Розділ «2.3. Регіональні природні екосистеми»

Спостерігаються значні коливання потужності весняних повеней і річних стоків Дніпра в різні роки. Якщо в 1845, 1917, 1931, 1970 роках весною мимо Києва протікало 19-20 тис. м3/с то в 1815, 1842, 1863, 1921 роках - лише 500-600 м3/с.

У басейні Дніпра росте майже 30 деревних порід, які утворюють ліси різних типів. За площею, яку посідає, на першому місці знаходиться сосна звичайна. Друге місце посідає дуб звичайний. Своєрідні ліси на берегах річок. У прирусловій частині заплави на пилувато-піщаних та супіщаних дерново-підзолистих алювіальних ґрунтах утворюються вербові та тополеві ліси. В центральній частині заплав усіх річок та притерасній частині незаболочених лісостепових та степових річок трапляються дубові ліси. В притерасній частині заплави поліських і лісостепових річок формуються вільхові ліси. В нижній течії, зокрема в гирловій області, поширені лише вербові ліси.

Загальна закономірність розміщення лісів у заплавах річок від прируслової до притерасної частин така: зарості верб - осокора або осики - в'яза - дуба - вільхи. Заплавні вербові ліси трапляються у вигляді вузьких смуг вздовж русел річок переважно в лісостеповій та степовій областях.

У трав'яному покриві переважає в перезволожених умовах очерет або осока гостровидна, а у вологих - пирій або куничник наземний. Далі від русла зростають осокори молоді або середньовікові ліси з ожиною звичайною, пирієм або куничником наземним у трав'яному покриві.

Дніпровська басейнова екологічна система розташована в зоні помірного кліматичного поясу. Внаслідок великої протяжності екосистеми температурний режим і кількість опадів у різних місцях басейну відрізняються. Як приклад у табл. 2.12 наведені середні за багато років спостережень закономірності зміни температури повітря та кількості опадів у середній центральній частині екосистеми - біля м. Запоріжжя.

Таблиця 2.12 Зміна температури і атмосферних опадів

2.3.4. Євразійська степова екосистема

Найбільша в світі зона степових екосистем розташована в Євразії. Тут степи тягнуться безперервною смугою від Угорщини до Забайкалля. Ширина східної і західної кінцівок - 150-400 км, а в центральній частині - на рівнинах Східної Європи чи Західного Сибіру і Казахстану - до 600 км. З півночі зона обмежена лісостепом, а з півдня в європейській частині - морями.

Степ має три характерні особливості. По-перше, степові екосистеми характеризуються низьким трав'яним покривом з перевагою злаків, здатних переносити періодичну посуху. По-друге, для степів характерні кореневі маси, які в десятки разів більші за надземну зелену масу (кажуть, що степ - це "ліс - догори ногами"). По-третє - здатність степової органіки до швидкої трансформації - накопиченню чи розкладу до мінеральних складових. Це відбувається внаслідок хімічної пластичності трав'яної тканини, клітини якої бідні на дубі л ьн і речовини і механічні утворення.

З усіх природних екосистем степові є самими уразливими і чутливими до зовнішнього впливу. Цим пояснюється значна різноманітність степів і різна зміна їх стану в залежності від пори року (тобто від часу) і місця розташування (від просторових координат). Масштаби зміненості степових екосистем значно перевищують можливі зміни в лісових чи водних екосистемах.

Просторові координати ділянки степу прийнято визначати так званими градієнтами - широтно-зональним, континентальним та висотно-поясним.

Широтно-зональний градієнт характеризується розташуванням ділянки в градусах північної широти і визначає кількість сонячного тепла, яке надходить на поверхню степу. Реальне використання тепла визначається різницею між надходженням та витратами на випаровування, теплообмін в фунті і дорівнює 25...40 ккал/см2 Енергетичний градієнт складає 3...4 ккал/см на широтний градус.

Градієнт континентальності визначає розташування ділянки по відношенню до геометричного центру материка. Для євразійського степу вплив градієнту континентальності в північно-південному напрямку "перекривається" широтно-зональним і тому має значення, головним чином, у східно-західному напрямку. Відлік по градієнту повинен починатися в центрі материка, а саме - в Туві і звідси йти до східних чи західних окраїн. У результаті кожна широтна зона являє собою утворення, окремі довготні ділянки якої, отримуючи однакову кількість сонячної радіації, суттєво різняться за іншими показниками. Сутність градієнту континентальності складає різниця атмосферного тиску над сушею і океаном у зв'язку з різним фізичним станом речовини в них. Це призводить до переміщення повітряних мас, які несуть з океану на континент вологе повітря і опади, а в протилежному напрямку - суху повітряну масу.

Тиск атмосфери над центром Туви сягає 1036 мілібар. Сибірський антициклон - найбільша на землі область високого тиску. Направлена вісь високого тиску, неоднозначна по своїй багатотисячокілометровій довжині. Чим далі від центру сибірського антициклону, тим слабкіша його дія і тим сильніший вплив атлантичних Середземно- і чорноморських циклонів. Сумарний ефект градієнту континентальності характеризується кліматичними показниками євразійського сухого степу, наведеними в табл. 2.13.

Значно відрізняються не лише середньорічні показники, а і сезонна ритміка погоди (табл. 2.14).

Висотно-поясний градієнт проявляється там, де довга степова смуга переривається гірськими підвищеннями (Карпати, Алтай тощо). Степові екосистеми тут займають території на висотах від сотень до двох тисяч метрів і характеризуються різноманіттям видів організмів.

Під дією розглянутих трьох градієнтів формуються особливості ділянок степу і, перш за все, тип ґрунту. Ґрунтоутворення відбувається внаслідок трьох взаємопов'язаних процесів - гумусонакопичення, карбонатизації і засолення. На півночі степової екосистеми переважає гумусонакопичення і там характерними є чорноземи. В середній полосі степів головним є процес карбонатизації, що сприяє утворенню темно-каштанових ґрунтів. Південні степи мають світло-каштанові ґрунти внаслідок переважності процесу засолення.

Таблиця 2.13 Клімат екосистеми степу Євразії

Процеси ґрунтоутворення протікають при активній участі мікроорганізмів, загальна кількість яких зменшується по зонах "північ - середня полоса - південь" у співвідношенні 5:2:1.

Таблиця 2.14 Сезонна ритміка погоди