Розділ 1. Українська літературна мова, її норми та стилі

Українська мова за професійним спрямуванням

У дописемний період розвитку східнослов'янських племен у перших державних утвореннях формувалося наддіалектне мовлення, яке активно використовувалося в законодавчій сфері та державному керівництві.

З об'єднанням племен в одну державу на основі поляно-древлянського діалекту та суміжних говорів почала формуватися єдина літературна мова. Після прийняття християнства на Русі в церковно-релігійній сфері поширюється старослов'янська мова, яка вже з початку зазнавала впливу живого мовлення, увібравши в себе велику кількість східнослов'янських елементів, а в кінці XI ст. під впливом києворуської мови перетворилася на церковнослов'янську мову київського (українського) ізводу. Проте вона не витіснила давньоруську писемну мову із законодавства, діловодства, офіційного та приватного листування, художньої словесності. Старослов'янська мова фактично була державною.

Після татаро-монгольської навали на території Галицько-Волинського князівства в XIII-XIV ст. у державному вжитку застосовувалась давньоруська писемна мова. З початку XIV ст. вона функціонувала в законодавстві, судочинстві, великокнязівській канцелярії, державному листуванні.

Близький до державного статус у XIV - першій половині XVI ст. українська мова мала в Галичині та Західній Волині, що входили до Польщі. Вона використовувалася у справочинстві.

Після Люблінської унії 1569 р. українська шляхта продовжувала обстоювати рідну мову, домагалася, щоб "руською" мовою та письмом велася юридична документація, але в офіційно-діловій сфері все активніше почали вживати польську та латинську мови. Сейм Речі Посполитої 1669 р. прийняв ухвалу, згідно з якою все діловодство мало вестися тільки польською та латинською мовами. Внаслідок полонізації в адміністративних установах упродовж тривалого часу староукраїнська мова не вживалася. Не мала вона статусу державної і на тих українських землях, які перебували під владою Австро-Угорщини. У дипломатичних відносинах із польськими королями українською мовою в XIV ст. часом користувалися татарські хани.

Протягом XIV-XVII ст. українська писемно-літературна мова була мовою державного діловодства в Молдавському князівстві, проте вже у XVIII ст. була майже цілковито витіснена з офіційного вжитку.

На Лівобережній Україні в державних установах українська мова збереглася до початку 80-х рр. ХУШ ст., коли російський царат повністю ліквідував вже дуже обмежену на той час автономію України, хоча ще на початку ХУЛІ століття поступове становлення української літературної мови було порушено правописними реформами Петра І. Східна Україна, перебуваючи у складі Московської держави, прийняла "гражданський" шрифт і алфавіт, західні ж землі, під владою Польщі, користувалися традиційною кирилицею.

У XIX - на поч. XX ст. в офіційному та у шкільному вжитку українська мова була майже повністю витіснена російською. Згодом Т. Шевченко, Є. Гребінка, Г. Квітка-Основ'яненко та інші митці почали застосовувати російську абетку для передачі українських слів: "добре робьі**, "близький", "бильш". Реформу такого правопису зробив Пантелеймон Куліш - його варіант було названо "кулішівкою". У ньому скасовувалась літера ьі, замість ять потрібно було вживати і, замість йотованого е (йе) - є. Однак залишилась літера єр, яку вживали для позначення роздільної вимови в середині слів (сьогодні цю функцію виконує апостроф). Для комбінації звуків [йо] вживали запозичену зі шведської мови літеру е (его, до него). Літери ї в "кулішівці" не було, її запровадили лише після 1870 р. Крім того, у західноукраїнському варіанті Кулішевого правопису вона застосовувалася для пом'якшення приголосних: идїлоп9 "білий" тощо.

Галицькі елементи легко простежуються і в сучасній літературній мові: в абстрактній лексиці {засада, властивість, заро зумілість, необізнаний, вплив, відчувати); в побутовому спілкуванні (парасоля, кава, цукерка, тістечко, серветка); в адміністративно-канцелярській сфері (звіт, уряд); у прийменникових конструкціях (на кшталт, о першій годині, за десять хвилин друга, за наказом, по обіді)*

Лише після революції 1907 р. в Російській Імперії було знято обмеження на українське друковане слово, але в державному шкільництві застосування української мови не відновлено.

