Розділ «ЧАСТИНА II СВІТ - ЛЮДИНА - ДУХ»

12. Практична філософія та правовий порядок. Збірка наукових статей. - Харків: Центр Освітніх Ініціатив, 2000. - 342 с.

13. Радбрух Г. Философия права. - М.: Международные отношения, 2004. - 240 с.

14. Рикёр П. Справедливое. - М.: Гнозис, Логос, 2005. - 304 с.

15. Ролз Дж. Теорія справедливості. — К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001. - 822 с.

16. Синха С. П. Юриспруденция. Философия права. Краткий курс. - М.: Издательский центр "Академия", 1996. - 284 с.

17. Філософія права. Навчальний посібник. / О. О. Бандура, С. А. Бублик, М. Л. Заінчковський та ін.; за загальною ред. М. В. Костецького, Б. Ф.Чміля. - К., 2000.

18. Філософія права. Навчальний посібник. / За ред. О. Г. Данільяна. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 270 с.

19. Фуко М. Истина и правовые установления // Фуко М. Интеллектуалы и власть. Избранные политические статьи, выступления и интервью. Часть 2. - М.: Праксис, 2005. - С. 40-177.

20. Фуллер Л. Анатомія права. - К.: Сфера, 1999. - 144 с.

21. Фуллер Л. Мораль права. - К.: Сфера, 1999. - 232 с.

22. Хайек Ф. А. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т. Т. 1. Правила та порядок. - К.: Сфера, 1999. - 196 с. Т. 2. Міраж соціальної справедливості. - К.: Сфера, 1999. - 200 с. Т. 3. Політичний устрій вільного народу. - К.: Сфера, 2000. - 252 с.

23. Харт Х. Л. А. Концепція права. - К.: Сфера, 1998. - 231 с.

24. Хёффе О. Справедливость: Философское введение. - М.: Праксис, 2007. - 192 с.

25. Хёффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположения критической философии права и государства. - М., 1994.

26. Циппеліус Р. Філософія права: Підручник. - К.: Тандем, 2000. - 300 с.

27. Шкода В. В. Вступ до правової філософії. - Харків, 1997.

28. Штраус Л. Естественное право и история. - М.: Водолей Publishers, 2007. - 312 с.

7. ЛЮДИНА

7.1. Особливості філософського підходу до проблеми людини

Раніш наведені міркування про суспільство і його історію не можуть вплинути на нас так, аби ми забули, що всі структури й сфери суспільства існують доти, доки існують люди. Живі, діючі людські істоти є творцями складних соціальних інституцій, всіх історичних реалій. Без наявності людей ні про що говорити, бо нема ні суспільства, ні історії. Врешті-решт кожний розуміє досить банальну істину: поглянувши навкруги, ми бачимо, що нас оточують люди, а не структури; люди для нас видаються безперечно більшою реальністю, ніж абстрактні розумові конструкції щодо устрою суспільства, якими б вони не були вірогідними. Безпосередньо ми реагуємо на дії і вчинки живих індивідів, а не на якісь узагальнені в теоретичних конструкціях обставини. Навколишній соціальний світ з самого початку з’являється перед кожним з нас як світ людей. І рано чи пізно постає вже перед малою дитиною просте, і водночас неймовірно складне питання: що таке людина, хто такі люди? Про складність цього питання може свідчити твір французького письменника Веркора (псевдонім Жана Брюллера, 1902- 1991) «Люди чи тварини?», написаний понад півстоліття тому. У ньому йдеться про вигадану ситуацію, коли комісія Британського парламенту вирішувала задачу визначення поняття людини у зв’язку зі смертю істоти, що нагадувала людину. Якщо ця істота («тропі») людина, то винні в її смерті несуть кримінальну відповідальність за це, якщо ж вона - тварина, то провинність може бути на рівні морального осуду, чи то адміністративного засудження, як у разі завдання шкоди природі. Парламентська комісія виробила визначення людини, яке складалось із трьох статей: