РОЗДІЛ 8. КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

низький рівень організації роботи з населенням із залучення державою їх заощаджень.

Вирішення названих проблем дозволить оптимізувати ті відносини, які складаються в суспільстві у зв’язку з формуванням внутрішнього державного боргу, і підвищити ефективність використання залучених державою коштів для розбудови ринкової економіки в нашій державі.

Міждержавний або міжнародний кредит — це позика, яку надає одна країна іншій, або коли держава отримує позику в міжнародній фінансово-кредитній установі (наприклад, у Світовому банку, МВФ) чи якомусь об’єднанні кредиторів (наприклад у Паризькому клубі). Дана форма кредиту бере свій початок з XIV-XV ст. Цей період увійшов в історію Великими географічними відкриттями і викликав до життя проекти, кредитування яких уже було не під силу одній державі. Але подальший розвиток такого кредиту і його становлення в сучасній формі пов’язаний з виходом виробництва за національні кордони і розвитком міжнародного поділу праці. Конкретними суб’єктами зазначеного кредиту виступають уряди, урядові установи, банки й окремі фірми, міжнародні валютно-кредитні установи. При цьому держава часто виступає в ролі гаранта за кредитами, наданими окремим господарюючим суб’єктам. До цієї форми належать кредити, які країна отримує від міжнародних кредитних організацій. Найбільш відомі серед них Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) та ін.

Об’єктом міждержавного кредиту виступає або товар, або гроші. Сам кредит може бути в різних формах. Так, залежно від суб’єкта кредитних відносин він може бути фірмовим, банківським, урядовим. Залежно від форми об’єкта і цільового призначення кредиту розрізнюють велику кількість видів кредитів, наприклад товарний, реабілітаційний, за потребою і т. ін. Залежно від терміну — короткострокові (до одного року), середньострокові (від року до п’яти) та довгострокові (більше п’яти років). З огляду на забезпеченість розрізнюють забезпечені і незабезпечені (бланкові), є й інші види кредитів, які класифікуються залежно від ознаки, покладеної в основу класифікації.

Формою організації таких кредитів звичайно виступає кредитна угода. Однак при кредитуванні на рівні окремих господарюючих суб’єктів (фірмовий кредит) можливе використання векселів.

Міжнародний кредит виконує певні функції.

По-перше, він забезпечує переміщення позичкового капіталу між країнами і тим самим призводить до певного вирівнювання норми національного прибутку на середню.

По-друге, міжнародний кредит призводить до зменшення витрат у сфері обігу, бо сприяє розвитку безготівкових розрахунків.

По-третє, рух позичкового капіталу між країнами сприяє посиленню концентрації та централізації капіталу.

В умовах високого рівня розвитку міждержавних відносин міжнародний кредит відіграє велику роль у вирішенні як тактичних, так і стратегічних завдань, що постають перед тією чи іншою країною. Яскравим прикладом цього є Україна, яка співробітничає з такими організаціями, як МВФ, Світовий банк, ЄБРР, і одержує від них значні суми кредитів. Ці кредити мають різне цільове призначення, але в нашій країні ми ще не навчилися використовувати їх з максимальною віддачею.

8.3. Поняття кредитної системи та її побудова

Розвиток товарного виробництва сприяв розвитку кредитних відносин. Поступово вони ускладнювалися і складалися у певну субординаційну сукупність, яка відіграє важливу роль у розвитку суспільного виробництва.

У широкому розумінні кредитна система — це сукупність відносин, що складаються в процесі акумуляції тимчасово вільних коштів держави, господарюючих суб’єктів і населення, та їхнього використання на умовах терміновості, повернення і платності. Однак у практиці кредитну систему визначають більш вузько, пов’язуючи її з системою кредитно-фінансових установ.

Процес становлення кредитної системи почався з появою кредиту, а він виник, як відомо, у сиву давнину. Однак цілісна кредитна система склалася значно пізніше, вже в період високорозвиненого капіталізму, коли кредит став важливою ланкою в механізмі суспільного виробництва.

В історії становлення кредитної системи особливе місце займає Англія. Саме в цій країні в XIX ст. було сформовано високорозвинену, багатофункціональну мережу кредитних установ, що стала зразком для багатьох інших країн.

Кредитна система в кожній державі має свої особливості, що відбивають специфіку організації суспільного виробництва в його конкретних історичних умовах. Однак у цілому кредитні системи країн з високорозвиненою ринковою економікою мають багато спільного. Як правило, до своєї структури вони включають банківську систему і систему небанківських кредитних установ.

Банківська система функціонально призначена для акумуляції тимчасово вільних коштів і видачі кредитів. Крім того, банки обслуговують розрахунки між господарюючими суб’єктами і надають їм і населенню різні послуги, перелік котрих зазвичай регламентується законодавством країни. У більшості країн із ринковою економікою банківська система складається з двох рівнів.

Перший рівень — це центральний банк країни. Це банк банків, він має монопольне право на емісію грошей і відіграє визначальну роль в організації функціонування всієї кредитної системи.

Другий рівень представлений системою комерційних банків, які у своїй діяльності безпосередньо пов’язані з підприємствами, фірмами, установами і населенням. Вони здійснюють касове обслуговування підприємств, організовують розрахунки між ними, надають юридичним і фізичним особам кредити і т. ін. Рівень розвитку цієї ланки кредитної системи надзвичайно важливий для функціонування всієї кредитної системи та економіки в цілому.

Ступінь розвитку або якість цього рівня кредитної системи обумовлюється багатьма чинниками, серед яких варто назвати ступінь розвитку і загальний стан товарного виробництва в країні, наявність і відпрацьованість законодавчих актів, що регулюють функціонування всієї кредитної системи, конкретні умови господарського життя в країні тощо.