РОЗДІЛ 3. грошовий ринок

Так, центральний банк, купуючи в уряду його боргові зобов’язання, випускає в обіг нову масу грошей, збільшуючи їх пропозицію, тобто має місце кредитування уряду під його боргові зобов’язання. Цей шлях покриття бюджетного дефіциту небезпечний, бо він є емісійним і тому може призвести до посилення інфляційних процесів. Але він досить ефективний для уряду з погляду залучення коштів для покриття дефіциту бюджету. Тому частіше уряд розміщує свої цінні папери серед комерційних банків. До речі, це часто робиться за допомогою центрального банку. Дана ситуація пов’язана з тим, що Національний банк України є представником емітента (Міністерства фінансів) щодо розміщення облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП).

Державні боргові зобов’язання, які отримали комерційні банки, можуть бути придбані і центральним банком. У цьому разі він створює певну базу для зростання депозитної емісії комерційних банків, а значить і для збільшення пропозиції грошей.

Пропозиція грошей в обігу зростає й тоді, коли центральний банк скуповує іноземну валюту. Найчастіше це пов’язано з реалізацією політики стосовно курсу національної валюти і здійснюється у вигляді валютних інтервенцій.

Таким чином, центральний банк формує пропозицію грошей за трьома каналами: випуск готівкових грошей, обслуговування державного боргу і, нарешті, через операції на валютному ринку.

Грошова маса, що складає грошову пропозицію, включає як готівкову (банкнотну) масу, так і безготівкові (депозитні) гроші. При цьому депозитні гроші часто перетворюються в готівкові. І хоч у цього процесу є й зворотний бік, коли готівкові гроші здані, наприклад, у банк, перетворюються в безготівкові, бо на відповідному рахунку господарюючого суб’єкта робиться відповідний запас, проте часто виникає додаткова потреба в готівкових грошах. У цьому випадку центральний банк змушений переказувати готівкові гроші на рахунки комерційних банків, парабанків та державної скарбниці.

Незважаючи на монополію центрального банку на емісію грошей, певну участь у цьому процесі, а відтак, і у формуванні пропозиції грошей, беруть комерційні банки. Ця емісія має назву депозитно-чекової емісії і по суті виступає вторинною емісією грошей.

Процес депозитно-чекової емісії відбувається таким чином. Комерційні банки, і це їх головне призначення, акумулюють тимчасові вільні кошти у вигляді депозитів населення і юридичних осіб і надають кредити. Залучені до банку кошти — це його кредитний ресурс. Частина цього ресурсу відповідно до встановленої центральним банком норми обов’язкового резервування резервується у центральному банку, а решту комерційний банк використовує для надання кредитів. Саме у зв’язку з цим і має місце депозитно-чекова емісія. Розглянемо це на конкретному прикладі.

Припустимо, банк акумулював у вигляді депозитів 10 000 грн. З цієї суми вилучається певна частка грошей у вигляді обов’язкових банківських резервів. Якщо норма цих резервів дорівнює, наприклад, 10 %, то тоді для надання кредитів банку залишається 9000 грн. На цю суму він відкриває кредит клієнту і виписує останньому чеки на цю суму. Отримавши чеки, клієнт розраховується ними. Припустимо, що ці чеки на всю суму надійшли до одного банку і в останнього кредитний ресурс збільшився на 9000 грн. З цієї суми цей другий банк депонує у вигляді обов’язкових банківських резервів 10 %, а під останню суму (8100 грн) виписує іншому своєму клієнту чеки. Останній розраховується ними, наприклад, з третім банком, у якого депозитний ресурс зросте на 8100 грн. Залишивши частку грошей у вигляді обов’язкових ресурсів (при 10% це буде складати 810 грн), на залишок 7290 грн, він теж може надати чековий кредит. Клієнт, який отримав цей кредит, знову передає їх в інший банк, і операція повторюється знову. Таким чином, маса грошей в обігу багаторазово зростає. У цьому й полягає емісія депозитних грошей комерційними банками. Цей ефект називають кредитним мультиплікатором. Завдяки таким операціям комерційні банки можуть суттєво збільшити пропозицію грошей на ринку.

Окрім емісії депозитних грошей, банки збільшують пропозицію грошей і завдяки операціям з борговими зобов’язаннями. Так, наприклад, якщо клієнт банку обліковує в комерційному банку вексель, то банк замість векселя видає певну суму і цей потік грошей збільшує їх пропозицію на ринку. Проте цій операції протистоїть протилежна операція, а саме та, під час якої боржник повертає свій борг у банк. У цьому разі грошова маса, а відповідно й пропозиція грошей зменшуються. Аналогічною буде й операція з купівлі комерційним банком на фондовому ринку державних цінних паперів. І в цьому випадку при їх купівлі комерційним банком пропозиція грошей зростає, і відповідно зменшується у разі продажу або погашення державою своїх боргових зобов’язань. Проте незважаючи на ці два різні за напрямками грошові потоки, вони не призводять у певному часі до балансування, тому що боргові зобов’язання випускаються все-таки частіше, ніж повертаються у вигляді грошей, тому грошова маса має певну тенденцію до зростання.

