Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)

6Ейнштейн А. [349], с. 683 і наст.

Звичайно, можна спростити обстановку, в якій працює учений, за допомогою спрощення головних дійових осіб. Врешті-решт, історія науки зовсім не складається тільки з фактів і виведених висновків. Вона включає також ідеї, інтерпретації фактів, проблеми, створювані інтерпретаціями, що змагаються, помилки тощо. При ретельнішому аналізі ми находимо, що наука взагалі не знає голих фактів, а ті «факти», які включені в наше пізнання, вже розглянуті певним чином і, отже, істотно концептуалізовані. Якщо це так, то історія науки має бути так само складною, хаотичною, повною помилок і різноманітності, як ті ідеї, які вона містить. В свою чергу ці ідеї повинні бути так само складними, хаотичними, повними помилок і різноманітності, як і мислення тих, хто їх вигадав. Навпаки, невелика «промивка мозків» може примусити нас зробити історію науки бідніше, простіше, одноманітніше, зобразити її «об'єктивнішою» і доступнішою для осмислення на базі строгих і незмінних правил.

Відома нам сьогодні наукова освіта переслідує саме цю мету. Вона спрощує «науку», спрощуючи її складові елементи. Спочатку визначається галузь дослідження. Вона відділяється від решти історії (фізика, наприклад, відділяється від метафізики і теології), і задається її власна «логіка». Повне оволодіння такою «логікою» виявляється необхідною умовою для роботи в даній області: вона робить діїдослідників одноманітнішими й разом з тим стандартизує великі відрізки історичного процесу. Виникають стійкі «факти», які зберігаються, не дивлячись на всі зміни історії. Істотна частина уміння створювати такі факти полягає, мабуть, в придушенні інтуїції, яка може привести до розмивання встановлених меж. Наприклад, релігія людини, її метафізика або її відчуття гумору (природне відчуття гумору, а не вимучена і найчастіше жовчна професійна іронічність) не повинні мати ніякого зв'язку з її науковою діяльністю. Її уява обмежена, і навіть мова не є її власною 7. Це в свою чергу знаходить віддзеркалення в природі наукових фактів, які сприймаються як незалежні від думки, віри та основ культури.

Таким чином, можнастворити традицію, яка підтримуватиметься за допомогою строгих правил і до деякої міри стане успішною. Але чи бажано підтримувати таку традицію і виключати все інше? Чи повинні ми передати їй всі права в області пізнання, так що будь-який результат, одержаний будь - яким іншим методом, слід одразу ж відкинути? Саме це питання я маю намір обговорити в даній роботі. Моєю відповіддю на нього буде тверде й рішуче «немає!».

Для такої відповіді є дві підстави. Перша полягає в тому, що світ, який ми хочемо досліджувати, є в значній мірі невідомою сутністю. Тому ми повинні тримати очі відкритими і не обмежувати себе наперед. Одні епістемологічні розпорядження можуть показатися блискучими порівняно з іншими епістемологічними розпорядженнями або принципами, проте хто може гарантувати, що вони вказують якнайкращий шлях до відкриття достовірно глибоких секретів природи, а не декількох ізольованих «фактів»? Друга підстава полягає в тому, що описана вище наукова освіта (як вона здійснюється в наших школах) несумісна з позицією гуманізму. Вона вступає в суперечність з «дбайливим відношенням до індивідуальності, яке тільки і може створити всесторонньо розвинену людину» 8. Вона «калічить, як китаянки калічать свої ноги, затискаючи в лещата кожну частину людської природи, яка хоч скільки-небудь виділяється» 9, і формує людину, виходячи з того ідеалу раціональності, який випадково виявився модним в науці або у філософії науки. Прагнення збільшити свободу, жити повним, теперішнім часовим життям і відповідне прагнення розкрити секрети природи і людського буття приводять, отже, до заперечення всяких універсальних стандартів і відсталих традицій. (Природно, що це приводить і до заперечення значної частини сучасної науки.)

7Про погіршення мови як наслідку всякого професіоналізму, що росте, див. мою статтю [126].

8Мілль Дж. [277], С. 258.

9Там само, с. 265.

Просто дивно, наскільки професійні анархісти не помічають безглуздого ефекту «законів розуму», або законів наукової практики. Виступаючи проти обмежень будь-якого роду і за вільний розвиток індивіда, не обмежений будь-якими законами, обов'язками або зобов'язаннями, вони проте покірливо приймають всі ті строгі рамки, які учені й логіки накладають на наукове дослідження та будь-який вид пізнавальної діяльності. Закони наукового методу або ж те, що окремі автори вважають законами наукового методу, іноді проникають навіть в сам анархізм. «Анархізм є світ понять, що спирається на механістичне пояснення всіх феноменів, — писав Кропоткін. — Його метод дослідження є метод дослідження точного природознавства... метод індукції й дедукції» 10. Зовсім «не очевидно, — пише сучасний «радикальний» професор з Колумбії, — що наукове дослідження вимагає абсолютної свободи слова і дискусій. Практика швидше показує, що певного роду несвобода не перешкоджає розвитку павуки...» 11.

Зрозуміло, є люди, яким це не «очевидно». Тому ми почнемо з розгляду основ анархістської методології та відповідної анархістської науки 12.

