Розділ «5.3. Управління природокористуванням»

- більшість споживачів природних ресурсів не відчувають негативних наслідків добування, яке зосереджене на невеликій території (акваторії), як правило, віддаленій від споживача. Вказане посилюється тим, що майже всі природні ресурси доходять до споживача в переробленому до напівфабрикату або навіть у вигляді кінцевого виробу; - економічна оцінка природних ресурсів не може врахувати всі необхідні фактори. Ринок реагує лише на споживацьку цінність продукту, яка в сучасному суспільстві не завжди адекватна життєвій потребі людини. Не враховується також здатність природи відновлювати ресурси і темпи самопоновлювання. Внаслідок вказаного УПК весь час змінюється і вдосконалюється. Йде постійний пошук найкращого варіанту. Існуючі в різних державах системи УПК являють собою сполучення трьох методів УПК - примусового, економічного і морального - у різних пропорціях.

Примусовий метод реалізується шляхом встановлення обмежень на природокористування і забруднення НПС у вигляді державних стандартів, галузевих нормативів, норм, квот, ліцензій тощо.

Економічний метод передбачає оплату за користування природними ресурсами та забруднення НПС у диференційній формі - значне збільшення ціни у випадку перебільшення ліміту, а також штрафні санкції за аварійні ситуації. У користувача ресурсу є вибір і можливість мінімізувати фінансові витрати за рахунок зменшення споживання природного ресурсу шляхом Його багаторазового використання завдяки спеціальному обладнанню, наприклад, система зворотного (циркуляційного) водозабезпечення. Те ж саме стосується обладнання по очистці викидів і скидів. Забруднювач сам вирішує, що йому економічно вигідніше - платити більше за неочищені викиди (скиди) чи вкласти гроші в очисні споруди і менше платити за забруднення. До економічного методу також належить державна політика стосовно пільгового інвестування екологічних проектів, пільгового оподаткування "екологічно чистих" підприємств тощо. Головним в економічному методі є перехід від безкоштовного до платного користування природними ресурсами і грошова компенсація за забруднення НПС. На сьогодні в Україні безкоштовними залишаються такі природні ресурси, як морська вода, атмосферне повітря, мінеральні ресурси особистого споживання. Самим складним у використанні економічного методу є встановлення ціни за використання природного ресурсу і за забруднення НПС. Внаслідок постійного погіршення стану довкілля вартість природних ресурсів невпинно зростає. Наприклад, якщо аграрний капітал представити як суму трьох складових - вартості землі, основних виробничих фондів та оберненого капіталу (включаючи заробітну платню), то перша складова в структурі є переважаючою. В США вона дорівнює 0,6, а в Бельгії, Голландії, Японії сягає 0,8.

Моральний метод УПК передбачає дію споживача природного ресурсу (забруднювача НПС) на зменшення шкоди природному довкіллю, що стимулюється не економічними чи примусовими важелями, а добровільно внаслідок розуміння важливості екологічних проблем і бажання зробити свій внесок (можливо, навіть всупереч економічній вигоді). В більшості країн світу влада і громадськість не залишаються байдужими до таких вчинків.

Шкода природному середовищу завдається локально - конкретним виробництвом, населеним пунктом, технічним об'єктом. Тому дуже важливою є локальна ланка УПК. На рис. 5.7 наведена спрощена схема управління об'єктом природокористування на місцевому рівні.

Підприємство через технологічні зв'язки споживання природних ресурсів і забруднення скидами (викидами) пов'язане з природним середовищем. Орган управління контролює ці два процеси і стежить за станом природного довкілля. Управління підприємством здійснюється шляхом видачі йому лімітів і квот на споживання ресурсів та розмірів платні за їх використання, а також гранично допустимих величин скидів забруднювачів у воду (ГДС) і викидів у атмосферне повітря (ГДВ). Встановлюється також плата за скиди і викиди та розміри платні за тверді відходи.

Контролюючи постійно стан природного середовища, орган управління у разі значного його погіршення (наприклад, внаслідок екстремальної ситуації) може обмежити діяльність підприємства шляхом зміни ліміту на споживання відповідного природного ресурсу чи розміру скиду (викиду). Орган управління керується у своїй діяльності діючими державними, галузевими та місцевими нормативними вимогами. Для прикладу в табл. 5.2 наведені нормативи по забрудненню води.

У випадку, коли підприємство є джерелом декількох забруднюючих речовин, розрахунок значень їх ГДС (чи ГДВ) повинен виконуватися по залежності

де 1,2...К - тип забруднюючої речовини.

Таблиця 5.2 Летальна концентрація у воді

Платня за викиди (скиди) обчислюється за формулою

де Млі - обсяг викиду і-ї речовини у межах ліміту (т); Мпі - обсяг понадлімітованого викиду і-ї речовини (т); Нбі - норматив збору за тонну і-ї речовини (грн./т); (табл. 5.3); Кнас - коригувальний коефіцієнт, який враховує чисельність жителів населеного пункту (1,2 - для 100-250 тис; 1,35 - для 250-500 тис; 1,55 - для 500 тис. - 1 млн.; 1,8 - для кількості жителів більше 1 млн.); Кф - коригувальний коефіцієнт, який враховує господарче значення населеного пункту (1,25 - промислові та обласні центри; 1,65 - курортні населені пункти); Кп - штрафний коефіцієнт за перевищення ліміту.

Таблиця 5.3 Нормативи зборів

У 1999 році встановлено такі нормативи збору за спеціальне водокористування з річок (коп./м): річки Приазов'я - 12,1; річки Криму — 10,08; Сіверський Донець - 9,83; Інгулець - 7,31; Інгул - 6,8; П. Буг -5,54; Дніпро - 5,04...4,79; Дністер, Вісла та 3. Буг - 3,02; Прут, Тиса та Сірет - 2,27; Дунай - 2,02; всі інші річки - 5,54.

Як видно на рис 5.7, у системі управління значне місце належить контрольним зв'язкам, які реалізуються через системи моніторингу. Моніторинг - це сукупність засобів, які дозволяють вимірювати значення показників природних чи штучних процесів, накопичувати й аналізувати дані вимірів, прогнозувати подальшу поведінку цих процесів.

На завершення теми зауважимо, що все більшого поширення набуває такий інструмент У ПК, як екологічний аудит, котрий системно охоплює всі питання екологічної оцінки діяльності підприємства, удосконалення засобів регулювання впливу підприємства на довкілля та оцінки його інвестиційної привабливості.

5.3.3. Екологічна експертиза