Розділ «6. ПРАКТИЧНО-ДІЯЛЬНА ПРИРОДА І СУТНІСТЬ ПІЗНАВАЛЬНОГО ВІДНОШЕННЯ ЛЮДИНИ ДО ДІЙСНОСТІ»

У пізнавальному процесі відчуття це, по-перше, джерело знань, передумова й основа людського досвіду, що набувається шляхом безпосередньої взаємодії органів чуття людини з предметами, явищами зовнішнього світу. По-друге, відчуття — це спосіб оцінки, визначення значимості даних органів чуття для людини. Дитина, взявши ягоду в рот визначає, якою мірою вона їй смачна чи ні. По-третє, відчуття визначає характер відношення людини до предметів і явищ зовнішнього світу. Отримавши опік об праску, дитина буде з побоюванням обходити її, якщо навіть вона холодна. По-четверте, відчуття — засіб і спосіб орієнтації людини в навколишньому світі. По-п'яте, відчуття - керівництво до дії. Якщо, наприклад, виникла загроза перегрівання на сонці, людина ховається в тінь або вживає інших заходів.

Однак значення відчуттів у пізнавальному процесі обмежене тим, що вони дають знання окремих властивостей, особливостей предметів і явищ.

На основі відчуттів, їхнього повторення, закріплення в пам'яті формується цілісний образ предмета, явища. Таке узагальнене, цілісне знання про предмет називається сприйняттям. Для нього характерним стає розкриття внутрішніх властивостей предметів і явищ, вироблення узагальненого знання про предмет, явище, процес.

У сприйнятті знаходять своє втілення не тїльки знання різних властивостей і особливостей предмета, явища, але і його значення для людини. Людина, побачивши вперше якийсь тропічний плід, спочатку фіксує тільки дані своїх відчуттів, викликаних цим плодом. Але, скуштувавши його на смак, дізнавшись про його корисність, вона отримує цілісне знання. Наступного разу, досить одного, наприклад, зорового відчуття, щоб усвідомити, що це за плід і ставлення до нього.

У формуванні сприйняттів важливу роль відіграють досвід, здобутий на основі відчуттів, взаємозв'язок і взаємодоповнення знань, отриманих за допомогою відчуттів, оцінка ставлення людини до предмета, пам'ять.

Таким чином, сприйняття виступає як інтегрований вираз відчуттів, а не як проста їх сума. Це якісно нова, більш складна форма чуттєвого освоєння світу. Більш високою, порівняно з відчуттями і сприйняттями, формою чуттєвого пізнання світу є уявлення.

Уявлення - це здатність людської свідомості відтворювати образи предметів, подій, коли їх немає безпосередньо перед органами чуттів людини. Особливу роль у формуванні уявлення відіграє пам'ять, яка не просто дзеркально фіксує образ предмета. Пам'ять вибіркова. Тому в уявленні закріплюються насамперед ті сторони, властивості предметів, явищ, що мають певне значення для людини, стосуються почуттів, емоцій. В уявленні образ предмета, його властивості, особливості відокремлюються від їх безпосереднього реального носія: предмета, явища, процесу. Важливо зазначити, що образ предмета, відтворений у свідомості, не є абсолютно адекватним предмету. У його утворенні бере участь суб'єктивне бачення, розуміння предмета, суб'єктивне ставлення до нього. Тому, наприклад, образ тієї самої людини може по-різному виразитись в уявленні залежно від настрою, від зміни ставлення до неї.

Внаслідок того, що уявлення є відтворенням образу предмета, який людина сприймала за допомогою органів чуття, воно завжди має наочну, чуттєву форму. Тому те, що не може бути сприйняте органами чуттів, не може стати образом. Наприклад, людина не може уявити рух зі швидкістю світла, проходження рентгенівських променів через її тіло.

Уявлення, на відміну від відчуттів і сприйняття, може відтворювати минуле, що дозволяє людині співвідносити його із сьогоденням, визначати своє відношення до нього.

На основі відчуттів, сприйняття і уявлення формується відносно самостійна форма чуттєвого пізнання - уява.

У навчальній літературі з філософії уява найчастіше ототожнюються з уявленням і як самостійна форма не розглядається. Однак з таким підходом погодитися не можна.

