зусилля.
МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ ТА ФОРМИ ЇХ СПІВРОБІТНИЦТВА З УКРАЇНОЮ
Одним з найважливіших загальносвітових процесів є процес інтернаціоналізації господарської діяльності, який ще часто називають »глобалізація». Проте останній термін все ж таки значно місткіший, бо включає не тільки інтернаціоналізацію суспільного виробництва, а й виникнення глобальних проблем, що торкаються всіх сторін існування світової спільноти.
Процес інтернаціоналізації господарської діяльності базується на подальшому поглибленні міжнародного поділу праці, тобто на посиленні спеціалізації країн і на кооперації, бо остання — це зворотний бік посилення спеціалізації. У свою чергу, ці процеси слугують підвалинами для розвитку товарообмінних операцій між різними країнами, а відтак, вимагають і посилення зв’язків між країнами у сфері розрахункових та кредитних відносин. У сучасних умовах, коли відбулась демонетизація золота, а гроші мають кредитну природу, виникає об’єктивна необхідність посилення співпраці країн світу стосовно валютних відносин. Це, у свою чергу, висуває на порядок денний, питання про створення міжнародних валютних центрів, які б забезпечували розрахунки між країнами і здійснювали регулювання всієї сукупності валютних відносин.
Іншою стороною посилення процесу інтеграції господарської діяльності і зростаючої конкуренції на світовому ринку є необхідність відносно відкритого і демократичного доступу всіх країн до світових фінансових ресурсів. їх акумуляція й перерозподіл на умовах платності, терміновості та повернення теж вимагає створення й дії відповідних міжнародних кредитних інституцій і ринків.
Відповіддю на ці об’єктивні потреби в розвитку світового господарства стало формування міжнародного ринку капіталів. Цей процес починається вже у XVIII ст., але тільки у XX ст. набуває потужного характеру. У сучасних умовах світовий ринок позичкового капіталу — складна і дуже сильна система, від тісної співпраці з якою значною мірою залежать успіхи в реалізації національних економічних програм тих чи інших країн.
Посилення процесу інтернаціоналізації господарської діяльності вимагало подальшого вдосконалення механізму розрахунків між державами і формування таких фінансових центрів, які б не тільки були інтернаціональними за характером своїх дій, а й певною мірою брали б на себе функції з регулювання міжнародних грошово-кредитних відносин.
Наявність названих вище об’єктивних потреб привела до утворення ще в 1930 р. Банку міжнародних розрахунків у Базелі, а згодом і таких організацій, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) та ін. Саме вони сьогодні уособлюють ті міжнародні установи, що регулюють валютно-кредитні відносини між країнами і забезпечують певну стабільність та рівновагу на світовому ринку.
Україна не може стояти осторонь загальносвітових процесів в економічному житті людства, а відтак, повинна постійно шукати найбільш ефективні шляхи своєї співпраці з іншими країнами світу. Це, у свою чергу, вимагає від нашої держави участі у роботі провідних міжнародних валютно-кредитних установ. Ця потреба особливо актуальна для сьогодення, коли Україна робить перші кроки в розбудові ринкової економіки і закладає принципи її організації.
Світовий ринок і позичкового капіталу і його структура
Процес реалізації багатостороннього співробітництва між країнами супроводжується рухом грошей і грошового капіталу. Ці процеси мали місце й раніше, бо товарообмін між країнами вимагав розрахунків грошима, а надлишок грошового капіталу в одній країні шукав можливостей для свого прибуткового вкладення в іншій. Але в сучасних умовах зросли як масштаби таких грошових потоків, так і їх значення для вирішення стратегічних і тактичних завдань, що стоять перед тією, чи іншою країною. Усе це врешті-решт привело до формування міжнародного ринку капіталів, на якому акумулюються тимчасово вільні кошти різних країн і водночас має місце їх використання (на певних умовах) тими країнами, що потребують таких коштів.
Світовий ринок капіталів (у широкому розумінні цього слова) — це сукупність міжнародних економічних відносин, які складаються у зв’язку з рухом грошей і грошового капіталу між різними країнами.
На цьому ринку держава, або її суб’єкти господарювання можуть отримати позики від іноземних кредиторів. Названий ринок не виникає раптово, а поступово формується на основі розвитку кредитних операцій між окремими країнами. Вже у XVIII ст. позики в іноземців роблять окремі держави, а інколи й безпосередньо суб’єкти господарювання. Проте в ті часи такі операції були поодинокими й нерегулярними, і тільки в кінці XIX — на початку XX століття такі позики набувають регулярності й значних масштабів.
Подальший розвиток ринкових відносин, поступова інтернаціоналізація господарської діяльності привели до значного поширення угод про надання позики державі, або її резидентам з боку іноземних кредиторів. Як правило, такі операції здійснювались на території країн, суб’єкти яких давали позику. Ці операції і привели до виникнення міжнародного ринку позичкових капіталів. Спочатку він не мав певного міжнародного центру і формувався як сукупність національних ринків, на яких здійснюються операції позики в іноземних кредиторів, але такі національні ринки були ще слабо пов’язані між собою.
Ті національні ринки позичкового капіталу,, що характеризувались найбільшими обсягами позичкових операцій поступово перетворюються в міжнародні ринки. Центри таких операцій — Лондон, Париж, Нью-Йорк — стають найбільшими світовими фінансовими центрами і перетворюються в перші організаційні центри світового ринку позичкових капіталів.
Подальший розвиток світового ринку позичкових капіталів припадає на другу половину XX століття. Він знайшов своє відображення в тому, що формується єдиний світовий ринок, який не залежить від національного правового поля і характеризується певною уніфікацією здійснення позичкових операцій.
Основою саме таких процесів у становленні світового ринку стала подальша інтернаціоналізація виробництва. Цьому сприяла й необхідність подолання тих перепон, які створювало національне регулювання розвитку міжнародних позичкових операцій. Цей ринок отримав назву »євроринку». По суті, він став посередником між національними ринками і був незалежним від регулювання національними органами будь-якої держави.
Євроринок сформувався як ринок, на якому обертаються фінансові ресурси, що надійшли з інших країн і вже втратили свою національну приналежність. Це валюта як окремих країн, так і колективна (наприклад євро), що перебуває в обігу в основному в Європі. За назвою основної валюти, що перебуває в стані інтернаціональної, а це долар, такий ринок ще називають ринком євродоларів. Ті цінні папери, що випускаються на цьому ринку банками, або іншими інституціональними установами, називають єврооблігаціями.
Спочатку назва »євроринок» певною мірою відповідала географічній прив’язці цих міжнародних операцій. Об’єктом торгу на цих ринках було золото, а також євродолари, що перебували в обігу за межами США. Згодом до кредитних операцій залучаються євромарки, єврофранки й інші валюти, а сам ринок поширюється на Азію, Латинську Америку, Близький Схід, де виникають свої центри торгівлі позичковим капіталом. Проте поняття »євроринок» зберігається й донині, хоч і не має вже географічного відтінку, бо охоплює кредитні операції далеко за межами Європи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гроші та кредит» автора Круш П.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ ТА ФОРМИ ЇХ СПІВРОБІТНИЦТВА З УКРАЇНОЮ“ на сторінці 1. Приємного читання.
