Міжнародні валютні системи. Поняття та історія становлення

Гроші та кредит

Підтримка курсу національної валюти у встановлених межах коливань здійснювалась на основі надання кредитів. їх отриманню передувало визначення рівня коливання валюти. Рівень установлювався за двома напрямками.

Перший пов’язаний з відхиленням ринкового курсу конкретної валюти стосовно до курсу валют, виражених в екю. Це так званий перший рівень, який виступав своєрідним індикатором, що свідчив про загальну спрямованість змін у курсі валют.

Другий напрямок був пов’язаний з визначенням коливань між окремими парами валют країн-учасниць. Усі національні валюти були пов’язані попарно й утворювали валютну сітку. Наприклад, на якийсь момент 1 марка = 3 франкам. Якщо курс франка падав до нижньої межі, то країни повинні були вдатись до певних дій, здійснюючи валютну інтервенцію. Французький банк починав продаж марки, а Німеччина здійснювала операції щодо купівлі франка.

Здійснення таких операцій, як правило, вимагало значних коштів і вони могли бути надані у формі кредиту. Якщо зміни в курсі здійснювалися в межах допустимих коливань (±2,5 %), то країна могла отримати короткостроковий кредит для так званого »внутрішньомежового втручання». Цей кредит надавався центральному банку тієї країни, чия валюта виявляла тенденцію до падіння. Кредити надавали центральні банки інших країн співтовариства на термін до 3 місяців, і цей кредит можна було повторити двічі, а загальна сума позики визначалася залежно від квоти, яка встановлювалась для кожної країни радою керуючих Європейського фонду валютної співпраці. Цей кредит давав змогу подолати негативні явища, що виникали у зв’язку з тимчасовим дефіцитом платіжного балансу країни.

Якщо країна зазнавала серйозних труднощів, то вона мала змогу отримати допомогу у вигляді кредиту на термін від двох до п’яти років за рахунок спільних коштів співтовариства. Але такий кредит супроводжувався певними умовами стосовно до економічної політики країни-позичальниці.

Екю частково базувалась на золоті. Це забезпечувалось тим, що країни-учасниці перераховували в спільний фонд 20 % своїх офіційно оголошених золотих резервів. Право власності на це золото з боку країни, яка його внесла, фіксувалось відповідною сумою в екю, яка зараховувалась в офіційні резерви. У спільному фонді країн Європейського союзу було зосереджено більше 2,5 тис. т золота.

Екю використовувалась як резервний засіб у валютних відносинах між країнами Європейського союзу, а також для розрахунків в операціях центральних банків у внутрішній і зовнішній торгівлі. За допомогою ЕКЮ в цих країнах надавались кредити, а з 1986 р. в екю здійснювався взаємний залік вимог через Банк міжнародних розрахунків у Базелі. Одночасно екю виконувала роль резервного активу і нагромаджувалась центральними банками країн Союзу. За депозитами в екю нараховувались відсотки, які розраховувались на базі ставок внутрішнього валютного ринку конкретної країни. Але екю не змогла повністю виконувати функції наднаціональної валюти, оскільки вона не існувала у вигляді банкнот, а це означало, що вона не була звичайним засобом розрахунків за межами центральних банків Європейського союзу.

Подальший розвиток Європейської валютної системи почався з 1989 р. Роботу над проектом удосконалення цієї системи вела комісія, яку очолював Ж. Делор, і тому цей проект отримав назву »План Делора». Суть проекту полягала у введенні в країнах Європейського союзу єдиної для цих країн валюти. Його реалізація передбачала три етапи. Перший повинен був початися з 1990 р. і мав на меті досягнення більш тісної економічної інтеграції країн та вирівнювання коливань курсів валют для всіх країн у межах ±2,5 %. Це означало, що більш високу межу відхилень для італійської ліри, португальського ескудо, грецької драхми і англійського фунта треба було відмінити, а коливання їх курсу мали бути теж у межах ±2,5 %.

Другий етап передбачав створення системи європейських центральних банків, що означало координацію та регулювання курсів національних валют і посилення інтеграції країн-учасниць в усій валютно-кредитній діяльності. З цією метою пропонувалося створити Європейський валютний інститут у Франкфурті-на- Майні (Німеччина), на базі якого пізніше планувалося створення Європейського центрального банку. Він повинен був здійснювати різні заходи, спрямовані на зменшення дефіциту бюджетів, боротьбу з інфляцією тощо. При цьому всі дії Європейського центрального банку повинні стати незалежними від національних урядів країн Європейського союзу. Початковий капітал цього банку планувався у розмірі 5 млрд екю.

Третій етап передбачав заміну національних валют єдиною європейською валютою. Емісію цієї валюти мав здійснювати Європейський центральний банк.

Слід зауважити, що терміни не встановлювались, але експерти вважали, що перший етап буде потребувати 6—7 років, а другий етап швидко трансформується в третій.

Як показав історичний досвід, процес розвитку даної системи хоч і відбувався досить важко, але в цілому успішно. Вже в 1991 р. європейські країни підписали в м. Маастрихті (Нідерланди) »Угоду про Європейський союз», яка стала чинною після її ратифікації в 1993 p., і передбачала посилення інтеграції країн-членів Європейського союзу з подальшим розвитком валютного союзу на основі введення єдиної грошової одиниці. З початку 1990-х pp. почав діяти перший етап плану Делора. Його успішна реалізація сприяла початку другого етапу і його трансформації в третій. Останній почався з 1997 р. після наради в Амстердамі країн-учасниць Європейського союзу. Країни підтвердили рішення про введення з 1999 р. єдиної європейської валюти (ЄВРО).

