Історичні корені інституту місцевого самоврядування

Місцеві фінанси

Первинною формою соціальної організації людей була община, яка сформувалася на основі спільних родинних зв'язків, спільного ведення господарства, землекористування. На початкових етапах суспільного розвитку община набула всебічного поширення і стала універсальним інститутом, носієм усієї сукупності суспільних функцій, яка визначала різні відносини (виробничі, самоврядні, охоронні, сімейно-побутові, культурні). Серед усіх різновидів спільнот найбільше поширилася поземельна община. В Україні вона називалася громадою, а в поселеннях козаків ще й товариством.

До складу громади входили домохазяї, які спільно володіли всіма або лише деякими угіддями. Найважливіші життєві питання громади вирішувалися на загальному зібранні, яке називалося "велика громада" "копа", "купа", "круг", "віче". Із членів громади щорічно обирався голова - старець, головним завданням якого було збирання податків; він же представляв інтереси волості перед центральним урядом. Громада мала право самообкладання для задоволення своїх власних потреб.

Поземельній общині на території Русі як основній формі спільного селянського землекористування були притаманні такі риси, як примусова сівозміна, володіння неподільними лісами і пасовищами, кругова порука, систематичний переділ землі, відсутність права відмовитися від землі, неможливість купівлі-продажу землі. Дуже важкою і несправедливою була кругова порука, яка виражалася у примусовій колективній відповідальності селян за повне та своєчасне внесення податків і зборів, виконання різних повинностей як на користь держави, так і на користь поміщиків. Общинний устрій був вигідним для царського уряду тому, що сприяв посиленню кріпосного гноблення та стягнення з селян податків і викупних платежів (при їх виході з кріпацької залежності).

Звеличування російської общини було притаманне суспільному руху Росії 40-50-х років XIX ст. - слов'янофільству, яке стало виявом устремлінь російської суспільної та літературної думки до оригінальності, народності, самобутності. Поштовхом до розвитку таких настроїв стала Вітчизняна війна 1812 р., яка загострила почуття патріотизму і національної гордості росіян. Прихильники ідеї слов'янофільства були противниками революційних перетворень, західних нововведень і закликали до повернення до стародавньої російської общини. Вони вважали, що з позиції соціального устрою нічого кращого за неї немає. Як аргумент на користь патріархально-общинного устрою висувалося те, що всі рішення в общині приймаються колективно.

Інтерес до російської общини в науці і літературі був спричинений публікацією у 1847 р. праць барона Гакстгаузена, який звернув увагу на патріархальний характер російської общини, ЇЇ походження з сім'ї, що збільшувалася і розросталася; вважав її дуже зручною для внутрішнього суспільного устрою Росії. Гакстгаузен писав: "В русской общине есть органическая связь, в ней лежит столь крепкая общественная сила, что в этой стране нет и не может образоваться пролетариата, пока существует община. Последнюю поэтому следует хранить от разрушения, устраняя лишь те неудобства, которые вызываются ею в технике земледелия".

Розвиток ремесел, поява міст, зміцнення державності сприяли появі інших, розвинутіших форм соціальної організації людей, ніж общини, - місцевих союзів. На відміну від поземельної общини як форми лише спільного землекористування, місцеві союзи були територіальними самоврядними формуваннями, які об'єднували населення певних територій, що склалися внаслідок тривалого історичного розвитку. У кожній країні вони мали свою національну специфіку: в Англії це приходи, округи, міста, графства; у Франції -общини, департаменти; у Росії - земства, волості, міста; у Німеччині - провінційні округи; у США - міста, міські округи, графства тощо.

Місцеві союзи мали у своєму розпорядженні певне господарство, складали кошториси з його утримання. Місцеві союзи були підпорядковані державі, тому складання кошторисів (бюджетів) та порядок їх затвердження значною мірою залежали від державної влади. Ускладнення економічного життя, зростання суспільних потреб, посилення державно-правового значення місцевих союзів сприяли неухильному розширенню сфери діяльності місцевих властей, що потребувало відповідного фінансового забезпечення.

