• 2) утримання місцевого громадського управління (суми для посилення коштів казначейства, видатки за роз'їздами окремих посадових осіб);
• 3) повинності в частині військового управління (оренда земель під табори для місцевих військ, провезення ВІЙСЬКОВИХ до місця служби);
• 4) видатки з управління справами органів опіки;
• 5) утримання арештанських домів, етапних в'язниць, перевезення ув'язнених;
• 6) заходи проти чуми худоби;
• 7) видатки з пересилання сум земських зборів.
До необов'язкових належали видатки земських бюджетів:
з утримання земських управ, фінансування народної освіти, медичної частини, видатки з поліпшення економічного добробуту населення тощо.
Іншим варіантом поділу завдань місцевих союзів був поділ їх на:
• 1) завдання спільні, притаманні всім союзам;
• 2) особливі завдання для окремих категорій союзів.
До спільних завдань Б. Райценштейн (автор цього поділу) відносив військову, санітарну та пожежну справу, народну освіту, шляхи й засоби сполучення, утримання поліції, в'язниць, турботи про церковні та релігійні інтереси жителів.
Особливі завдання мають змінний характер. У містах це санітарія та благоустрій, організація сполучення, додаткові завдання в галузі народної освіти з огляду на особливі умови міського життя (велика густота населення, підвищений рівень культури); у селах це завдання, які є наслідком спільного землекористування (лісовими угіддями, пасовищами), турботи з поліпшення земель (меліорація).
Але й така спроба поділити функції і завдання між державою та місцевими органами виявилася неспроможною. Слід зазначити, що серед особливих завдань (за Е. Райценшгейном) є такі, що можна з упевненістю віднести до загальнодержавних, наприклад, землевпорядкування. Держава бере участь у їх вирішенні не лише за допомогою адміністрування, а й завдяки спрямуванню належних коштів.
Дискусії, які точилися довкола цих питань, засвідчили, що неможливо в реальному житті виокремити сфери діяльності держави й місцевих властей, встановити абсолютний поділ потреб на загальнодержавні і місцеві. Згідно з цим висновком В. Твердохлєбов слушно зауважив: "...нельзя установить, какие задачи (непосредственного) управления являются исключительно государственными, а какие исключительно местными: интересы местных органов во многих задачах тесно сплетаются".
Вивчаючи це питання та спираючись на аналіз історичного досвіду, проф. Л.В. ХодськиЙ зазначав, що в кожній країні практичний поділ потреб визначається певною мірою за принципом відносної доцільності, а також згідно з традиціями, які склалися історично.
Сучасний вчений, який досліджує природу самоврядування, професор Української вільної академії в Німеччині Ю. Панейко висловлюється категоричніше з цього приводу:
"Жодна теорія жодне законодавство не змогли досі подати істотної матеріяльної риси, яка вирізнила б власне й доручене коло діяльності". Увесь цей поділ має риси довільності і є неправильним. Далі Ю. Панейко зазначає, що цей поділ завжди здійснювався за суб'єктивними ознаками.
Незважаючи на невдачі у спробах теоретично обгрунтувати коло обов'язків і завдань місцевих союзів і держави, ще з кінця XIX ст. досить чітко визначається перелік справ, які в законодавстві багатьох країн належали до місцевих: освіта, медична та ветеринарна допомога, утримання доріг, благоустрій населених пунктів, опіка над бідними й сиротами. Що стосується таких завдань, як утримання міліції або поліції, суду, військових закладів, то віднесення їх до державних або місцевих вирішувалося по-різному в окремих країнах, і одностайності в цьому не було (на відміну від попередньо перелічених завдань).
У 50-х роках XX ст. у багатьох країнах світу, і зокрема в Європі, почалися складні й багатопланові процеси реформування місцевого самоврядування, основними напрямками яких стало коригування кількості самоврядних одиниць, удосконалення організаційної структури органів самоврядування, фінансові та функціональні реформи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Місцеві фінанси» автора Петленко Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина II. Теми для додаткового опрацювання“ на сторінці 3. Приємного читання.