Таким чином, комерційні банки збільшують пропозицію грошей на ринку і це треба завжди враховувати. Економічний сенс цього явища в цілому пов’язаний з тим, що за допомогою такої емісії грошовий ринок реагує на зміни, які відбуваються на локальному (регіональному) ринку. Тим самим підвищується еластичність грошової сфери, її здатність пристосовуватись до тих реальних змін у суспільному виробництві, які ще не набули загальносуспільного характеру.

Як було розглянуто, депозитна емісія грошей комерційними банками може призводити до багаторазового зростання пропозиції грошей. Але за цих обставин така депозитно-чекова емісія має певні обмеження.

З одного боку, комерційний банк здійснює таку емісію під розмір своїх резервів, а вони завжди обмежені певним обсягом. З іншого — банк, емітуючи чеки, повинен на кожний момент мати певну суму грошей, аби забезпечити їх погашення. Це стосується не тільки чеків, але й інших боргових зобов’язань, наприклад, грошових сертифікатів, які випускає банк. Вони досить тривалий час можуть функціонувати, як і чек, в якості безпосереднього платіжного засобу, але через певний термін їх однаково треба покривати грішми. Тому, здійснюючи депозитно-чекову емісію, комерційний банк повинен постійно дбати про спроможність покривати свої боргові зобов’язання, тобто він повинен мати достатню ліквідність свого балансу і саме необхідність її підтримки постійно обмежує комерційний банк у його депозитно-чековій емісії. Щоправда, у разі неспроможності покрити свої зобов’язання (через низьку ліквідність свого балансу), комерційний банк може отримати кредит у центральному банку або в інших комерційних банках, проте такі позики, як правило, дорого коштують і вони можуть стати для банку проблемними.

Що ж стосується небанківських кредитних установ, то вони практично ніяк не впливають на емісійні процеси і не збільшують маси грошей, але вони включають в обіг ті гроші, що знаходяться у населення і не задіяні в розрахункових операціях. Щодо цього парабанки відносно збільшують пропозицію грошей, але це відбувається в межах тієї маси грошей, яка вже знаходиться в обігу.

3.4. Рівновага на грошовому ринку

Ринок грошей, як і будь-який ринок, залежить від попиту і пропозиції. Між попитом та пропозицією грошей завжди є певне співвідношення. Найбільш бажаною на цьому ринку є рівновага між попитом на гроші (Md) та їх пропозицією (Мз). Іншими словами, рівновага наступає тоді, коли Md = Мз. Саме за такої рівноваги створюються умови для ефективного розвитку суспільного виробництва, якщо ж така рівновага порушується, то сфера грошового обігу дестабілізується і у виробництві виникають певні труднощі. Тому в сучасній ринковій економіці держава через свою банківську систему намагається створювати таку ситуацію на грошовому ринку, яка б характеризувалась його стійкою рівновагою, або ж наближалась до неї.

Рівновагу на грошовому ринку можна зобразити у вигляді певної графічної моделі. Але при цьому слід зауважити, що сама модель і характеристика основних взаємозв’язків, які вона графічно віддзеркалює, залежатимуть від тієї теоретичної тези, що покладена в основу аналізу рівноваги на грошовому ринку.

Так, з позицій кейнсіанського підходу до попиту і пропозиції грошей та їх взаємозв’язку з нормою відсотка остання є величиною екзогенною. З урахуванням цього моменту графічну модель взаємодії попиту і пропозиції грошей можна подати в такому вигляді (рис. 3).

Рис. З

На осі ординат відкладено норму відсотка, а на осі абсцис — кількість грошей. Знаходячись е точці r1 норма відсотка визначає рівень попиту на гроші. Він дорівнюватиме кількості грошей, що визначається точкою М1 Слід зауважити, що в кейнсіанській моделі рівень відсотка визначає й рівень пропозиції грошей. Проте це тільки загальні припущення, бо, скажімо, рівень попиту, який спирається на боргові зобов’язання суб’єктів господарювання і населення, може змінюватись залежно від фази промислового циклу і набувати положення похилої Мої (зменшення попиту) або положення Мd1 (збільшення попиту). Відповідно до цих змін і точка рівноваги (Е) буде переміщуватись у положення Е2 або Е1 з відповідною зміною норми відсотка. Останнє чітко демонструє наявність діалектичного зв’язку між нормою відсотка, який дано екзогенно, і який не тільки визначає рівень попиту на гроші, але певною мірою й сам залежить від останнього.

Розглянута графічна модель рівноваги на грошовому ринку базується на кейнсіанських теоретичних засадах. Вони дозволяють розглянути цю рівновагу на певному рівні. Але така модель поступається новій, яка базується на монетаристських підходах. Основна відмінність цієї моделі в тому, що пропозиція грошей є екзогенною і встановлюється центральним емісійним центром. Суть цього визначення така: центральний банк утримує пропозицію грошей у тих розмірах, які спрогнозовані раніше на даний період. Ця визначеність пропозиції, а відтак, і певна моментна незмінність пропозиції грошей не є абсолютною. Обсяг пропозиції грошей (за незмінності тих чинників, які суттєво впливають на цей показник) може змінюватись, але в передбачуваних розмірах. Так, скажімо, приріст доданої вартості обумовлює і параметри приросту пропозиції грошей. У цій моделі, побудованій на монетаристських засадах, і рівень відсотка не є екзогенною величиною. Графічну модель рівноваги на грошовому ринку подано на рис. 4.