РОЗДІЛ 10. ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ

Встановлення й зміна облікової ставки.

Операції на відкритому ринку.

До специфічних методів реалізації регулюючих функцій центрального банку належить ціла низка заходів, спрямованих на вирішення конкретних, часто вузькоспрямованих завдань. Так, центральний банк може встановлювати певну межу відсотка за кредитами, здійснювати обмеження з окремих операцій, удаватись до встановлення диференційованих обмежень для різних банків тощо. Ці методи досить ефективні, бо вони спрямовані, як правило, на вирішення конкретних проблем у кредитно-грошовій сфері. Але в той же час ці методи мають і негативний бік, бо вони так чи інакше виливаються врешті-решт у певні селективні обмеження, що стосуються не всіх, а тільки окремих банків або їх груп і тому погіршують умови для клієнтів комерційних банків, бо порушують умови конкуренції між ними.

До найбільш важливих методів регулювання кредитно-грошових відносин, які здійснює центральний банк, належить визначення норми обов’язкових резервів, які комерційні банки повинні тримати в центральному банку. Ця функція виступає як одна із функцій контролю за діяльністю комерційних банків. Проте за своїм значенням вона націлена скоріше на регулювання сукупних економічних процесів, що відбуваються у суспільному виробництві. Зміна цього нормативу хоч і стосується кожного конкретного банку, однак, за своїми наслідками вона прямо призводить до макроекономічних змін, збільшуючи або зменшуючи кредитну експансію всіх комерційних банків. Тому дана функція, хоча й належить у цілому до контролюючих функцій, але за своєю значимістю вона виходить за межі регулювання самої банківської системи і виступає певним інструментарієм регулювання всього суспільного виробництва.

Обов’язкові резерви — це ті кошти комерційних банків, які вони зобов ’язані передати в центральний банк, можливість розпорядження якими для них дуже обмежена або взагалі відсутня.

Уперше норму банківських резервів уведено в практику в США ще в 1863 році, з утворенням національних банків. Але як елемент вже досить розвиненої банківської системи обов’язкові резерви було введено в цій країні в 1913 р. з утворенням Федеральної резервної системи. Спочатку ці резерви відігравали роль страхових, їх норма залишалася незмінною і тільки з 1935 р. центральним банком США була введена практика зміни нормативу обов’язкових резервів.

Досвід США досить швидко поширився і в Європі. У 1948 р. обов’язкові резерви було введено в Німеччині, у 1961 р. — у Великобританії, у 1979 р. — у Франції. Не залишилися осторонь і інші країни Європи та Азії. Норма обов’язкових резервів використовується центральним банком найчастіше для регулювання грошової маси, забезпечення певного рівня ліквідності активів комерційних банків, а також здійснення певної кредитної політики. Так, підвищуючи ставку обов’язкових резервів, центральний банк відволікає частину ресурсів комерційних банків, скорочуючи тим самим і їх можливості в кредитуванні суб’єктів господарювання. При зниженні цієї ставки відбувається зворотний процес.

Найчастіше країни використовують розглянутий вище інструмент монетаристського регулювання економіки для зменшення циклічних коливань. На фазі депресії центральний банк удається до зниження норми обов’язкових резервів, а на фазі підйому, навпаки, — до їх підвищення, щоб перешкодити надмірно небезпечним темпам зростання суспільного виробництва.

Сьогодні обов’язкові резерви використовуються практично в усіх промислово розвинутих країнах. Однак єдиної методики їх визначення немає, як немає і єдиних ставок. Найчастіше базою для розрахунків обов’язкових резервів є пасиви банку. При цьому використовуються як загальна їх сума, так і окремі частини. Досить поширений варіант — використання як такої бази термінових депозитів і вкладів до запитання.

В окремих країнах, наприклад у Франції, загальною базою для визначення норми обов’язкових резервів є обсяги кредитування, які здійснює комерційний банк.

Норма обов’язкових резервів, як правило, встановлюється у законодавчому порядку і може розраховуватись як єдина, так і така, що залежить від окремих частин банківських ресурсів. Прикладом останнього може бути Німеччина, де Німецький федеральний банк встановлює різні норми обов’язкових резервів для ощадних вкладів, термінових депозитів і т. д.

Рівень норми обов’язкових резервів може бути різним. У таких країнах, як Австрія й Італія ця норма сягає рівня 25 %. У той же час в Японії у післявоєнний період вона коливалася у межах від 2,5 до 0,1 %, а у Великобританії практично не мала значення, тому що становила в цей самий період приблизно 0,5 %. У цілому ж теоретично деякою середньою нормою обов’язкових резервів уважається їх розмір у межах 10-12 %.

В останні роки помітною стала практика зменшення норми обов’язкових банківських резервів і навіть відмови від цього інструменту грошово-кредитної політики. Так, відмовились від нього такі країни, як Бельгія, Данія, Швеція, а Франція зменшила норму обов’язкових резервів за трансакційними депозитами до 1 %, а за строковими депозитами взагалі відмовилась від встановлення такого резерву. Таку тенденцію необхідно враховувати і в нашій державі. Це важливо у зв’язку з формуванням в Україні стратегії розвитку банківської системи і вирішенням проблем розвитку державного регулювання економіки, а також пов’язано з тим, що зменшення таких резервів посилює позиції комерційних банків, робить їх більш конкурентоспроможними, що важливо в умовах високого рівня відкритості економіки нашої держави і зростання конкурентної боротьби з іноземними кредитними установами. *

Другою важливою тенденцією в розвитку такого важеля, як норма обов’язкових резервів, стає обмеження (встановлення верхньої межі) норми цих резервів. Така практика має місце в окремих європейських країнах (наприклад у Німеччині). Подібне обмеження дає можливість комерційним банкам більш упевнено розробляти стратегію свого розвитку.

В Україні загальні принципи й методи формування норми обов’язкових резервів визначаються Положенням »Про порядок формування у банківській системі України обов’язкових резервів». У нинішніх умовах формування обов’язкових резервів в Україні потребує досягнення двох важливих цілей:

забезпечення надійної ліквідності активів комерційних банків;

регулювання грошової маси за рахунок зміни грошового мультиплікатора.

Норма обов’язкових резервів установлюється і змінюється Національним банком України. Донедавна вона розраховувалась від середньої суми залучених комерційним банком коштів. їх розмір був незалежним від терміну їх укладення, форми (національна валюта або іноземна), а також характеру вкладника цих коштів.

Згодом (уже на початку 2002 р.) норму обов’язкових резервів почали визначати залежно від характеру залучених ресурсів і від форми валюти, сама норма була істотно зменшена і становила у 2002 р. у середньому 6,5 %. Обсяг коштів, що виконують функцію обов’язкових резервів, переглядається щодекади, але не пізніше третього, тринадцятого та двадцять третього числа кожного місяця. Ці кошти акумулюються на кореспондентському рахунку даного банку в Національному банку України.

Одним із важливих напрямів впливу центрального банку на діяльність, здійснювану комерційними банками, і в цілому на грошовий обіг є встановлення і зміна облікової ставки. Облікова ставка — норма відсотка, яку встановлює центральний банк і яка визначає ціну наданих комерційним банкам кредитних ресурсів під облік векселів. Певним різновидом цих дій є встановлення ломбардної ставки та ставки при наданні кредитів під заставу цінних паперів.