Цей досить складний і, головне, піонерний процес, який не мав (принаймні в таких масштабах) аналогів у попередній історії людства, вимагав певної підготовчої роботи. Вона полягала в тому, що ті країни, які бажали ввести єдину валюту, мали виконати певні умови. Вони досить жорсткі й вимагають значних зусиль з боку кожної держави. Найважливіші з цих умов:

1. країни повинні тримати дефіцит державного бюджету на рівні не більше 3 % від ВВП в ринкових цінах;

2. державний борг не може перевищувати 60 % ВВП, який підраховано на базі ринкових цін;

3. рівень інфляції не повинен бути вищим 1,5 % від рівня інфляції в трьох країнах-членах Європейського союзу з найменшими показниками інфляції;

4. середня номінальна ставка відсотка за довгостроковими (на 10 років) кредитами не може бути більшою 2 % від середнього рівня такої ставки в трьох країнах Союзу з найменшими ставками за такими кредитами.

Перелічені умови були досить жорсткими і спочатку тільки одна країна Європейського союзу (Люксембург) укладалась у »прокрустове ліжко» цих вимог. Але незважаючи на певні труднощі у виконанні цих вимог для більшості країн Союзу, процес реалізації плану введення єдиної європейської валюти поступово йшов до свого завершення. 1 січня 1999 р. було зафіксовано курс національних валют до євро, і на його основі почався перерахунок усіх фінансових та інших активів як у країнах-членах союзу, так і за його межами.

Початку цього процесу передувала велика підготовча робота, яка включала й експеримент. У 1999 р. за півроку було здійснено таке. В Італії за згодою Європейського центрального банку та Європейської комісії надрукували 1 млрд євро і завезли у поштові відділення двох маленьких міст біля Флоренції — Понтассьєве і Ф’єзоле. Громадяни цих міст могли поміняти свої ліри на євро за курсом 1 євро за 2000 лір і розрахуватись ними в усіх установах цих містечок. Експеримент викликав жвавий інтерес, особливо серед європейських нумізматів.

Підготовча робота полягала і в тому, що треба було накарбувати велику кількість монет. Тому з травня 1998 р. у французькому містечку Пессак (біля Бордо) почали карбувати монети євро. До кінця 2001 р. було викарбувано 7,5 млрд монет загальною вагою 30 тис. т, що в чотири рази більше ваги Ейфелевої вежі. А в цілому на початку існування євро було випущено 12 млрд банкнот номіналом 500, 200, 100, 50, 20, 10, 5 євро, а також 70 млрд монет номіналом 1,2 євро і в 50,20,5,2 і 1 цент.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гроші та кредит» автора Круш П.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародні валютні системи. Поняття та історія становлення“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ГРОШІ ТА ЇХНЄ ФУНКЦІОНУВАННЯ В СУЧАСНІЙ РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

  • Економічний зміст грошей. Трансформація сутності сучасних грошей

  • Трансформація розуміння сутності сучасних грошей

  • Економічна роль золота у функціонуванні сучасних грошей

  • Розвиток форм грошей. Види грошей у сучасній економіці

  • Кредитні гроші

  • Чек

  • Кредитні картки

  • Нові категорії та поняття

  • ГРОШОВИЙ ОБІГ І ГРОШОВА МАСА

  • Загальна схема грошового обігу і грошові потоки

  • Безготівкові грошові розрахунки

  • Готівкові грошові розрахунки

  • Грошова маса та її структура. Закон грошового обігу

  • Нові категорії та поняття

  • Грошовий ринок

  • Попит на гроші та його загальна характеристика

  • Пропозиція грошей і механізм її формування

  • Рівновага на грошовому ринку

  • Нові категорії та поняття

  • ГРОШОВІ СИСТЕМИ

  • Види металевих грошових систем

  • Паперово-грошові системи

  • Створення грошової системи України

  • Нові категорії та поняття

  • ІНФЛЯЦІЯ І ГРОШОВІ РЕФОРМИ

  • Соціально-економічні наслідки інфляції

  • Інфляція в Україні та її особливості

  • Грошові реформи

  • Антиінфляційне регулювання

  • Нові категорії та поняття

  • ВАЛЮТНИЙ РИНОК І ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ

  • Валютний ринок та валютні операції

  • Міжнародні валютні системи. Поняття та історія становлення
  • Валютне регулювання. Валютна політика НБУ

  • Нові категорії та поняття

  • КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ І СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ

  • Класична кількісна теорія грошей

  • Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії

  • Дж. Кейнс і його внесок у кількісну теорію грошей. Монетаризм як сучасна теорія грошей. Монетаризм як сучасний напрямок розвитку кількісної теорії

  • Грошова політика України у світлі монетаризму

  • Нові категорії та поняття

  • КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

  • Функції та форми кредиту

  • Поняття кредитної системи та її побудова

  • Розвиток кредитної системи України

  • Роль кредитної системи в розвитку економіки

  • Нові категорії та поняття

  • ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ ГРОШОВОГО РИНКУ

  • Інвестиційні компанії і фонди

  • Довірчі товариства як форма небанківських кредитних інститутів

  • Пенсійні фонди

  • Кредитні спілки у системі парабанків

  • Страхові компанії та ломбарди

  • Нові категорії та поняття

  • ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ

  • Функції центрального банку

  • Грошово-кредитна політика Національного банку України

  • Нові категорії та поняття

  • КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ

  • Ресурси комерційного банку

  • Організація і форми банківського кредитування

  • Контроль і регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку

  • Нові категорії та поняття

  • МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ ТА ФОРМИ ЇХ СПІВРОБІТНИЦТВА З УКРАЇНОЮ

  • Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та Європейський банк реконструкції і розвитку

  • Нові категорії та поняття

  • Список рекомендованих джерел