Розділ 4. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО

Економіка праці і соціально-трудові відносини

• забезпечення продуктивності зайнятості;

• представництва у веденні колективних переговорів. Роботодавці в особі їхніх представницьких органів захищають господарсько-трудові інтереси власників, а саме:

• захищають ринкові відносини;

• здійснюють представництво під час проведення консультацій та переговорів;

• здійснюють сервісне обслуговування в наданні підприємцям консультаційних послуг.

В умовах ринкової економіки здійснюється кардинальна зміна соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство являє собою систему відносин між роботодавцями і працівниками, за якою в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх соціально-трудових відносин. Функціонування системи соціального партнерства здійснюється на тристоронній співпраці спілки підприємців (роботодавців), профспілок та органів державної влади.

Вітчизняна і світова практика показують, що є два способи формування соціально-трудових відносин і розв'язання трудових конфліктів - насильницький і мирний. Соціальне партнерство являє собою сукупність соціально-економічних відносин між представниками працівників, роботодавців і держави, спрямоване на співробітництво, пошук компромісів, підготовку пропозицій щодо прийняття ними узгоджених рішень із питань соціально-трудових відносин, що виражає принцип соціальної політики держави.

Словосполучення "соціальне партнерство" означає: "соціальне" - значить суспільне, стосовно до життя людей і їхніх відносин у суспільстві. "Партнер" (від французького слова партія) - учасник спільної діяльності. Отже, значеннєва суть словосполучення "соціальне партнерство" стосовно до сфери регулювання соціально-трудових відносин у загальному плані - це спільна діяльність уряду, підприємців і профспілок, спрямована на узгодження інтересів і вирішення проблем, насамперед, у соціальній і виробничій діяльності людей.

Дослівний переклад слова "партнери" як "товариші по загальним цілям", не зовсім точно характеризує стиль та відносини між усіма членами трудового "гуртожитку", тому що їхні інтереси не завжди однакові. Але в даному випадку їхні інтереси сходяться на вирішенні соціально-трудових проблем. Суть цих проблем у тім, що існує ринок праці. На цьому ринку є і продавець, і покупець. Вони самі повинні домовлятися про ціну й умови купівлі-продажу робочої сили, точніше, здібностей до праці і можливостей індивідуума. Але проводитися цей торг повинен у визначених рамках, цивілізовано, за правилами і нормами, що захищає інтереси обох сторін, тобто на основі партнерських взаємин.

Роботодавець хоче дешевше купити повноцінну робочу силу і підтримувати її діяльність на рівні й в інтересах свого виробництва, а працівник хоче одержати за свою працю стільки, скільки потрібно для нормальної життєдіяльності і праці йому самому і його родині. Загалом, мова йде про "розподіл" економічного пирога, що має проходити максимально справедливо, мирним, цивілізованим способом. Тому соціальним партнерам необхідно навчитися співробітничати в мінливих умовах: роботодавці (адміністрація державних підприємств, керівники акціонерних об'єднань, підприємці і власники приватних виробництв і компаній та ін.) повинні добровільно "допустити" до монопольного володіння управлінськими функціями і їх здійсненням другого партнера від трудового колективу - профспілку.

Згідно із принципами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП), соціальне партнерство має ґрунтуватись на демократичних засадах: свободі, справедливості, плюралізму, бажанні сторін досягти взаєморозуміння та наданні можливостей брати участь у прийнятті спільних рішень.

У сучасному світі соціальне партнерство є одним із найважливіших аспектів організації соціального ринкового господарства й одним із суттєвих аспектів партнерства між людьми в процесі виробництва і громадського життя. Так, привертає увагу партнерство між колегами в процесі виконання виробничих завдань, між керівниками та підлеглими, між поколіннями людей при організації пенсійного забезпечення, між власниками засобів виробництва і власниками робочої сили. Останнє постає у вигляді партнерства між двома соціальними групами людей - роботодавцями і найманими працівниками й тому називається соціальним, яке можна визначити як ідеологію, форму та методи узгодження їхніх соціально-трудових інтересів.

Ідеологія соціального партнерства полягає в тому, що соціальні конфлікти між обома сторонами вирішуються не через протистояння різнохарактерних соціальних груп, а встановленням соціального миру, не через "конфліктне суперництво", а "конфліктним співробітництвом". Методом вирішення соціальних конфліктів у межах соціального партнерства є компроміс, узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників, а не протистояння і ліквідація приватної власності на засоби виробництва. Соціальне партнерство передбачає вирішення соціальних конфліктів не революційним шляхом, а шляхом мирних переговорів і взаємних поступок. У реальному житті соціальне партнерство є альтернативою будь-якій диктатурі класу, що захищає інтереси сторін.

