РОЗДІЛ 1.СУТЬ І ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Досить поширеною операцією банку з векселем є ломбардна операція, яку ще часто називають вексельним онколем (від англ. on call — за вимогою). Це кредит, що видається під заставу векселів звичайно в зазвичай у 60 до 90 % від суми векселів.

Даний кредит, на відміну від кредиту, одержуваного в результаті облікової операції, має для позичальника ту перевагу, що такий кредит характеризується більш високою еластичністю. Це пов’язано з тим, що кредитними ресурсами за онкольним кредитом можна скористатися практично в будь-який момент. У той же час відсоток за цим кредитом виплачується позичальником тільки в межах дійсно використаних сум і терміну. Що правда, банки встановлюють відсоток з даного кредиту дещо вище, ніж за обліковою операцією. Це перевищення, як правило, коливається в межах 1 %.

Після погашення суми кредиту, взятої під заставу векселя і сплати відсотка за кредитом, вексель повертається позичальнику. Якщо позика не повертається, то на її погашення йдуть кошти, одержані у вигляді плати за векселем.

Банки приймають векселі також для інкасування. Ця операція супроводжується передовірчим (інкасовим) індосаментом, що робиться у вигляді напису: »На інкасо», »Доручаю одержати», »Валюта до одержання» або іншого рівнозначного за змістом напису.

За операцію з інкасування векселя банк одержує комісійні. Вони розраховуються, як правило, від суми платежу. До цієї суми зазвичай додаються поштові витрати (порто) і витрати, пов’язані з інкасуванням іногородніх векселів (дамно).

Операція з інкасування вигідна не тільки банку, але й клієнту, тому що він звільняється від необхідності стежити за термінами пред’явлення векселя до оплати. За певних умов ця операція стає для клієнта також більш швидкою і менш витратною.

Якщо немає особливого розпорядження поручителя банку, то останній зобов’язаний здійснити і операцію протесту у разі відмови боржника від платежу за векселем.

У процесі роботи з векселем дуже поширеною операцією є доміциляція векселя. Вона полягає в тому, що платник замість себе призначає платником за векселем третю особу. Найчастіше такою особою є банк, який у цьому випадку є доміциліатом. Зовнішньою ознакою доміциляції виступає те, що банк, прийнявши вексель на доміциляцію, на лицьовому боці векселя робить напис: »Доміцильований у ... банку». Цей напис супроводжується підписами перших осіб банку. Такий вексель вважається доміцильованим. Ця операція вигідна банку, тому що вона не пов’язана з ризиком, оскільки банк погоджується стати доміциліатом тільки за умови попереднього переказу йому грошей, необхідних для оплати векселя. Відсутність ризику пояснює і той факт, що комісійні, які банк бере за цю операцію, як правило, невеликі. Вигідність даної операції для банку обумовлена також тим, що гроші, які акумулюються на спеціальному накопичувальному рахунку і призначені для оплати доміцильованих векселів, можуть бути в межах певного часу використані банком як кредитний ресурс.

До числа досить поширених операцій банку з векселем слід зарахувати акцептну операцію й авалювання. Сутність акцептної операції банку полягає в тому, що банк бере на себе зобов’язання заплатити за векселем тоді, якщо це через якісь причини не може зробити боржник. Дана операція для банку досить ризикована і тому вона, з одного боку, супроводжується високим відсотком за цю послугу, а з іншого — акцепт відбувається, як правило, за векселями першокласних позичальників, тобто позичальників стосовно яких не виникає проблем оплати боргів. Якщо ж клієнта не можна зарахувати до цього класу, то тоді банк іде на акцептну операцію тільки за наявності високоліквідного забезпечення, або банківської гарантії.

Авалювання векселя зовні нагадує акцептну операцію. Воно супроводжується написом: »Вважати за аваль», »Як аваліст» та іншими рівнозначними їм за змістом словами. Цей напис робиться на лицьовому боці векселя, або на додатковому аркуші (алонжі), і означає прийняття банком повної або часткової відповідальності за платіж. Аваль (поручительство) може бути даний як за векселедавця, так і за кожного індосанта.

Авалювання вигідне банку тому, що видача гарантії не супроводжується одномоментним відволіканням ресурсів банку на ці цілі. Однак дана операція належить до високоризикових, і тому плата за авалювання векселя є досить високою.

1.6. Вексельний обіг в Україні

У нашій незалежній державі вперше вексель дістав права громадянства з ухваленням Закону України »Про цінні папери та фондову біржу» (1991 p.). Однак рух векселя почався дещо пізніше з прийняттям Кабінетом Міністрів України і Національним банком України Постанови »Про застосування векселів у господарському обороті України» (1992 р.) та розробки на її основі »Положення про переказний і простий вексель» (1992 p.). Подальше правове забезпечення вексельного права в Україні пов’язано з приєднанням України (1999 р.) до Женевської конвенції щодо векселя, яку було ратифіковано Верховною Радою у 2000 p., а також ухваленням у 2001 р. Закону України »Про обіг векселів в Україні».

В Україні вексель випускається у зв’язку з наданими товарами, виконаними роботами або наданими послугами. Винятки становлять векселі Міністерства фінансів, Державного казначейства, Національного банку України і комерційних банків.

Введення векселя в Україні відбувається досить важко. Це обумовлено цілою низкою причин. Серед них можна назвати новизну комерційного розрахунку, відсутність досвіду роботи з векселем, низький рівень культури взаємовідносин суб’єктів господарювання, і, як наслідок, відсутність довіри між партнерами за угодами, важке економічне становище України, що виявилося в довготривалому падінні промислового і сільськогосподарського виробництва, масові неплатежі підприємств, відносна нерозвиненість інфраструктури ринку й інші причини.

Однак незважаючи на зазначені обставини, процес упровадження векселя в господарський оборот в Україні вже став фактом. Цьому сприяли два Укази Президента України від 14.09.1994 р. і від 26.07.1995 p., спеціально присвячені проблемі розширення сфери обігу векселів і більш інтенсивному їх використанню у взаємних розрахунках підприємств. Основні ідеї цих двох указів зводяться до необхідності, по-перше, вирішити хоча б частково проблему взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності, використовуючи такий інструмент як вексель, по-друге, дати імпульс до формування ринку боргів в Україні.

Звичайно, не можна сказати, що ідеї названих указів були повністю реалізовані у практиці господарювання, але певний поштовх у цьому напрямку все ж мав місце. Об’єктивні процеси, що відбуваються в нашій економіці, не дають можливості повною мірою включити вексель у господарчий оборот, проте цей процес нехай і з певними труднощами, але все ж розвивається, хоча загальні умови становлення вексельного обігу змушують іноді робити й деякі відступи від уже закладених основ організації його руху. Прикладом може бути Постанова Кабінету Міністрів України 1995 р. про продовження терміну протесту за векселем з двох днів до п’ятнадцяти.

Особливе місце у практиці вексельного обігу займають векселі, що використовуються:

1. для проведення заліків взаємної заборгованості з подальшим її оформленням за допомогою векселя;

2. для оформлення операцій із давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах;