Розділ «3.3. Класифікація сівозмін»

Дослідники вважають, що в спеціалізованих господарствах, де відгодовують свиней і птицю, виправдовують себе сівозміни короткої ротації з 100%-им насиченням зерновими і зернобобовими. Для господарств, що спеціалізуються на виробництві зерна і тваринницької продукції, доцільні сівозміни з меншим насиченням зерновими (близько 80%), але при цьому треба мати 15-20% кукурудзи на силос, яка сприяє збільшенню виходу кормових одиниць з 1 га ріллі.

Освоєння господарствами зернового напряму спеціалізованих сівозмін короткої ротації дає можливість збільшувати частку зернових у структурі посіву, розміщувати всі культури сівозмін після кращих попередників, надавати стійкості сівозмінам, а звідси - і валовим зборам зерна за роками, мати більшу можливість знищувати бур'яни, послаблювати вплив посухи і зменшувати ерозію ґрунтів, тобто підвищувати культуру землеробства і продуктивніше використовувати землю.

Лабораторія сівозмін Інституту зернового господарства УААН рекомендує такі орієнтовні схеми спеціалізованих кукурудзяних сівозмін короткої ротації:

I. 1, 2, 3 - кукурудза на зерно; 4 - кукурудза на силос; 5 - ячмінь або озима пшениця залежно від погоди восени.

II. 1, 2, 3 - кукурудза на зерно; 4 - кукурудза на силос з підсівом люцерни; 5, 6 - люцерна; 7 - озима пшениця (якщо в ґрунті на 1 м2 налічується не більше 10 дротяників).

III. 1, 3, 4 - кукурудза на зерно; 5 - горох або ячмінь, просо, сорго.

IV. 1, 2, 3 - кукурудза на зерно; 4 - соя; 5 - озима пшениця або ячмінь. Пшеничні спеціалізовані сівозміни доцільно мати такого типу.

У північних районах:

I. 1 - чорний і зайнятий пари; 2 - озима пшениця; 3 - цукрові буряки; 4 - ячмінь з підсівом еспарцету, люцерни; 5 - еспарцет, люцерна на один укіс; 6 - озима пшениця; 7 - зернобобові; 8 - озима пшениця; 9 - соняшник.

II. 1 - чорний і зайнятий пари; 2 - озима пшениця; 3 - цукрові буряки; 4 - кукурудза на силос; 5 - озима пшениця; 6 - зернобобові; 7 - озима пшениця; 8 - соняшник.

У південних районах:

І. 1 - чорний пар; 2 - озима пшениця; 3 - зернобобові; 4 - озима пшениця; 5 - зайнятий пар; 6 - озима пшениця; 7 - соняшник.

II. 1 - чорний пар; 2 - озима пшениця; 3 - ячмінь з підсівом еспарцету, люцерни; 4 - еспарцет, люцерна; 5 - озима пшениця; 6 - зайнятий пар, зернобобові; 7 - озима пшениця; 8 - соняшник.

Орієнтовні схеми польових сівозмін не варто повністю копіювати, їх треба розглядати як основу і творчо використовувати під час побудови сівозмін у конкретних умовах господарства.

За дальшого поглиблення спеціалізації господарства частка культур однієї біологічної групи в структурі посівних площ зростає, а це викликає необхідність зменшення кількості сівозмін та збільшення розмірів поля.

При вирішенні питання про укрупнення полів потрібно обов'язково враховувати агротехнічні вимоги: не допускати розміщення полів кожної сівозміни на ґрунтах різної родючості та різного рельєфу; обов'язково впроваджувати на змитих ґрунтах ґрунтозахисні сівозміни, незалежно від розміру і площі полів, а в них - протиерозійні заходи; перехід від багатопільних сівозмін до сівозмін з меншою кількістю полів (сівозмін короткої ротації) не повинен порушувати встановленого періоду повернення на попереднє місце культур.

3.3.2. Кормові сівозміни

Частка орних земель, сіножатей і пасовищ та кількість кормів, що надходять з них, характеризують структуру кормовиробництва. Відомо, що найбільше землі розорано в Лісостепу і Степу - відповідно 85 і 82%, на Поліссі - 70%. Разом з тим на Поліссі найвища частка природних кормових угідь - 28%, проти 14 і 12% у Степу та Лісостепу.

Від польового кормовиробництва в країні надходить понад 90% кормів, з природних кормових угідь - близько 10%, хоч їхня частка в сільськогосподарських угіддях становить 17%.

Найважливішим шляхом інтенсифікації польового кормовиробництва є впровадження і освоєння кормових сівозмін, які забезпечують одержання на неполивних землях 70-80, а на зрошуваних - 90-120 ц/га і більше кормових одиниць, збалансованих за протеїном.