Розділ «Арістос»

147 Я також вважаю, що вона не повинна довіряти уявленню, ніби Бог (в традиційному значенні слова) може — будь-яким чином, крім описаного вище негативного, — мати людські атрибути і можливості; одне слово, буде краще, коли ми допустимо, що такого Бога не існує.

148 Зрештою, вона знищить нашу останню дитячу віру в загробне життя, крізь яку, наче крізь дірку в відрі, витікає життя справжнє. Якщо смерть абсолютна, то і життя абсолютне; життя священне; доброта до життя інших — важлива; сьогодні важливіше, ніж завтра; полудень відвойовує своє у ночі. Діяти — це даний момент, це життя; смерть ніколи не буває здатною діяти.

149 Все, зрештою, є засобом, і ніщо не є метою. Все, що ми називаємо безсмертним, — смертне. Що ядерний голокост може і не зробити, час — зробить напевно. Тому живіть зараз і навчайте цьому.

150 Таємниця не в початку чи кінці, а в цій миті. Початку не було; кінця не буде.

10

Значення мистецтва

1 Під мистецтвом я розумію всі види мистецтв; під митцями — творців у всіх видах мистецтв; під артефактами — все, чим можна насолоджуватися без присутності митця. Тепер, після того, як винайшли звукозапис і кінематограф, можна було б стверджувати, що видатне виконання — наприклад, у музиці чи театрі — теж є артефактом. Однак тут під артефактом я розумію те, що він значить традиційно: творчість композитора, а не інтерпретатора, драматурга, а не актора.

2 Практика і досвід мистецтва для людини так само важливі, як використання науки і саме наукове знання. Обидва ці великі способи осмислювати існування і насолоджуватись ним комплементарні, а не взаємно ворожі. Мистецтво особливо цінне для людини тим, що стоїть ближче до реальності, ніж наука; в ньому не переважають, як повинно бути в науці, логіка і розсудливість; отже, це вид діяльності, який розкріпачує, тоді як наука — цілком виправдано і неминуче — свободу обвужує. Зрештою, і це найважливіше, воно є найкращим — тому що найбагатшим, найскладнішим і найлегше зрозумілим — засобом спілкування між людьми.

Час і мистецтво

3 Найкраще можна перемогти час — а отже, і немо — за допомогою мистецтва. Воно створює той позачасовий світ сукупного інтелекту (за Тейяром де Шарденом — ноосферу), де кожний артефакт — сучасний і майже безсмертний настільки, наскільки взагалі може бути безсмертним предмет у космосі, де безсмертя немає.

4 Ми входимо до ноосфери через творення — і тим самим її створюємо — або через переживання — і тим самим У ній існуємо. Обидві функції взаємодіють: «актори» і «глядачі», «священики» і «прихожани». Тому що переживанням мистецтва є, крім усього іншого, переживанням того, що інші існували так само, як існуємо ми, і вони досі існують у цьому витворі свого існування.

5 Звичайно, ноосфера такою ж мірою створена і видатними досягненнями в науці. Але між артефактом і тим, що можна назвати сцієнтифактом, значна різниця: перший — на відміну від другого — не можна спростувати. Артефакт — хоч би який нікчемний у художньому відношенні є предметом у контексті, де доказів і спростувань не існує. Ось чому артефакт набагато стійкіший до дії часу; космогонічні уявлення жителів стародавньої Месопотамії справляють на нас дуже слабке враження і викликають мало інтересу. Це — спростовані сцієнтифакти. З іншого боку, артефакти античної Месопотамії зберігають інтерес до себе і безпосередність впливу. Велике випробування сцієнтифакту — його вживаність сьогодні; звичайно, використання сьогодні для нас життєво важливе і пояснює пріоритет, який ми у своєму світі сьогодні віддаємо науці. Але спростовані сцієнтифакти — ті, які вже не використовуються, — просто стають об’єктами зацікавлення історії науки і розвитку людського розуму, тобто об’єктами, про які ми дедалі більше схильні судити за естетичними мірками, оцінюючи лаконічність викладу, стиль, форму і так далі. Фактично вони стають для нас прихованими артефактами, хоч і значно залежнішими від часу, тому безпосередній вплив їх слабший і значення менше, ніж у артефактів справжніх.

