Основні ознаки літературно? мови

Українська мова професійного спілкування

• 3. Орфографічні норми -це єдині загальноприйняті правила передачі звукової мови на письмі, а саме: написання слів і їх частин, вживання великої літери, написання слів разом, окремо і через дефіс, правила переносу слів із рядка в рядок. Орфограмою називають правильне написання, яке треба вибрати із низки можливих графічних варіантів. Наприклад, відповідно до правила "дев'ятки", що стосується слів іншомовного походження, пишемо літеру и, а не е в словах стипендія, директор; а от написання літери е в словах типу декан, депутат правилом пояснити неможливо. Такі випадки написання слід запам'ятовувати.

• 4. Пунктуаційні норми - це система правил вживання розділових знаків у реченні, тексті (кома, крапка, тире, двокрапка, крапка з комою, три крапки, дужки, лапки, знак оклику, знак питання). За допомогою розділових знаків здійснюють структурне, смислове та інтонаційне членування писемної мови на значущі частини, що дає змогу читачеві усвідомити зміст тексту відповідно до задуму автора. Для прикладу наведімо відомий вислів, зміст якого визначає вживання коми: Стратити, неможливо помилувати, або Стратити неможливо, помилувати, або Стратити, неможливо помилувати? Пунктограми є різних типів-одні оформляють кінець речення, інші вживаються в межах речення чи відділяють одне речення від іншого у структурі тексту.

• 5. Лексичні норми регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонних, діалектних, просторічних слів. Наприклад, не слід сплутувати значень слів адрес (письмове вітання кого-небудь з нагоди відзначення видатної події в його житті) та адреса (місце проживання чи перебування кого-небудь або місцезнаходження чого-небудь). Порушенням лексичних норм є вживання слова файний у літературній мові чи слова хабарник у діловій мові. Замість них треба говорити гарний; людина, яка зловживає службовим становищем.

• 6. Словотвірні норми встановлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями. Часто в усному мовленні спостерігаємо відхилення від норм українського словотворення під впливом російських відповідних лексем. Однак треба пам'ятати, що в кожній мові діють свої закони і багато слів, які мають спільний корінь в інших слов'янських мовах, можуть відрізнятися префіксами, суфіксами, напр.: напій (рос. налиток), ліки (рос. лекарст-во заплатити (рос. уплатить)32.

• 7. Граматичні норми охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речення. Ці норми вивчаються в морфології та синтаксисі, закріплені в граматиках української мови, довідниках, правопис і. Наприклад, можна почути поєднання іменника біль' у значенні "відчуття фізичного страждання" з прикметниками жіночого роду сильна, головна, нестерпна. Таке порушення морфологічної норми пов'язане з помилкою у визначенні роду іменника {біль1-це іменник чоловічого роду і узгоджується з прикметниками сильний, головний, нестерпний). Іменники біль2 у значенні "білі нитки; білість" або біль3 в значенні "хвороба рослин" виступають омонімами до зазначеного слова і мають граматичну форму жіночого роду. Значення роду впливає і на відмінкові закінчення, пор.: бол-ю (чол. рід) і бол-і (жін. рід). Граматичну форму слова може визначати наголос, напр.: стола, але столу.

Правила поєднання слів у словосполучення та речення тісно пов'язані зі значенням та граматичними ознаками слова. Наприклад, близькі за значенням дієслова оволодіти та опанувати виявляють різні синтаксичні особливості - оволодіти (ким? чим?), а опанувати (кого? що?); дієслово дякувати керує формою давального, а не родового відмінка залежного слова (вам, друзям, колективу); прийменник згідно з (із, зі) передбачає форму орудного, а не родового відмінка іменника (наказом, положенням, статтею).

8. Стилістичні норми регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови. Добір мовних елементів відповідає потребам сфер комунікації, меті і завданням висловлювання. Вказуючи на ці норми, ми часто кваліфікуємо їх не як "правильні", а як "доцільні", "кращі" саме для цієї ситуації. Наприклад, нормою офіційно-ділового стилю є вживання книжних слів, канцелярської лексики, усталених мовних зворотів (акредитація, набувати чинності, засвідчити підпис, доповідна записка) чи термінів з різних галузей знань для наукового стилю. Саме за нормами офіційно-ділового стилю відповідь студента на іспитах оцінюють на відмінно, добре, задовільно, незадовільно, а не блискуча, достатня, посередня, погана відповідь. Безперечно, існують вимоги щодо граматичних форм, синтаксичних конструкцій, які підпорядковані насамперед позамовним чинникам.

Стандартність. При всій різноманітності мовних засобів, функціонально-стилістичних варіантів, літературна мова зберігає свою внутрішню єдність і цілісність. Цю ознаку називають стандартністю.

Наддіалектність. Виникнувши на основі одного з діалектів, літературна мова поступово втрачає вузькодіалектний характер і набуває наддіалектного, тобто вбирає в себе багато особливостей інших говорів, повсюдно поширюється, стає обов'язковою для всіх членів суспільства. Сучасна українська літературна мова сформувалася на базі середньонаддніпрянських говірок, але в процесі свого розвитку вийшла за межі одного діалектного масиву, збагатилась мовними одиницями з інших діалектів і розширила сферу вживання на всю територію України.

