Розділ «ГІДРОСФЕРА»

Більшість річок земної кулі мають мішане живлення. Так називають тип живлення, при якому

жодне джерело надходження води не становить більше як 50 %. Якщо величина одного з джерел становить від 50 до 80 %, то його називають переважаючим, якщо понад 80 %, — виключним.

Характер поведінки річки протягом року (коливання рівня води, терміни замерзання та скресання, зміни витрат води), тобто її режим, залежить від особливостей клімату. У річному режимі річки виділяють характерні періоди — повінь, паводок, межень.

Повінь — це період високого і тривалого підняття рівня води, що повторюється з року в рік в один і той самий сезон.

Паводком називають швидке і різке підняття рівня води, яке може відбуватися у різні сезони, інколи багато разів протягом року. Зумовлене це явище, як правило, випаданням зливових дощів або різкими відлигами.

Межень — це період у житті річки, який характеризується малою водністю і найнижчим рівнем води у річці.

За режимом річки земної кулі поділяють на декілька груп: найпоширенішими серед них є річки з весняною повінню, літньою повінню та річки з паводковим режимом. Перш за все, режим залежить від співвідношення джерел живлення та географічного положення їхнього водозбору.

За льодовим режимом річки поділяють на три групи: замерзаючі, з нестійким льодоставом та незамерзаючі. Для річок помірного поясу характерні три періоди утворення льодового покриву: замерзання, льодостав, скресання.

Для практичних цілей (судноплавства, зрошення полів, будівництва гідроелектростанцій, водопостачання населених пунктів) важливо знати витрату води річкою, тобто об'єм води, який протікає за певний час через її поперечний переріз. Найчастіше витрату води у річці вираховують у кубічних метрах за секунду (м3/с). Витрата води (О) дорівнює площі поперечного перерізу річки

(Р, м2), помноженому на швидкість течії (У,м/с): й-РУ(м3/с).

Витрата води у річках змінюється протягом року. Найбільшою вона буває під час повені або паводку.

Канали та водосховища

Озера, типи озерних улоговин та їхнє господарське використання

Озеро — це природне замкнуте заглиблення на суходолі, яке заповнене водою. За розмірами їх поділяють на дуже великі (площею понад 1000 км2), великі (площею 100—1000 км2), середні (10—100 км2) і малі (менше ніж 10 км2). На земній кулі налічується 20 озер, які мають площу понад 10 000 км2:

Озера розрізняють не тільки за розміром, але й характером водообміну, походженням озерних улоговин, солоністю вод тощо. Залежно від характеру водообміну виділяють безстічні й стічні озера. До перших належать ті, що втрачають воду лише через випаровування. Озера, з яких беруть, початок річки або струмки, називають стічними.

За походженням озерних улоговин розрізняють тектонічні, річкові, морські, льодовикові, карстові, просадочні, вулканічні, завальні озера. Озера тектонічного походження утворені у тектонічних розломах чи зниженнях.

Найрозповсюдженішими на Землі є невеликі озерні улоговини, що утворилися під дією річкових вод (стариці, дельтові та заплавні озера).

Серед озер морського походження виділяють озера-лагуни та озера-лимани. Озера-лагуни виникають при відокремленні частини морської акваторії піщаними косами чи пересипами. Озера-лимани утворюються в результаті затоплення річкових долин морем.

Льодовикові озерні улоговини утворилися * в районах, що піддавалися зледенінню.

Карстові озера утворюються у районах поширення легкорозчинних гірських порід.