6 Позачасовість артефакту має кількісний аспект; звичайно, логічно та граматично неправильно вести мову про один предмет як про більш позачасовий, ніж інший. Але до такого алогізму нас штовхає невідступне бажання перемогти час — або ж бачити його переможеним. Треба бути геть безжальним, щоб, всупереч своєму інтуїтивному чуттю, вважати що-небудь негарне в артефакті кількасотлітнього віку позбавленим будь-якої цінності. Щоправда, нерідко перебіг часу — це ніби комісія по відбору: у гарних предметів більше шансів уціліти, ніжу негарних. Але в багатьох випадках — наприклад, пов’язаних з археологічними знахідками — нам відомо: ніякої комісії по відбору не було. Негарні для своєї епохи предмети вціліли разом з прекрасними, але красу ми знаходимо і в тих, і в інших.

7 Час — довговічність артефакту — стає фактором його краси. Цінність предмета як естетичного об’єкта переплітається з його цінністю як свідчення — або носія інформації — про давню добу. Його краса зливається з його корисністю в ролі зразка людського спілкування; і це буде змінюватися у точній відповідності до нашої потреби в інформації (якщо досі її бракувало) з джерела, що заслуговує на особливу довіру.

8 Чим старіший артефакт, тим більш він позачасовий, і чим новіший — тим менш. Якщо артефакт новий — не старіший року, — то він не має в собі нічого від краси й корисності того, який уже пережив час; але він може бути красивим чи корисним як річ, здатна подолати час. Одні артефакти вціліють тому, що майбутнє може використати їх як арґументи проти епохи, коли їх створили, інші — як арґументи за неї. Офіційне мистецтво вимагає артефактів другого виду: пам’ятників, а не заповітів.

9 Хоч таке упереджено добре ставлення до того, що старе чи здатне дожити до старості, впливає на наші судження про артефакти — і навіть на ставлення до таких речей, як викопні знахідки, — воно зазвичай не впливає на наші судження про інші предмети. В камені — просто довговічність матерії, в артефакті — довговічність людини; імені чи безіменного людського існування; це відбиток пальців мінойського майстра під ручкою чаші.

10 Позначений віком артефакт — це водночас і те, що сьогодні не може бути створене, і те, що все ще сьогодні існує; у ньому збереглось багато біжучих миттєвостей — і ми захоплюємось цим. Він двічі сучасний: і як вцілілий, і як теперішній. Цим пояснюється давня мода на мистецьку старовину. Ми, усвідомлюючи, що як живі організми колись помремо, у певному відношенні ближчі до найстаріших артефактів, ніж до найновіших природних об’єктів.

11 Звична мірка, за якою ми судимо про артефакт, — чи заслуговує він на те, щоб зберегтися; тому слід сподіватися, що подеколи нас вабитиме артефакт протилежного виду — недовговічний, як метелик-одноденка.

12 Цілу армію другорядних мистецтв — і самих по собі, і за своєю природою — видалено поза межі ноосфери: наприклад, садівництво, перукарство, haute cuisine[12], піротехніку. Якщо вони потрапляють до ноосфери, то лише випадково, завдяки щасливій нагоді бути включеними до більших мистецтв. Щоправда, фотоапарат і кінокамера, магнітофон і консервна бляшанка долають недовговічність, внутрішньо притаманну згаданим субмистецтвам; та й іноді їх знов можна відтворити за допомогою рецепту. Але почасти наша насолода полягає якраз у тому, що безпосереднє переживання цих мистецтв по суті своїй нетривале й іншими людьми не поділяється.

13 Паралель з людиною: ми також минаємо, немов феєрверки, немов квіти, немов вишукані страви і вишукані вина. Ми відчуваємо внутрішню спорідненість із цими недовговічними мистецтвами, цими проявами людської майстерності, які народилися після нас і загинуть раніше, які можуть з’явитись і щезнути за кілька секунд. Незаписане виконання в музиці, на сцені чи на спортивному майданчику попадає до тієї ж категорії явищ.