Уява — це здатність людської свідомості створювати образи, ситуації, яких у дійсності не було і з якими людина не мала чуттєвого контакту. Уява формується на основі довільного поєднання ознак, властивостей, особливостей різних предметів, явиш. Тому якою б нереальною вона була, у ній завжди є об'єктивний зміст. Наприклад, образ чорта — це уособлення зла. Крім того, у своїй конкретно-чуттєвій формі він наділений атрибутами, особливостями, запозиченими з багатьох реальних предметів, явищ: ріжки, обличчя, вуха, руки з пазурами, копита, чорне волосся, хвіст.

Але уяву не слід розглядати просто як вигадку, хоча цей момент часто присутній. Уява — це своєрідна спроба відповісти на питання, відповідей на які у реальному житті немає. Крім того, уява часто є формою, яку приймає бажане, можливе, належне, для здійснення яких немає необхідних реальних умов. Іноді уява постає у формі самоствердження людини у своїй свідомості. Людина бачить себе в ореолі слави, багатства, загальної поваги, хоча перспектив для цього взагалі немає або це бажана перспектива, можливого майбутнього.

Якщо в уявленні наявним є відтворення образів предметів, явищ, які сприймалися, то в уяві на перший план виступає творча здібність людської свідомості. Ці образи можуть бути як реальними, так і нереальними.

Загалом усі форми чуттєвого пізнання дають знання про конкретні, чуттєво сприйняті предмети, явища, їхні властивості, особливості, що лежать на поверхні і безпосередньо сприймаються органами чуття. Однак розширення і поглиблення процесу пізнання зумовлює потребу заглиблення в сутність предметів, явищ, процесів, у розкритті загальних зв'язків і відносин, законів розвитку об'єктивної дійсності.

Цю роль виконує раціональний ступінь пізнання.

Перехід до раціонального ступеня пізнання був зумовлений усім процесом становлення людини. Безпосередньо взаємодіючи з зовнішнім світом, люди почали розуміти, що в багатьох різних предметах є щось загальне. Від чуттєвого сприйняття окремих властивостей, особливостей предметів виникла потреба в розкритті їх взаємозв'язку і проникненні в сутність речей, що неможливо сприйняти безпосередньо органами чуття.

Крім того, взаємодіючи один з одним у практичному освоєнні дійсності, люди змушені були спілкуватися, обмінючись життєвим досвідом. У цьому досвіді в узагальненому вигляді фіксувалися саме ті властивості, особливості предметів, явиш, які відігравали істотну роль у їхній життєдіяльності.

Це загальне і життєво важливе люди почали позначати звуковими сигналами, жестами. Надалі загальне знайшло своє втілення в назвах і словах, що фіксують у собі сутність речей і їхнє значення для людини. Іншими словами, почався процес абстрагування. У цьому процесі знайшло свій вираз відхилення від безлічі несуттєвих ознак, властивостей і акцентування уваги на істотних властивостях, що відіграють важливу роль у житті людей. В абстракції здійснюється відбір, систематизація властивостей, ознак, особливостей предметів, явищ, процесів, виділення найбільш значимих сторін, властивостей.

Процес абстрагування своїми передумовами має особливості чуттєвого, емпіричного пізнання. Так, в уявленні й особливо в уяві має місце відділення образу від самого предмета. Більше того, виникає можливість створення образу, що узагальнює особливості конкретного предмета і залишає без уваги окремі його ознаки, властивості. Наприклад, це може проявитися у вигляді якоїсь геометричної фігури: трикутника, кола, квадрата, куба. Однак тут узагальнене відображення з'являється в чуттєво-образній формі. На ступені раціонального пізнання узагальнення втрачає конкретно-образну форму. Результати абстрагування почали позначатися словами. У назвах, у словах закріплювалися не тільки істотні властивості предметів, зв'язки між ними, але й результати спільної діяльності, спілкування. Слово стало носієм як результатів процесу пізнання, носієм об'єктивного змісту знання, так і носієм суб'єктивного відношення людей до дійсності, суб'єктивного розуміння усвідомленого. Таким чином, вираженням раціонального ступеня пізнання стало абстрактне мислення, закріплене в мові.