у горах відбувається, як правило, у тій самій послідовності, що й зміна природних зон на рівнині у напрямку від екватора до полюсів. В горах висотна поясність починається з аналогу тієї широтної зони, у межах якої розташовані гори. Крім того, у горах існує особливий пояс субальпійських та альпійських лук, якого немає на рівнинах. Кількість висотних поясів залежить від висоти гір і їх географічного положення.

Найдрібніші ПТК, що виділяються в межах географічної оболонки, називають фаціями. Групи фацій об'єднуються в урочища, прикладом

яких є яр, балка, річкова тераса, дюна тощо. Поєднання урочищ утворюють місцевість, а поєднання місцевостей — ландшафт. Ландшафтом називають конкретну територію, однорідну за своїм походженням, єдиним геологічним фундаментом та однотипним рельєфом, таким самим кліматом, певним набором, дрібніших природних комплексів (місцевостей, урочищ, фацій). Ландшафт, на відміну від малих ПТК, має свої індивідуальні особливості і є неповторним.

Ландшафти класифікуються на класи, типи та види. Класи ландшафтів виділяють за відмінністю в абсолютних висотах — гірські та рівнинні.

Людина і географічна оболонка

Людина не може жити без тісного зв'язку з природою. Вона бере з неї повітря, щоб дихати; воду, щоб пити; їжу рослинного і тваринного походження, а також найрізноманітніші компоненти для виробництва енергії, промислової продукції та подальшого розширення виробництва. Потреби людини постійно зростають, а взяти все необхідне для їх задоволення можна в основному з природи.

Сучасна людина стає все менше залежною від природних явищ. Однак на нашій планеті відбуваються і такі стихійні явища, яким людство поки що не в змозі протидіяти, від яких воно не може надійно захиститися. Це вулкани і землетруси, пов'язані з дією внутрішніх сил Землі, посухи, урагани, снігопади, морози в атмосфері, паводки, селі, снігові лавини, пов'язані з гідросферою тощо.

На стані літосфери, перш за все, позначається зростання обсягів видобутку різних корисних копалин, зростання площі кар'єрів, довжина й глибина шахт, що призводить інколи до обвалів, зменшення площ орних земель тощо.

Під впливом діяльності людини змінюється й рельєф території. У промислових районах

характерними формами рельєфу є відвали пустої породи й терикони шахт, які піднімаються над навколишньою місцевістю на 60—100 м.

Поздовжнє розорювання схилів, знищення природної рослинності (особливо в горах) спричиняє змив ґрунтів, утворення ярів, зсувів тощо. Переосушення зволожених ґрунтів та їх відвальне розорювання призводить до розвіювання вітром верхнього родючого шару (вітрової ерозії). Надмірне зрошення призводить до наближення до поверхні розчинених солей із нижніх горизонтів, які перетворюють ґрунт на солончак. Ґрунти втрачають свою родючість і через надмірне, науково необгрунтоване використання мінеральних добрив та отрутохімікатів.

Під впливом господарської діяльності змінюється мікроклімат окремих територій та планети в цілому.

Дуже забруднюють різними шкідливими сполуками (оксидами сірки, фосфору, хлором тощо) атмосферне повітря викиди сотень хімічних та металургійних підприємств, теплових електростанцій.

Промислові та побутові стоки, звалища сміття забруднюють води океанів, морів, річок, озер, підземні води. Основними забруднювачами води є нафтопродукти, отрутохімікати, солі важких металів.

Унаслідок вирубування лісів зменшилася водність річок, а деякі малі річки перетворилися на ланцюжок загниваючих озер.

Для збереження і вивчення унікальних природних комплексів, окремих видів рідкісних рослин, ендеміків, реліктів, цікавих об'єктів неживої природи створюються різні природоохоронні об'єкти, розробляється природоохоронне законодавство.

Із цією метою створюють природозаповідні об'єкти — заповідники, заказники, природні національні парки тощо.

Державні заповідники — це своєрідні наукові заклади, які не тільки охороняють рослинний і тваринний світ, рідкісні об'єкти неживої природи, а й вцвчають їх. Заказники, як правило, створюють для збереження одного або декількох видів тварин чи рослин, окремих компонентів природи. У заказнику заборонені певні види господарської діяльності.