Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)

15

І нарешті, гл. 6—13 показують, що попперівський варіант плюралізму Мілля не узгоджується з науковою практикою і руйнує відому нам науку. Але якщо наука існує, розум не може бути універсальним і безрозсудність виключити неможливо. Ця характерна межа науки і вимагає анархістської епістемології. Усвідомлення того, що наука не священна і що суперечка між наукою і міфом не принесла перемоги жодній із сторін, тільки посилює позиції анархізму.

16

Навіть дотепна спроба Лакатоса побудувати методологію, яка а) не нападає на існуючий стан речей і все-таки б) накладає обмеження на нашу пізнавальну діяльність, не ослабляє цього висновку. Філософія Лакатоса представляється ліберальною тільки тому, що є замаскованим анархізмом. А її стандарти, витягнуті з сучасної науки, не можна вважати нейтральними в суперечці між сучасною і арістотелевою наукою, а також міфом, магією, релігією тощо.

17

Крім того, ці стандарти, що включають порівняння змісту, застосовніне завжди. Класи змісту деяких теорій незрівнянні в тому значенні, що між ними не можна встановити жодного із звичних логічних відносин (включення, виключення, перетину). Такий стан справ при порівнянні міфів з наукою та в найрозвиненіших, найзагальніших і, отже, самих міфічних частинах самої науки.

18

Отже, наука набагато ближча до міфу, чим готова допустити філософія науки. Це одна з багатьох форм мислення, розроблених людьми, і не обов'язково найкраща. Вона засліплює тільки тих, хто вже ухвалив рішення на користь певної ідеології або "взагалі не замислюється про переваги і обмеження науки. Оскільки ухвалення або неприйняття тієї або іншої ідеології слідує надавати самому індивіду, остільки звідси витікає, що відділення держави від церквиповинне бути доповнено відділенням держави від науки— цього найсучаснішого, найагресивнішого і самого догматичного релігійного інституту. Таке відділення — наш єдиний шанс досягти того гуманізму, на який ми здатні, але якого ніколи не досягали.

С.142 -146.

ВСТУП

Наука є по суті анархістським підприємством: теоретичний анархізм гуманніший і прогресивніший, ніж його альтернативи, що спираються на закон і порядок.

Даний твір написаний в переконанні, що, хоча анархізм,мабуть, і найпривабливіша політичнафілософія, він, безумовно, необхідний як епістемологіїі, так і філософії науки.

Підстави цьому знайти неважко.

«Історія взагалі, історія революцій зокрема, завжди багатша змістом, різноманітніша, різностороння, живіша, «хитріша»», ніж можуть уявити собі навіть найкращі історики й методологи 1. Історія повна «випадковостей і несподіванок» 2, демонструючи нам «складність соціальних змін і непередбачуваність віддалених наслідків будь-якої дії або рішення людини» 3. Чи можемо ми насправді вірити в те, що наївні й хисткі правила, якими керуються методологи, здатні охопити цю «павутину взаємодій»? 4І чи не очевидно, що успішна співучасть в процесі такого роду можлива лише для крайнього опортуніста, який не зв'язаний жодною приватною філософією і користується будь-яким відповідним до випадку методом?

Саме такого висновку повинен дійти знаючий і вдумливий спостерігач. «Звідси, — продовжує В. І. Ленін, — витікають два дуже важливі практичні висновки: перший, що революційний клас для здійснення своєї задачі повинен уміти оволодіти всіма, без щонайменшого вилучення, формами або сторонами суспільної діяльності... другий, що революційний клас повинен бути готовий до найшвидшої і несподіваної зміни однієї форми другою» 5. «Зовнішні умови, — пише Ейнштейн, — які [для ученого — П. Ф.] встановлені фактами досвіду, не дозволяють йому при побудові концептуального світу надмірно строго дотримуватися якоїсь однієї епістемологічної системи. Тому послідовному епістемологу учений повинен здаватися чимось на зразок несумлінного опортуніста...» 6. Складна обстановка, що є результатом несподіваних і не передбачуваних змін, вимагає різноманітних дій і відкидає аналіз спирається на правила, які встановлені наперед без урахування умов історії, які постійно змінюються.

1Ленін В. И. Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі.— Ленін В. І. Повн. зібр. тв, т. 41, с. 80: «Історія взагалі, історія революцій зокрема, завжди багатша змістом, різноманітніша, різностороння, живіша, «хитріша», ніж уявляють найкращі партії, найсвідоміші авангарди самих передових класів. Ленін звертається до партій і революційних авангардів, а не до учених і методологів, проте і для останніх це повчально. Див. нижче, прим. 5.

2Баттерфільд Р. Ј42], с. 66.

3Там само, с. 21.

4Там само, с. 25. «Але досвід й історія учать, — помічає Гегель в своїй «Філософії історії», — що народи і уряди ніколи нічому не навчалися з історії і не діяли відповідно до уроків, які з неї можна було б витягнути. Кожній епосі властиві настільки своєрідні обставини, вона є настільки індивідуальним станом, що тільки виходячи з нього самого, ґрунтуючись на ньому, повинно і єдино можливо судити про неї». «Дотепно і розумно!», «Дуже розумно!», «NB», — записує Ленін на полях біля цього уривка. — Ленін В. И. Філософські зошити. — Ленін В. І. Повн. зібр. тв., т. 29, с. 281— 282.

5Ленін В. І. Повн. зібр. тв., т. 41, с. 81. Тут ясно видно, як невеликі підстановки можуть перетворити політичний урок на методологічний. І це зовсім не дивно. Як методологія, так і політика є засобом переходу від однієї історичної епохи до іншої. Єдина відмінність полягає в тому, що звичайні методологічні концепції не беруть до уваги той факт, що історія постійно створює щось нове. Очевидно, що така людина, як Ленін, мислення якого вільне від традиційних обмежень і професійної ідеології, здатна дати корисну пораду кожному, включаючи й філософів науки.