Між ІСЦ та дефлятором є різниця: по-перше, індекс Пааше - поточно зважений, а індекс Ласпейреса - базисно зважений; по-друге, дефлятор ВВП не включає ціни на імпортні товари (імпорт не входить до ВВП), а до ІСЦ включаються ціни імпортних товарів; по-третє, дефлятор відображає ціни на всі товари та послуги, а ІСЦ - тільки ціни "кошикових товарів".
Як середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше використовують індекс Фішера, що усуває недостатність названих індексів. Коли треба визначити темпи інфляції, тобто її зміну у часі, береться різниця цінових індексів поточного і базового періоду і відноситься до цінового індексу базового періоду. Коли треба прогнозувати інфляцію використовують "правило 70". тобто ділять число 70 на щорічний рівень інфляції. Наприклад, рівень цін подвоїться через 9 років при інфляції у 8%. Це правило не застосовується для визначення терміну подвоєння реального ВВП.
Боротьба з інфляцією має певну історію. Особливо у 70-ті роки XX ст. коли ціни у високорозвинених країнах почали істотно підвищуватись. Хоч практика економічного розвитку свідчить, що інфляцію не можна побороти, ліквідувати зовсім, її можна обмежити, звести до мінімального рівня прояву. Цьому має відповідати антиінфляційна політика, яку повинна проводити держава.
Основні риси антиінфляційної політики зводяться до наступного: - проведення дефляційної політики; дефляція - це регулюючі заходи уряду, спрямовані на стримування темпів зростання грошової маси у обігу (у протилежність інфляції); у своїй сутності дефляція є процесом зниження рівня цін. Однак, він досягається наступними фінансовими методами: підвищенням податків; скороченням бюджетних витрат; "заморожуванням" заробітної плати і цін: розширенням продажу державних цінних паперів. Такі методи можуть призвести до падіння ділової активності і виробництва, зниження темнів економічного росту, збільшення безробіття, - тобто мати, хоч і вимушені, але негативні наслідки. Серед монетарних методів (грошово-кредитних): скорочення грошової емісії; скорочення кредитних вкладень; підвищення процентної ставки ("дорогі гроші"); обмеження банківського кредитування (кредитна рестрикція): підвищення ЦБ норм обов'язкового резервування, а також дисконтного процента. Тобто, ці методи призводять до стримування інфляції, оздоровлення платіжного балансу засобами уповільнення економічного зростання, хоч при нерозумному їх використанні можуть стати причиною глибокої депресії. - проведення дезінфляційної політики — це політика вилучення з обігу частини грошової маси (випущеної у період інфляції). Це призводить до падіння сукупного попиту, а через нього — до падіння цін. Однак, така політика завжди ставить Центробанк та владу перед вибором між інфляцією і безробіттям, бо знижуючи за допомогою фіскальних та монетарних методів (через сукупний попит) обсяг виробництва, влада та ЦБ одночасно генерує зростання рівня безробіття.
У метод "шокової терапії", який був втілений у Польщі у 1988 році. Він передбачав проведення таких досить жорстких заходів як: лібералізація цін. тобто відпуск їх у вільне плавання: проведення жорсткої грошової політики: "заморожування" заробітної платні та зростання доходів; зменшення індексації заробітної плати від інфляції (до 0,2% у 1990 р.)
У таргетування інфляції - це концепція її регулювання (контролю), заснована на наявності наступних елементів: 1) законодавчого закріплення цінової стабільності на довгострокову перспективу; 2) офіційного проголошення ЦБ кількісних показників інфляції і відповідальних за їх дотримання; 3) оприлюднення дій уряду та ЦБ у своїй політиці. Це три базові положення політики таргетування. Однак, вона доповнюється у інших країнах наступним: 4) таргетуванням номінального доходу і, як проміжної мети, приросту номінального ВВП; 5) таргетуванням валютного курсу з проміжною метою - курсу обміну національної валюти, бо доведено, що, наприклад, між курсом гривні до долара є зв'язок, що відображається у високому значенні коефіцієнта кореляції; 6) грошове таргетування: встановлення раціонального співвідношення між грошовими агрегатами у країні; 7) прогноз інфляції при її таргетуванні збігається з її проміжною та кінцевою метою.
Серед економічно розвинених країн можна нарахувати десяток країн, що застосовують таргетування інфляції; серед країн, що розвиваються десь півтора десятка. Така незначна кількість країн показує, що контроль над інфляцією багатьма урядами країн розглядається не як самоціль монетарної політики. Цінова стабільність важлива не сама по собі, а лише коли вона забезпечує прискорення темпів зростання економіки, зниження безробіття,підвищення добробуту населення.
В Україні інфляційне таргетування не проводиться, хоча це сприяло б стабілізації інфляційного зростання цін. здешевленню кредитних ресурсів, збалансуванню внутрішнього і зовнішнього секторів економіки, вирішенню інших проблем. Україна ще не підготовлена до таргетування інфляції. Наприклад, процентна ставка: багато країн, спіткнувшись з фінансовою кризою, дійсно знижують процентні ставки, бо процентна ставка подібно кров'яному тиску у людини, фіксує рух грошей у економіці. Нижча ставка - рух більший; вища ставка - рух уповільнюється. Нормальним "тиском економічної крові" є ставка, що забезпечує середню норму прибутку в економіці. Але велика тінізація економіки, а також низький рівень вільної конкуренції, перешкоджають цьому, тому заклики до НБУ понизити відсоткову ставку повисають у повітрі. Окрім середньої норми прибутку по активних операціях фінансових установ, на відсоткову ставку також впливають: сама інфляція, бо відсоткова ставка має бути вище рівня інфляції (тобто бути реальною ставкою): плата за залучені ресурси, (депозитні ставки); попит на кредити (включаючи можливість альтернативних джерел отримання кредитів, в першу чергу через фондовий ринок); умови кредитування (застава, терміни кредиту, розміри банківських кредитів тощо). Таким чином, програма зниження відсоткових ставок банків, окрім закликів та гасел їх понизити має включати: розвиток фондового ринку, забезпечення гарантій прав власників, удосконалення системи реєстрації та депозитарного обліку; зміцнення надійності банківської системи (клієнти банків готові зберігати свої кошти на депозитах не тільки під низький процент, але і довгостроково).
Ще один приклад - таргетування валютного курсу. З 1976 року (Кінгстонська нарада) промислово розвинуті країни відмовились від фіксації курсу своєї валюти, що дало їм можливість регулювати притік ліквідності, як рідини, подібної до крові, але в економіці. НБУ ж запевняв, що тримати жорстку монетарну політику допомогам фіксований курс, що прив'язаний до долара (бо долар - це "валютний якір"). Цим самим уже закладалось довгострокове ігнорування реального падіння курсу долара (депреціації). А скупка долара Нацбанком по завищеному курсу не тільки веде до додаткової емісії, але і до внутрішнього знецінення гривні. Далі слідують або інтервенція долара, його продаж на зовнішньому ринку, або девальвація гривні, яка нічим не краща інфляції. Таргетування не передбачає повного стримування цін. Це забезпечення досягнення раніше визначеного, обґрунтованого, розумного рівня інфляції.
Роль грошей у ринковій економіці України
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гроші і кредит» автора Бандурка О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Грошові реформи“ на сторінці 5. Приємного читання.