Проголошена після жовтневого перевороту 1917 р. політика розвитку національних мов і культур не була послідовною. У перші роки вона нібито й сприяла розширенню суспільних функцій національних мов, побудові народної освіти рідною мовою* розвитку національних культур. У кінці 1919 р. законом Директорії УНР українську мову проголошено державною, забезпечувались також права національних меншин. У 1919 р. схожий закон ухвалила Західноукраїнська Народна Республіка. Державність української мови була закріплена і в Карпатській Україні в Конституції 1939 р. Водночас у 1929 р. видано український правопис, який поєднував східно- й західноукраїнські традиції; до 1933 р. його максимально було наближено до східноукраїнського варіанта, вилучено літеру ґ.

Розвиток української літературної мови істотно уповільнився вже на зламі ЗО-40-х років. Ліквідація української державності у 20-х pp. і 1939 р. (у Закарпатті) також призвела до обмеження офіційної функції української мови. Утвердження у державному житті культу особи Сталіна й подальша політика русифікації, що базувалася на хибній теорії злиття всіх націй і народностей Радянського Союзу в одну спільноту.

У період перебудови радянського суспільства усе наполегливіше ставилося питання про статус української державної мови. 1989 р. було прийнято Закон УРСР "Про мови в Українській PCP":

Українська мова є одним із вирішальних чинників національної самобутності українського народу.

Українська PCP забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної самобутності.

У 1990 р. виходить новий український правопис, до якого внесено зміни, пов'язані, зокрема, з уживанням великої літери, написанням складних слів, особливостями написання відмінкових закінчень іменників у родовому відмінку, поновлено літеру ґ. Перевидали його у 1993 р.

Боротьба українців за відновлення власної державності, консолідацію як нації завжди була невіддільно пов'язана з боротьбою за права рідної мови (рідною вважають мову своєї нації, своїх предків, яка пов'язує людину з її народом, попередніми поколіннями). Як свідчить світовий досвід, в основі духовного єднання людей у певну спільноту лежить насамперед мова.

Мова виконує такі найважливіші функції:

• o інтегративну - об'єднує людей, формує в них відчуття групової єдності, а отже, сприяє перетворенню населення на суспільство;

• o організаційну - стає засобом планування, мобілізації зусиль, адекватної передачі волі одних елементів суспільства іншими;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська мова за професійним спрямуванням» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. Українська літературна мова, її норми та стилі“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. Українська літературна мова, її норми та стилі
  • Норми та стилі української літературної мови

  • Мова і професія

  • Розділ 2. Науковий стиль фахового мовлення

  • Композиція наукової роботи

  • Мовні засоби наукового стилю

  • Найтиповіші наукові тексти

  • Тези. Конспект

  • Відгук. Рецензія

  • Курсова та дипломна роботи

  • Стаття

  • Реферат. Автореферат дисертації

  • Загальні відомості про дисертаційне дослідження

  • Розділ 3. Документ - основна одиниця офіційно-ділового стилю

  • Поняття документа

  • Структурні елементи документа. Правила оформлення тексту

  • Вимоги до мови ділових паперів

  • Розділ 4. Використання персонального комп'ютера в оформленні та обробленні документів

  • Програмне забезпечення ПК

  • Операційні системи IBM-сумісних ПК

  • Користувацький інтерфейс операційної системи Windows

  • Текстовий редактор Microsoft Word

  • Вікна документів

  • Оброблення документів

  • Розділ 5. Документи щодо особового складу

  • Автобіографія

  • Контракт. Трудова угода

  • Резюме

  • Розділ 6. Довідково-інформаційні документи

  • Види листів та їхні особливості

  • Написання листа за допомогою текстового редактора Word

  • Довідка

  • План

  • Оголошення. Запрошення. Посвідчення про відрядження

  • Розділ 7. Документи колегіальних органів

  • Витяг з протоколу

  • Розділ 8. Обліково-фінансові документи

  • Розписка

  • Список. Перелік. Таблиця

  • Розділ 9. Документи з господарсько-договірної діяльності

  • Розділ 10. Культура усного професійного спілкування

  • Лекція. Майстерність лектора

  • Бесіда. Нарада. Дискусія

  • Телефонна розмова

  • Мистецтво публічного виступу. Доповідь

  • Візитна картка та її використання