У 30-х роках XIX ст. в Європі виникають перші цільові союзи, метою яких було задоволення певних потреб населення або виконання спільних проектів. Уперше цільові союзи з'явилися в Англії (1834 р.) для догляду за бідними. У другій половині ХГХ ст. цільові союзи створювалися у Франції для налагодження газового освітлення в містах, впорядкування течії річок; у Бельгії - для проведення каналів; у Голландії

- для будівництва доріг, шкіл, використання місцевих залізниць, для потреб взаємного кредитування; в Італії для спільної експлуатації трамваїв, підприємств; у Пруссії - для впорядкування лікарень, газових та електричних підприємств, спільних доріг.

Становлення інституту місцевого" самоврядування в Російській імперії було пов'язане з розвитком земського господарства та земських повинностей. Земством називалося місцеве самоврядування під керівництвом дворянства, яке остаточно організаційно сформувалося в процесі проведення кріпосної реформи. У 1864 р. земства були створені у 34 губерніях Росії. Уперше ідея запровадження особливих органів місцевого господарського управління була проголошена у Височайшому повелінні 25 березня 1859 р., яким визнавалося за необхідне проведення реформи губернського управління, надання більшої довіри і самостійності повітам, визначення ступеня участі кожного громадянського стану в господарському управлінні. .

Земська реформа проводилася підтиском революційного руху в країні! До відання земств того часу належали справляння земських повинностей та управління майном, яке було власністю земства. З часом земства, а також міста якнайкраще уособили місцеве господарство в Росії.

' 1 січня 1864 р. виходить Положення про земські заклади, яке набуло статусу закону. У пояснювальній записці до Положення зазначалося, що основною метою реформи, яка починалася в Росії, є по можливості повний та послідовний розвиток засад місцевого самоуправління.

У Положенні про земства була зроблена спроба виокремити з місцевого управління ті господарські справи, які передавалися у повне відання земств. Такі справи земства мали право вирішувати на свій розсуд, тобто мали повну самостійність. Одночасно їм заборонялося втручатися в державні справи. Але з огляду на те, що на практиці дуже важко було розмежувати справи державні та місцеві, на цьому грунті часто виникали численні суперечки й непорозуміння, які з часом перетворилися на протистояння земств і царського уряду.

Земства стали відвертою опозицією уряду, державою в державі. Урядовими колами було визнано, що земська реформа пішла трохи іншим шляхом, ніж передбачалося. Починаючи з 90-х років XIX ст. у Росії ухвалюється низка законодавчих актів, спрямованих на обмеження самостійності земств та їхнє підпорядкування державі.

У 1890 р. виходить нове Положення про земські заклади, яке внесло низку змін до процесу формування земств: скорочувалася кількість представників, які обиралися повітовими, волосними та губернськими зборами; збільшувалося представництво від станів, зокрема дворянського; було значно звужене виборче право - Його мали лише особи, які впродовж понад одного року володіли на правах власності або довічного Користування землею або іншим нерухомим майном. Виборчого права були позбавлені купці, власники торгових та промислових закладів, священики, церковнослужителі, незаможні громадяни, євреї та інші верстви населення. (|. Положення 1890 р. передбачало контроль уряду за роботою земств, який не лише здійснювався на етапі їхнього формування (контроль за правильністю виборів), а й охоплюєш усі сфери їхньої діяльності. До земських справ було віднесено: справляння земських повинностей; розпорядження капіталом і майном земства, справами із забезпечення народним продовольством, земськими шляхами сполучення; взаємним земським страхуванням майна, земськими лікувальними та Благодійними закладами, розвитком лікарської допомоги, народної освіти, закладів опіки; сприяння землеробству, торгівлі; охорона природних багатств; боротьба зі шкідливими тваринами та комахами; попередження пожеж тощо.

