Розділ «3.4. Оцінка антропогенної діяльності»

Для спрощених розрахунків кількості і складу викидів внаслідок процесів окислення слід керуватися залежностями:

Теоретично для окислення одного кілограма вуглецю потрібно 2,67 кг кисню, для водню - 7,95 кг, сірки - один на один.

На практиці тільки в бензинових двигунах подається теоретично необхідна кількість кисню (точніше - повітря, в якому знаходиться необхідний для горіння кисень). У всіх інших випадках повітря подається в більшій кількості на величину "коефіцієнта надлишку повітря — α".

Для згорання одного кілограма рідкого палива подають Ма = 14,3α кілограмів повітря (14,3 кг - це теоретично необхідна кількість повітря.) Із залежностей (16) випливає, що маса і об'єм газів складають

Оскільки нормативні значення ГДК і ГДР приводяться у вигляді масової кількості забруднювача в одиниці об'єму газу чи повітря (г/м3; мг/м3), то очевидно, що забрудненість викиду залежить не тільки (а в багатьох випадках - не скільки) від конструктивної вдосконалості установки, скільки від особливостей палива та значень а і Тг відповідно залежностям (17).

Оцінювати досконалість конструкції краще по кількості викиду, який приходиться на одиницю корисної роботи установки, наприклад, в г/кВт чи г/кВт, г/т продукції, г/т*км тощо. Використання відносних показників дозволяє оцінювати, крім того, вплив експлуатаційних факторів на екологічні властивості установки. Для прикладу в табл. 3.21 наведені дані по автомобільному транспорту.

Таблиця 3.21 Забруднення атмосферного повітря

Якщо прийняти викиди легкового автомобіля, в якому їде лише водій, за одиницю, то поїздка з одним пасажиром зменшує відносні викиди (г/чол.км) до 0,522 по СО, до 0,512 по СН і до 0,645 по NOx. Рух повністю завантаженого автомобіля (4 пасажири) характеризується відповідно цифрами 0,237, 0,220 і 0,182.

І на завершення розділу про оцінку антропогенної діяльності зупинимось на інтегральному методі такої оцінки, за допомогою якого співставляється розмір людського глобального впливу з розмірами природних процесів. За даними Держкомгідромету СРСР, наприкінці 80-х pp. минулого століття сумарна потужність антропогенних викидів і скидів у багатьох випадках була близькою до потужності природних джерел, а часто і більшою. Наприклад, природні джерела оксидів азоту викидають 30 млн. т азоту на рік, а антропогенні - біля 40. Для сірчастих газів ці цифри дорівнювали відповідно 30 і 150 млн. т. Антропогенні джерела дають свинцю в 10 разів більше, ніж природні.