Розділ «ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ»

Крім світових релігій існують національні релігії, які сповідуються якимось одним із народів чи жителями однієї країни.

Нерівномірність розміщення населення на Землі

Урбанізація та її проблеми. Міське населення світу

Процес урбанізації (поширення міського способу життя) набрав у XIX (країни Європи та Північної Америки) та XX ст. (усі регіони світу) особливо великих темпів. Поступово міста стали основною формою розселення людей у сучасному світі. Так, якщо на початку XIX ст. міське населення світу становило 3 %, у 1900 р,— 14 %, то у 1950р - 29%, у 2000р.- 51 %, а у 2005р-53 %. При цьому площа всіх міст займає близько 1 % суходолу.

У більшості високорозвинутих країн у містах проживає 75—80% населення. Однак уявлення про те, який населений пункт треба вважати містом, у різних країнах мають значні відмінності.

Для сучасного етапу урбанізації в усьому світі характерний ріст і збільшення числа великих міст (понад 100 тис. осіб), що виконують різні функції (економічні, адміністративні, науково-освітні). Набагато зросла кількість міст-мільйонерів. Станом на початок 2006 р. (за даними Бюро переписів США) налічувалось 437 міст-мільйонерів.

Навколо них та інших великих міст формуються агломерації. Число агломерацій світу, кількість жителів в яких перевищувала 10 млн осіб у 2005 р. (за даними Бюро переписів США) досягла 25. У 13 з них проживає понад 15 млн осіб.

Результатом подальшого розвитку і поглиблення процесу урбанізації стало формування мега-полісів (мегалополісів) — гігантських скупчень агломерацій і міст, що майже злилися одне з одним. Три з них сформувалися в США. Японський мегаполіс, що про.стягся вздовж Тихоокеанського узбережжя (Токайдо), має населення понад 60 млн осіб. Ще два мегаполіси з населенням по ЗО млн осіб виділяють у Європі.

У високорозвинутих країнах та країнах, що розвиваються, існують значні відмінності у процесі урбанізації. Насамперед вони стосуються "віку" урбанізації, її рівня, темпів і спрямованості.

У країнах, що розвиваються, урбанізація прийняла особливо стрімкий (темпи у 1,7 разу більші, ніж у розвинутих країнах) і некерований характер. Найвищого рівня вона досягла в Латинській Америці — 75 %, набагато нижчою залишається в Африці та Азії — близько 35 %. Однак для багатьох країн "третього світу" характерною є "псевдо-урбанізація* або несправжня урбанізація, тобто ріст міст не супроводжується поширенням міського способу життя.

Особливий характер має урбанізація в нафтовидобувних країнах Близького Сходу. Тут, на базі високих доходів від експорту нафти в 1970-і — на початку 1980-х рр. і швидкої індустріалізації, виросли сучасні міста з комфортними умовами життя для корінного населення. Рівень урбанізації в ОАЕ досягнув 80 %, Катарі - 87 %, Кувейті - 90 %.

Сільське населення світу

Міграційні процеси

Зовнішні міграції відбувалися завжди, але особливо масового характеру вони набули в умовах розвитку ринкової економіки. Першим осередком масової еміграції стала Західна Європа, де йшло розорення дрібних виробників-селян, ремісників і росло безробіття.

Потоки переселенців спрямовувалися, в основному, до Північної Америки (США і Канади), Південної Америки, Австралії і Нової Зеландії, до окремих країн Африки, де йшло освоєння і колонізація величезних просторів. Саме міграційні процеси призвели до існування сучасної строкатої етнічної структури населення у країнах цих регіонів.

Основними причинами виникнення міграцій було і залишається існування потреби у робочій силі в одних регіонах та безробіття, невдоволеність рівнем життя й атмосферою для самореалізації в інших. Це причини економічного характеру. Важливу роль в активізації міграційних процесів відіграють також політичні чинники.

Після Другої світової війни і краху колоніальної системи йшов відтік європейців з колишніх колоній на батьківщину. Міграції до США сильно скоротилися. Новим осередком імміграції стала Західна Європа, де живе понад 15 млн іноземних робітників.

На сьогодні Західна Європа частково, у зв'язку з процесами старіння населення і депопуляції,-продовжує залишатися головним регіоном притягання робочої сили. Сюди спрямовуються мільйони робітників не тільки з країн Середземномор'я (Південної Європи, Північної Африки і Туреччини), але й з регіонів Східної Європи, Південної та Південно-Східної Азії.

Від 1950-х pp. виникла нова форма зовнішніх міграцій — "відплив умів". Вона означає переманювання спеціалістів вищої кваліфікації — учених, інженерів, лікарів та інших. Найактивніше таке переманювання здійснюють США. "Відплив умів" негативно позначається на перспективах країн, що розвиваються, та постсоціалістичних держав.

Помітну частку становлять міграції з національних, релігійних та екологічних причин.