Навіть при найцивілізованішому способі узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників ці інтереси виявляються різними. Вони можуть бути зближені, але повністю злитись ніколи не зможуть. Деякою мірою такому зближенню сприяє розвиток акціонерних компаній, колективних підприємств, становлення яких суттєво змінює положення найманої праці. По-перше, працівники стають власниками засобів виробництва і мають право на частину прибутку і на частку в управлінні. По-друге, акціонерні компанії навіть у найнесприятливіших кон'юнктурах ринку прагнуть зберегти свої кадри, що дає певні гарантії працівникові на збереження його робочого місця.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що ступінь розвинутості соціального партнерства залежить від ряду факторів:

• а) ступінь демократизації управління виробництвом. Так, найсприятливіші умови для розвитку соціального партнерства виникають завдяки децентралізації управління, віднесення до компетенції колективів підприємств розв'язання більшості соціально-трудових проблем, розширення прав областей, регіонів і міст. В умовах функціонування підприємств різних форм власності можливості й потреба в соціальному партнерстві зростають ще більше;

• б) рівень життя більшості населення і ступінь диференціації доходів. Спостереження свідчать, що чим нижчий рівень життя і чим більша різниця в доходах багатих і бідних, тим популярнішим є заклик до влади і перерозподілу власності з відповідними практичними діями. І навпаки, в країні з високим рівнем життя і помірною диференціацією доходів прагнення соціальних партнерів до соціального миру більше.

Так, відомо, що суттєвий вплив на розвиток ідеї соціального партнерства справили німецькі економісти Вільгельм Ріпці, Альфред Мюллер-Армак і Людвіг Ерхард, а в самій Німеччині соціальне ринкове господарство базується на поєднанні конкуренції, економічної свободи підприємців і активної політики держави в перерозподілі доходів і організації соціальної сфери. Відповідно високим є і рівень життя в країні: 99,6% сімей мають автомобілі, 95,8% - кольорові телевізори, 97,5% - пральні автомати, 99,8% - пилососи, 98% забезпечені телефонним зв'язком). У всіх розвинутих країнах існують програми і фонди допомоги безробітним, малозабезпеченим, інвалідам, людям похилого віку.

У більшості розвинутих країн різниця в доходах 20% найбідніших і найбагатших сімей не перевищує 10 разів. Основний прошарок суспільства становить середній клас, який має досить високий рівень життя й абсолютно не схильний до зміни суспільної системи й особливо до перерозподілу власності; психологічні передумови і культурні традиції в суспільстві як фактор сприяють орієнтації населення розвинутих країн на пошук соціальних компромісів, на розв'язання суспільних проблем раціоналістично, без крайніх заходів, на основі правил, визначених законами.

Крім того, що, як ми вже зазначали, соціальне партнерство є складеною побудови соціального ринкового господарства, елементом формування соціально відповідальної політики представників обох соціальних груп, організаційним принципом гармонізації відносин власності, воно ще й є економічним важелем підвищення ефективності виробництва.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка праці і соціально-трудові відносини» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОБ'ЄКТ, ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ

  • Праця як об'єкт вивчення дисципліни

  • Предмет і завдання дисципліни "Економіка праці і соціально-трудові відносини"

  • Тема 2. ТРУДОВІ РЕСУРСИ І ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУСПІЛЬСТВА

  • Трудові ресурси: сутність та показники виміру

  • Демографічний аспект трудових ресурсів

  • Трудовий потенціал: поняття, структура і показники оцінки

  • Розділ 3. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЯК СИСТЕМА

  • Фактори формування та оцінка соціально-трудових відносин

  • Суперечності у соціально-трудових відносинах

  • Розділ 4. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО
  • Суб'єкти соціального партнерства

  • Розділ 5. РИНОК ПРАЦІ І ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

  • Структура, механізм функціонування та регулювання ринку праці

  • Тема 7. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЗАЙНЯТОСТІ

  • Форми безробіття

  • Регулювання зайнятості і державна політика в цій сфері

  • Розділ 7. ОРГАНІЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

  • Трудовий процес: сутність, класифікація та його раціоналізація

  • Поділ і кооперація праці на підприємстві

  • Організація та обслуговування робочих місць

  • Умови праці та фактори їх формування

  • Визначення економічної ефективності від заходів із вдосконалення організації праці

  • Робочий час та режим праці і відпочинку. Класифікація витрат робочого часу та методи його вивчення

  • Нормативи і норми праці. Методи встановлення норм

  • Розділ 8. ПРОДУКТИВНІСТЬ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАЦІ

  • Поняття і значення продуктивності праці

  • Показники і методи вимірювання продуктивності праці

  • Фактори продуктивності праці: поняття, сутність і групи

  • Резерви зростання продуктивності праці

  • Розділ 9. ПОЛІТИКА ДОХОДІВ І ОПЛАТИ ПРАЦІ

  • Заробітна плата: сутність та функції

  • Принципи і складові елементи організації оплати плати

  • Розділ 10. ПЛАНУВАННЯ ПРАЦІ

  • Планування і аналіз чисельності працівників

  • Планування і аналіз заробітної плати

  • Розділ 11. АНАЛІЗ, ЗВІТНІСТЬ І АУДИТ У СФЕРІ ПРАЦІ

  • Звітність з праці та нормативні документи

  • Аналіз обліку витрат на робочу силу

  • Проблеми оцінки вартості трудових ресурсів

  • Аудит звітності з праці

  • Розділ 12. МОНІТОРИНГ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВОЇ СФЕРИ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

  • Сутність, цілі і задачі соціологічних досліджень у сфері праці

  • Регулювання та вдосконалювання соціально-трудових відносин

  • Розділ 13. МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

  • Мета, задачі та структура Міжнародної організації праці

  • Регулювання міжнародної міграції праці

  • Співпраця України з Міжнародною організацією праці

  • Термінологічний словник

  • СПИСОК ВИКОРСИТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