РОЗДІЛ 9. ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ ГРОШОВОГО РИНКУ

9.6. Страхові компанії та ломбарди

Страхова компанія — це юридична особа, яка залучає кошти клієнтів під певні зобовязання і сплачує цим клієнтам визначену суму коштів у разі настання страхового випадку.

Своїм корінням страхування сягає в глибину віків; спочатку воно зосереджувалось на розподілі ризику, пов’язаного з рухом вантажів та з позиками. Один із перших страхових полісів, що дійшли до наших днів, є поліс на страхування вантажу, який перевозився з Марселя до Тріполі (Сирія). Ставка премії за цим полісом встановлювалась у розмірі 5 %.

Наступний етап у розвитку страхової справи пов’язаний з одним із перших законодавчих актів, що регламентував діяльність страхових компаній. Його прийнято 1601 р. в Англії, і він отримав назву »Закон відносно справ зі страхування серед купецтва».

Спочатку страхування здійснювалось, як правило, окремими особами, найчастіше купцями, і не було їх професійним заняттям. Але з розвитком торгівлі вже у XVII ст. відбувся процес професіоналізації цієї діяльності.

Перші страхові компанії нашої держави виникають у Західній Україні, що входила до складу Австрійської імперії, у вигляді організації суспільних зерносховищ (шпіхлерів), які забезпечували натуральний захист селянських господарств. Перші шпіхлери виникли у 1784 р. і проіснували до 1821 р.

Майнове страхування в Галичині існувало вже в XIX ст., але здійснювалось іноземними страховими компаніями, і тільки в 1892 р. виникло перше самостійне українське страхове товариство »Дністер», яке зосередилось на страхуванні від вогню. Воно успішно діяло аж до початку Першої світової війни, коли російські війська зайняли Галичину, а створена Росією окупаційна влада заборонила діяльність усіх центральних українських організацій.

Особисте страхування на землях Західної України здійснювало товариство »Карпатія», створене 1911 р. професором Чернівецького університету Стефаном Смаль-Стоцьким.

У царській Росії страхування виникло в кінці XVIII ст. і діяло до кінця 1918 р., коли страхова справа була націоналізована. Громадянська війна, викликана нею і революцією розруха зробили страхування практично неможливим і в 1919—1920 pp. анулю

ються спочатку угоди зі страхування життя, а потім і майнове страхування. Відновлюється страхова справа тільки з 1922 p., а остаточно отримує нормативне оформлення в 1925 р. Цим законодавством у СРСР встановлювалась державна монополія на страхування і були утворені дві організації: Держстрах СРСР, який монополізував усе внутрішнє страхування, та Індержстрах, який спеціалізувався на зовнішньому страхуванні.

Розпад Радянського Союзу, а головне, перебудова економічної системи в молодих державах, що виникли на руїнах імперії, привели до кардинальних змін в організації страхової справи. Так, в Україні колишній Укрдержстрах було реорганізовано в державну страхову компанію »Оранта». Поряд з нею виникла ціла низка приватних страхових компаній. Серед них і досить великі, такі як »Омега», »Саламандра» та ін. Поява недержавних страхових компаній стала важливим моментом у системі ринкових перетворень в Україні.

Другим важливим і принципово новим явищем у розвитку страхування в нашій державі стала поява тих видів страхування, які раніше в Україні не існували і які конче потрібні в умовах становлення підприємництва. До них слід віднести страхування підприємницьких ризиків, перестрахування і т. п.

Правової бази, що регламентувала діяльність страхових компаній, до 1993 р. практично не було. Першим спеціальним нормативним актом став Декрет Кабінету Міністрів України »Про страхування», який було прийнято на початку 1993 р. Він виявився досить недосконалим і вже в 1996 р. був прийнятий Закон України »Про страхування».

Відповідно до цього закону страхова компанія є юридичною особою, яка організаційно існує в одній із форм, передбачених Законом України »Про господарські товариства». Особливим є те, що учасників у страховій компанії повинно бути не менше трьох, а сама страхова діяльність в Україні може здійснюватись лише резидентами України.

Значно збільшився (порівняно з положеннями Декрету Кабінету Міністрів від 1993 р.) і розмір статутного фонду страхових компаній. Вії повинен становити не менше 100 тис. екю, а для страхових ком- пан: й, у складі яких є юридичні або фізичні особи іноземної держави, с гатутний фонд повинен бути не менше 500 тис. екю.

З метою забезпечення максимальної ліквідності капіталу страхових компаній, закон передбачив таке:

частка грошових внесків в оплаченому статутному фонді повинна бути не менше 60 %;

при формуванні статутного фонду не можна використовувати кошти, отримані в кредит або під заставу, а також вносити немайнові активи.

Для контролю за діяльністю страхових компаній створено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. В його компетенцію входить нагляд і за страховою діяльністю. Комітет може виключати окремі страхові компанії з державного реєстру страховиків у разі порушень з боку страхових компаній.

Згодом, а саме в кінці 2001 p., прийнято Закон України »Про внесення змін до Закону України »Про страхування». З метою підвищення рівня капіталізації було змінено мінімальний розмір статутного фонду, який встановлено у сумі 1 млн євро для всіх страховиків, що займаються будь-яким видом страхування, крім страхування життя. Останній вид страхування передбачає для страховика створення статутного фонду в сумі не менше як 1,5 млн євро. Для діючих страховиків встановлено термін 3 роки для виконання нових вимог.