Однак праці Ю. Шевельова, як і нові мовознавчі розвідки, що продовжують започаткований ним напрям вивчення шляхів формування і розвитку літературної мови, спростовують поширене в радянському мовознавстві твердження про обмеженість діалектної бази загальнонаціонального стандарту середньонаддніпрянськими говорами. Дослідник зазначає, що сучасна українська літературна мова "сміливо може бути названа мішаною щодо діалектної основи, і, отже, традиційне підручникові твердження про ії київсько-полтавську основу вимагає якщо не цілковитої ревізії, то принаймні додатку: з великим галицьким нашаруванням. Але ці нашарування так тривало відкладалися в українській мові і так органічно в неї всотані, що виділити їх з усієї системи сучасної літературної мови - річ взагалі цілком неможлива. І схід, і захід України складали свої внески в літературну мову... "33. А остаточне утворення спільного для всієї України літературного стандарту на засадах діалектної многоосновності, органічного поєднання елементів різнодіалектного походження відбулося у 20-х роках XX ст. у добу "українізації""34.

Поліфункціональність - одна з найважливіших ознак літературної мови, яка виявляється у здатності виконувати різні функції. Літературна мова може передавати найрізноманітнішу інформацію в різних сферах суспільного життя. Для цього вона володіє великим багатством мовновиражальних засобів.

Стилістична диференціація. Сучасна українська літературна мова становить складну і розгалужену систему структурно-функціональних та емоційно-експресивних стилів, які забезпечують можливість задовольнити мовні потреби української нації

Функціонуючи у різних сферах суспільного життя, мова набуває типових ознак. їх носії мови усвідомлюють як певні різновиди, що об'єднують мовні одиниці за функціональним призначенням у відповідні структури - функціональні стилі (офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний)35.

Відомо, що стильова диференціація є ознакою високорозвиненої літературної мови, відбиває багатство матеріальної і духовної культури народу.

Наявність усної та писемної форм вираження. Літературна мова має дві форми вираження -усну та писемну. Обидві форми використовують ті самі літературні норми, але кожна з них має свою специфіку (табл. 1). Вона визначена насамперед призначенням: усна форма розрахована на слухача, а писемна - на читача. Форми відрізняються одна від одної і способом передавання мовлення: усна форма пов'язана з вимовою звуків і їх акустичним сприйняттям; писемна - з графічним відображенням мовлення і читанням.

Усна та писемна форми реалізації безпосередньо пов'язані з різними видами мовленнєвої діяльності (слухання - читання, говоріння -письмо) та між собою. Часто виникають ситуації, коли заздалегідь підготовлений письмовий текст треба озвучити, тобто подати як вид усного мовлення. Суттєвої відмінності між обома формами, наприклад,

ділового чи наукового тексту не існує, однак варто знати деякі шляхи наближення писемного мовлення до усного і скористатися ними в практичній роботі.

Таблиця 1. Ознаки усної та писемної форм літературної мови

усне мовленняписемне мовлення
1. Первинне.; 2. Діалогічне (полілогічне) і монологічне.; 3. Розраховане на слухача.; 4. Часто непідготовлене заздалегідь, допускає імпровізацію.; 5. Передбачає живе спілкування.; 6. Інтонаційно оформлене, супроводжується мімікою, жестами.; 7. Чітко індивідуалізоване.; 8. Емоційно й експресивно забарвлене.; 9. Допускає використання повторів, зіставлень, різних тропів та фразеологізмів.1. Вторинне.; 2. Монологічне.; 3. Графічно оформлене.; 4. Пов'язане з попереднім обдумуванням.; 5. Передбачає ретельний відбір фактів та їх мовне оформлення.; 6. Чітке підпорядкування мовних засобів стилю і типу мовлення.; 7. Повний і ґрунтовний виклад думки.; 8. Поглиблена робота над словом і текстом.; 9. Допускає редагування та самоаналіз написаного.

Способи наближення писемного мовлення до усного

• 1. Замінити довгі речення короткими.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська мова професійного спілкування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні ознаки літературно? мови“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Комунікативна функція

  • Пізнавальна функція

  • Місце української мови серед інших мов світу. З історії становлення та розвитку української мови

  • Українська національна та літературна мова. Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі

  • Основні ознаки літературно? мови
  • Розділ 1. УКРАЇНСЬКА МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ В АСПЕКТІ ТЕОРІЇ СТИЛІВ ТА КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

  • Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення

  • Словники як джерело інформації. Роль словників у підвищенні мовної культури

  • Розділ 2 КУЛЬТУРА УСНОГО ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ

  • Види і жанри усного професійного мовлення

  • Український мовленнєвий етикет

  • Розділ 3 ЛЕКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

  • Термін у системі професійного мовлення

  • Синоніми

  • Омоніми

  • Пароніми в діловому мовленні

  • Абревіатури в діловому мовленні. Правила скорочування слів

  • Розділ 4 МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

  • Прикметник у професійному мовленні

  • Відмінювання прикметників

  • Норми вживання числівника в професійному мовленні

  • Особливості сполучуваності числівників з іменниками

  • Займенник у діловому мовленні

  • Дієслово в діловому мовленні

  • Розділ 5 СИНТАКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

  • Порядок слів у реченні

  • Однорідні члени речення

  • Координація присудка з підметом

  • Складні випадки керування

  • Розділ 6 ДОКУМЕНТ ЯК ОСНОВНИЙ ВИД ПИСЕМНОГО ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

  • Основні реквізити документа, їхня характеристика

  • Загальні вимоги до оформлення та особливості мови ділових паперів

  • Характеристика найуживаніших документів. Вимоги до їх змісту та оформлення

  • Різновиди наукових робіт

  • Розділ І. Основні статистичні оцінки багатофакторного рівняння регресії