Не слід побоюватися, що зменшення інтересу до закону і порядку в науці і суспільстві, характерне для анархізму цього роду, приведе до хаосу. Нервова система людей для цього дуже добре организована 13. Звичайно, може прийти годину, коли розуму буде необхідно надати тимчасове переважання і коли він мудро захищатиме свої правила, відставивши убік все інше. Проте, на мій погляд, поки ця година ще не настала.

10Кропоткін П. А. [228], с. 150—152. «Одною з найхарактерніших рис Ібсена було те, що для нього, окрім науки, ніщо не мало значення» (Shaw В. Back to Methuselah. New York, 1921, xcvii). Коментуючи цю та інші аналогічні заяви, А. Стріндберг пише: «Покоління, яке мало сміливість розлучитися з богом, сокрушити державу і церкву, скинути суспільство і мораль, все-таки преклонялося перед Наукою. А в Науці, в якій повинна царювати свобода, головним розпорядженням було «вір в авторитети — або голову геть!»» (Antibarbarus).

11Вольф Р. [396], з. 15. Докладнішу критику Вольфа див. в прим. 52 до моєї статті [127].

12Використовуючи термін «анархізм» в своїх цілях, я просто слідував загальному вживанню. Проте анархізм — в тому вигляді, в якому він розвивався у минулому, і в даний час добавляє все більше число прихильників, — має особливості, які мені не імпонують. Він дуже мало стурбований проблемами людського життя і щастя (за винятком життя і щастя тих, хто належить до деякої вузької групи) і включає саме той вид пуританської самовідданості і серйозності, який я відкидаю. (В числі анархістів існують деякі приємні виключення, такі, як Кон-Бендіт, але їх дуже мало.) Тому тепер я вважаю за краще користуватися терміном дадаїзм. Дадаїст не зміг би образити мухи, не говорячи вже про людину, украй несприйнятливий до будь-якого серйозного підприємства і відразу відчуває недобре, як тільки людина встає в позу з таким виглядом, ніби збирається вимовити щось дуже важливе. Дадаїст переконаний, що життя набуває ціни лише тоді, коли ми почнемо відноситися до речей легко і усунемо з нашої мови такі глибокодумні, але такі, що вже дискредитували себе обороти, що нагромаджувалися сторіччями, як «пошук істини», «захист має» рацію, «пристрасний інтерес» і т. д., і т.п. Дадаїст завжди готовий ризикнути на експеримент навіть в тих областях, де зміна наявного і експериментування сумнівні (наприклад, базисні функції мови). Сподіваюся, що, прочитавши даний памфлет, читач думатиме про мене швидше як про легковажного дадаїста, ніж як про серйозного анархіста; див. прим. 4, гл. 2.

13Навіть в невизначених і двозначних ситуаціях єдність дій досягається швидко і утримується міцно; див. Шериф М. [361].

1

Це доводиться і аналізом конкретних історичних подій, і абстрактним аналізом відношення між ідеєю та дією. Єдиним принципом, не перешкоджаючим прогресу, є принципприпустимо все (anything goes).

Ідея методу, що містить жорсткі, незмінні й абсолютно обов'язкові принципи наукової діяльності, стикається зі значними труднощами при зіставленні з результатами історичного пізнання. При цьому з'ясовується, що не існує правила, яким би правдоподібним чи епістемологічно обґрунтованим воно не здавалося — яке в той або інший час не було б порушене. Стає очевидним, що такі порушення не випадкові та не є результатом недостатнього знання або неуважності, яких можна б було уникнути. Навпаки, ми бачимо, що вони необхідні для прогресу науки. Дійсно, одним з найчудовіших досягнень недавніх дискусій в області історії і філософії науки є усвідомлення того факту, що такі події й досягнення, як винахід атомізму в античності, коперніканська революція, розвиток сучасного атомізму (кінетична теорія, теорія дисперсії, стереохімія, квантова теорія), поступова побудова хвильової теорії світла, виявилися можливими лише тому, що деякі мислителі або свідомо вирішили розірвати пута «очевидних» методологічних правил, або мимоволі порушували їх.

Ще раз повторюю: вузька ліберальна практика є не просто фактісторії науки — вона і розумна, і абсолютно необхідна для розвитку знання.Для будь-якого даного правила, скільки б «фундаментальним» або «необхідним» для науки воно не було, завжди знайдуться обставини, за яких доцільно не тільки ігнорувати це правило, але навіть діяти всупереч ньому. Наприклад, існують обставини, за яких цілком припустимо вводити, розробляти і захищати гіпотези ad hoc, гіпотези, що суперечать добре обґрунтованим і загальновизнаним експериментальним результатам, або ж такі гіпотези, зміст яких менше, ніж зміст вже існуючих й емпірично адекватних альтернатив, або просто суперечливі гіпотези тощо. 1

Існують навіть обставини — і зустрічаються вони досить часто, — при яких аргументаціяпозбавляється передбачувальної сили і стає перешкодою на шляху прогресу. Ніхто не стане стверджувати, що навчання маленьких дітейзводиться виключно до міркувань (argument) (хоча міркування повинне входити в процес навчання, і навіть більшою мірою, чим це звичайно має місце), і зараз майже кожний згоден з тим, що ті чинники, які представляються результатом розсудливої роботи — оволодіння мовою, наявність багатого перцептивного світу, логічні здібності — частково обумовлені навчанням, а частково — процесом зростання, яке здійснюється з силою природного закону. В тих випадках, де міркування представляються ефективними, їх ефективність найчастіше обумовлена фізичним повторенням, а не семантичним змістом.