Якщо Положенням 1864 р. визнавалася повна самостійність земств у межах довірених їм справ, а урядова влада Здійснювала нагляд за їхньою діяльністю з точки зору дотримання законності, то Положенням 1890 р. встановлювався контроль державної влади, і зокрема губернаторів, над ухваленням, рішень земствами з багатьох питань, припускалося їхнє опротестування та призупинення. На рівні губерній були створені спеціальні органи з нагляду за діяльністю земств. -

Обмеженість російського місцевого самоврядування в умовах існування земств піддавалася критиці багатьма державними діячами, вченими, письменниками. Так, відомий український історик М. Грушевський у роботі "Якої ми хочемо автономії і федерації" писав: "Прикладом недемократичного (цензового) самопорядкування, вузького щодо своєї діяльності, і в ній ще дуже обмеженого контролем і впливами адміністрації, може слугувати старе земство і міська самоуправа в Росії. Мало що належить до них, і всі ухвали їх у тих справах підлягали контролю адміністрації, що могла скасувати всякі ухвали земські чи міські, усувати і не затверджувати обраних виконавців, їхні ухвали тощо."

Прогресивні сили українського суспільства добивалися надання національно-територіальної автономії Україні, яка входила до складу Російської імперії. М. Грушевський у вищезазначеній праці наголошував, що широке самоврядування наближається до автономії, а українська територія повинна бути організована на основах широкого демократичного громадського самопорядкування від дрібної земської общини до сейму; Україна "... має вершити у себе вдома всякі свої справи - економічні, культурні, політичні, утримувати своє військо, розпоряджатися своїми дорогами, своїми доходами, землями і всякими натуральними багатствами, мати свої законодавство, адміністрацію і суд".

За часів виникнення земств (кінець XVIII ст.) не було чіткого поділу всіх повинностей на державні та земські, уряд не визначав механізму справляння податків і не переймався тим, де та скільки справляється повинностей і зборів, яким є податкове навантаження. Контролювалося лише надходження визначеної суми доходів до скарбниці.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Місцеві фінанси» автора Петленко Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історичні корені інституту місцевого самоврядування“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Частина І. Основний зміст курсу

  • Місцеві фінанси як система

  • Функції місцевих фінансів

  • Основи фінансової автономії місцевих органів влади

  • Взаємозв'язок місцевих і державних фінансів

  • Система місцевих фінансових інститутів інститут самостійних місцевих бюджетів

  • Доходи місцевих бюджетів: власні, закріплені, регульовані

  • Зарубіжний досвід забезпечення самостійності місцевих бюджетів

  • Формування позабюджетних, валютних та інших цільових фондів місцевих органів влади

  • Резервні фонди

  • Місцеві податки і збори

  • Місцеві податки і збори в Україні

  • Збір за видачу ордера на квартиру

  • Збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу та лотерей

  • Інститут комунальної власності у системі місцевих фінансів

  • Поняття, форми та правове регулювання комунального кредиту

  • Фінанси комунальних підприємств. Комунальні платежі

  • Внутрішні міжурядові фінансові відносини

  • Інструменти міжбюджетних відносин

  • Міжбюджетні відносини в зарубіжних країнах

  • Державна регіональна фінансова політика та фінансове вирівнювання

  • Поняття вертикальних і горизонтальних дисбалансів та фінансового вирівнювання

  • Правові засади й організація бюджетного вирівнювання в Україні

  • Управління місцевими фінансами

  • Поняття та системи касового виконання місцевих бюджетів

  • Частина II. Теми для додаткового опрацювання

  • Історичні корені інституту місцевого самоврядування
  • Місцеве самоврядування в незалежній Україні

  • Економічна природа і виникнення місцевих податків і зборів

  • Особливості природи існування податків

  • Засади побудови системи оподаткування в Україні

  • Методи розмежування доходних джерел центрального та місцевих бюджетів

  • Історія виникнення місцевих податків і зборів

  • Сучасне місцеве оподаткування у країнах з ринковою економікою

  • Інститут місцевих фінансів у Радянській Росії

  • Принципи нового підходу до місцевого оподаткування

  • Місцеві бюджети в умовах ринкової трансформації

  • Фінансова основа місцевого самоврядування